Генріх Львович Швецько-Вінецький – архітектор, який працював у Дніпропетровську та Львові. У 1930-ті роки він створив у нашому місті знакові споруди у стилі конструктивізму. Сьогодні ім’я Генріха Швецько-Вінецького майже забуте, хоча багато його робіт збереглися, і досі служать городянам.
Генріх Львович Швецько-Вінецький народився 1901 року в Катеринославі. Він походив із сім’ї шевця, проте здобув непогану освіту. Закінчив у 1927 р. архітектурний факультет Ленінградського інституту цивільних інженерів. Роки навчання збіглися з кардинальними змінами мистецтва. З’явився новий стиль конструктивізм, затятим прихильником якого став молодий архітектор.
Ще під час навчання у Ленінграді Швецько-Вінецький почав проектувати.
Повернувшись до рідного міста, у 1927-1930 pp. працював інженером зі шкільного будівництва, організував своє проектне бюро, де працювали студенти будівельного технікуму. У відкритому 1930 року інженерно-будівельному інституті (тепер це академія) Швецько-Вінецький створив кафедру архітектури та з 1934 року працював там доцентом.
У тридцяті роки XX століття Швецько-Вінецький розробляв індивідуальні та типові проекти будівель. Серед типових були проекти шкіл та амбулаторій. Першими великими роботами архітектора стали проекти трьох вищих вузів Дніпропетровська. Вони були засновані в 1930 р. і потребували приміщень.
Для їх розміщення обрали ділянки, що пустували і розміщувалися в нагірній частині. Металургійний інститут розмістився на вулиці Лагерній (проспект Гагаріна, 4), на південь від Соборної площі. Чотириповерхові корпуси у стилі конструктивізм стали домінантою району (у 1950-х роках ансамбль було перебудовано). Ще через квартал звели корпуси хіміко-технологічного інституту (нині університету) на проспекті Гагаріна, 8. Зараз вони теж сильно перебудовані після відновлення у 1953 році.
Найвдалішою вузівською роботою Швецько-Вінецького вважається старий корпус інженерно-будівельного інституту (вул. Чернишевського, 24-А). Чотириповерхова будівля, споруджена на схилі пагорба, розгорнута напівкруглим фасадом на північний захід і нагадує літак у русі.
Таким чином, створюється ілюзія динаміки. Дуже цікавий інтер’єр, в якому сходи замінюють внутрішній пандус. Ця робота яскраво ілюструє архітектурні уподобання та ілюзії початку 1930-х років. На той момент вважалося, що повна утилітарність будівель є шляхом до досконалості.
Трохи згодом архітектор керував проектуванням навчального містечка університету (нині ДНУ) на проспекті Гагаріна між вул. Телевізійна та вул. Козакова. Втім, з усього задуманого збудували лише гуртожиток (просп. Гагаріна, 38А).
Швецько-Вінецький спроектував один із головних елітних житлових комплексів 1930-х років. Це так званий Будинок спеціалістів (проспект Яворницького, 20). Перша черга будинку була здана у 1934 р. Тут жили професори, робітники та директори заводів міста. Зруйнований будинок після війни був кардинально перебудований і довгий час називався жителями «Сачок» за жаргонною назвою кафе, що тут знаходилось.
У 1930-ті роки Швецько-Вінецький став одним із головних учасників реконструкції Дніпропетровська. У 1931-1933 роках за його проектом будується перший великий міський стадіон під назвою Динамо: трибуни та будівля ресторану на північно-східному схилі пагорба між вулицями Дзержинського та Ливарною. Стадіон було реконструйовано 1939 року, зруйновано під час війни, у 1960-ті роки ще зберігалися його залишки. З 2000 р. на цьому місці збудовано ансамбль Крутогірний із житловим комплексом Башти.
У середині 1930-х років Швецько-Вінецький виконав проекти реконструкції міських ринків Лагерного, Чечелевського та Кайдацького. У 1935-1936 роках за його проектом було реконструйовано центральний ринок Озерка.
У 1934 р. вперше розпочато будівництво міської набережної на невеликій ділянці від вулиці Леніна до Ливарної. Проекти обіцяли помпезні будинки. Швецько-Вінецький запроектував Будинок Червоної Армії, який у результаті так і не було збудовано. У 1935 р. за проектом Швецько-Вінецького та В. Ковалевича було споруджено унікальний об’єкт під назвою Зелений театр у східній частині парку імені Т.Шевченка. Тут проводились мітинги, збори, концерти. Під час війни театр спалили і більше він не відновлювався.
Протягом Другої світової війни Швецько-Вінецький працював в евакуації на території Вірменії. У 1945 році отримав призначення до Львова. У вересні 1945 року архітектора було призначено керівником групи генерального плану «Львівпроекту».
Цьому місту він віддав двадцять років творчості. І тут він став одним із провідних архітекторів. Створив новий генеральний план забудови. Найцікавішою частиною генплану були ідеї трансформації історичного центру. Заплановано так звану «міську композиційну вісь», яка мала починатись від нинішньої площі Петрушевича, прямувати на північ вулицями Саксаганського, проспектом Шевченка, проспектом Свободи, далі ще неіснуючим проспектом за оперним театром і завершуватись площею в районі нинішньої вулиці Липинського.
За оперним та колишнім Скарбківським театрами планувалася найбільша міська площа з будівлями партійних установ та пам’ятником Сталіну. Від площі у східному напрямку була запланована головна «бульварна» магістраль, що провадила на Замкову гору. Копець Люблінської унії планувалося увінчати 50-метровим пам’ятником Леніну. За рахунок знесення житлових кварталів навпроти костелу Єлизавети планувалась ще одна площа.
Перетворення вимагали знесення частини історичної забудови, щоправда далеко не в таких масштабах, як це відбулось у Києві та Харкові, містобудівні ідеї яких пропагувались на той час як зразкові. Смерть Сталіна та подальша боротьба Хрущова зі «сталінською архітектурою» стали на заваді реалізації основних позицій генплану. Одночасно авторами генплану було складено реєстр пам’яток місцевого, республіканського і всесоюзного значення. Таким чином, Львів не встигли перетворити на типове радянське місто тих часів. Це, звісно, і на краще.
Також архітекторспроектував низку масштабних об’єктів: Стадіон, Пагорб Слави, Ліричну колонаду головного входу до Стрийського парку та інші. На пенсію Швецько-Вінецький вийшов 1961 року, а помер у 1965. Похований у Львові. У Дніпрі його майже ніхто не пам’ятає, а дарма – адже ми і сьогодні користуємось результатами його праці.
