Значення цієї людини для футбольної історії міста важко переоцінити. Саме Жиздік та Ємець створили той «Дніпро», що став сенсацією у тогочасному чемпіонаті СРСР. Команда з футбольної «периферії» змогла нав’язати боротьбу «Динамо» та «Спартаку», за якими стояли величезні ресурси – як явні, так і приховані.
А почалося все, можна сказати, ще 1981 року. Тоді «Дніпро» у союзному чемпіонаті неухильно йшов на дно. Керівники області ламали голову, що ж робити, щоб залишити дніпрян на плаву? Адже і вищу лігу зовсім недавно повернулися, і так не хотілося знову повертатися в першу! Звичайно, найлегше було запросити якогось тренера з ім’ям. Як загальновідомо, прихід нового наставника в більшості випадків завжди підганяв команду, мотивував футболістів, і вони показували результат. Тільки надовго чи вистачить запалу у гравців? Так, може іменитий фахівець і залишить команду цього сезону у вищій лізі. А що ж у наступному — все спочатку?
І тут когось із спортивного керівництва області осяяло: «Навіщо кликати на тренерський місток «Дніпра» «варягів», яких повністю забезпеч усім необхідним у матеріальному плані, а честь прапора клубу їм по боці, коли ось, зовсім поряд, у Нікополі, працюють два прекрасні тренери?!
Це треба зуміти колектив фізкультури, який представляв звичайний радянський колгосп підняти за п’ять років до рівня першої ліги і бути там на перших ролях! Так що не потрібен нам якийсь залітний фахівець, навіть найвідоміший, якщо свої, і не гірше, навіть краще, є». Таким чином місце біля штурвала дніпропетровського «Дніпра» зайняли Володимир Олександрович Ємець і Геннадій Опанасович Жиздик. Ці дві людини, не побоюсь сказати, дві самородки з провінції були пов’язані між собою спільною роботою у футбольних командах, як нитка з голкою. І їхній тандем працював дуже плідно. Правда «Трубник» з Нікополя в 1960-ті роки нічим не виділявся із загальної маси таких же колективів і вольовим рішенням зверху було розформовано через скорочення Класу «Б» (другої ліги).
Але перший і єдиний у СРСР міжколгоспний спортивний клуб «Колос» (така собі збірна Нікопольського району), ведений нашим тандемом, здійнявся до небес! Пізніше багато футболістів, які пройшли школу «Колоса», називали його першим радянським професійним клубом. І це у 70-ті роки ХХ століття! Хоча, чого тут дивуватися? Ємець-тренер займався виключно футбольними справами і здобував результат, так би мовити, на полі, Жиздик-начальник команди забезпечував футболістів усім необхідним по життю, щоб вони на полі думали лише про досягнення потрібного результату та всі по-сімейному називали його «Папою».
Тож вибору у Ємця з Жиздиком за всього бажання просто не було. Здали вони свою улюблену команду, яку плекали майже десять років Євгену Мефодійовичу Кучеревському, який працював під їх керівництвом тренером у «Колосі» аж з 1974 року, і поїхали рятувати «Дніпро». І таки врятували! У сезоні 1981 року встигли підлатати дірки і втримати дніпрян на плаву. Тепер їхня нова команда у чемпіонаті СРСР виступала без зривів і міцно «сиділа» в середині турнірної таблиці першості. А потім почали ліпити нову команду вже на найвищому союзному рівні.
Не звертаючи уваги на численні глузування «доброзичливців» за спиною, мовляв, чого ви сюди приперлися, колгоспники, що ви можете зробити, якщо раніше у відомих майстрів нічого не вийшло, Ємець із Жиздиком закочували рукави і взялися до нової команди кожен за свою роботу. «Дніпро» у ті роки мав всебічну підтримку не лише свого головного «спонсора» «Південмашу» в особі його директора Макарова, а й другого секретаря обкому партії. Тож будь-які прохання та бажання Ємця та Жиздика, що стосуються справи, виконувались негайно.
Ємець каже, що ситуація в колективі є катастрофічною і потрібна доукоплектація команди? Не питання. Так у «Дніпро» з Нікополя посеред сезону влилися Погорєлов, Дамін, Надєїн, Шуршин. Тобто колишні начальники залишили Кучеревського практично без основного кістяка «Колоса», натомість головну команду Дніпропетровщини посилили. І нехай нікого не дивують подібні поспішні переходи футболістів за радянських часів посеред сезону. Адже тоді гравці не мали контрактів. Наказали – і йдеш у новий сильніший клуб.
Крім того, новим керівництвом було залучено перспективну та талановиту молодь із ДЮСШ (дитяча юнацька спортивна школа) «Дніпро-75». На полі у складі «дорослої» команди все частіше стали з’являтися юні вихованці цієї школи – Литовченко, Протасов та Лютий. І успіхи не змусили на себе чекати.
У сезоні-1981 «Дніпро» зберіг місце у Вищій лізі радянського футболу, посівши восьме місце. А вже 1982 року команда дісталася півфіналу Кубка СРСР. А вже 1983-го «Дніпро» сенсаційно став чемпіоном країни, у драматичній боротьбі випередивши московський «Спартак».
Це саме після «фінальної» перемоги в матчі останнього туру над «червоно-білими» (4:2), навчений життєвим досвідом начальник команди Геннадій Жиздик промовив крилаті слова: «Хлопці, ви навіть не можете собі уявити, що ви зробили сьогодні. До вас згодом дійде». Усі вони заслужили на відповідну винагороду за чемпіонський титул. «Дали телевізори «Славутич». Їх ще й не було у продажу. Кому квартиру, кому машину. Особисто мені — «Волгу», 24-ту. Ну і преміальні — півтори чи дві тисячі карбованців» – згадував один з гравців Андрій Ділай.
Геннадій Жиздик все робив для того, щоб його «Дніпро» перемагало, коли треба. Футболісти потребують грошей? Підійди та попроси про це начальника команди. Відразу вивалить із кишені потрібну суму. У розумних межах, звісно. Виникли якісь побутові проблеми? Знову гравці йдуть по допомогу до Жиздика. І ось вони були проблеми, а тепер їх не стало.
Чи потрібно забезпечити перемогу в календарному матчі чемпіонату? Та без проблем! Особливо, якщо в суперниках українські клуби. Усі фінансові потоки «Дніпра» йшли через Жиздика, і саме він «завідував» навіть «договірниками». Такі люди, як Геннадій Опанасович Жиздик, могли домовитися з усіма та про все. А тим більше за часів Перебудови, яку оголосив новий радянський генсек Михайло Горбачов.
Це був час кооперативів, коли хто міг і хотів починали свій бізнес. Тож таким людям із підприємницькою жилкою, яким і був начальник команди «Дніпра» Геннадій Жиздик, був саме час виявити свій талант у цій справі. Заявки на госпрозрахунковий перехід до спорткомітету СРСР, окрім «Дніпра», подали ще кілька відомих клубів – київське та тбіліське «Динамо», московський «Спартак» та ленінградський «Зеніт». Тільки ризикувати репутацією таких заслужених «монстрів» на радянському просторі у високих кабінетах не хотіли. І, як завжди, перестрахувалися. Нехай спробує сили у цій справі обласна команда, така як «Дніпро», а там побачимо. Тим більше, що дніпропетровці мали потужного спонсора в особі «Південмашу» з Леонідом Кучмою на чолі.
Перший радянський госпрозрахунковий клуб почав показувати просто чудовий результат. Вінцем сезону-1988 стали «золоті» медалі чемпіонату СРСР, випередивши в чемпіонських перегонах київське «Динамо», що його пограбувало. А наступного, 1989 року, було виграно Кубок країни, плюс вихід до чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів.
У 1988 році Жиздик залишить «Дніпро» і поїде до сусіднього Запоріжжя створювати ще один професійний клуб з місцевого «Металурга«. І там йому це цілком вдастся, команда підніметься до Вищої ліги СРСР. Але 23 грудня він помре у дорозі між Запоріжжям та Дніпром. Більше такого вправного менеджера ні в Дніпрі, ні в Запоріжжі, нажаль, не буде…
