Дніпропетровська опера, звісно, не має такої стародавньої та потужної історії як Київська, Львівська чи Одеська. Не можемо ми і похвалитись якоюсь визначною архітектурною спорудою для нашого оперного театру, адже будували її в часи соціалізму, коли панувало що завгодно, але тільки не естетичність. Тим не менш, на практичних якостях будівлі це ніяк не сказалось, вони буквально бездоганні.
Колишній театр працював у Дніпрі ще з довоєнних часів, а саме з 1931 року. Але існував цей театр відносно недовго, перед самою окупацією театральну трупу вивезли в евакуацію, Красноярськ. Згодом звідти вона вже не поверталася і діяльність оперного театру в Дніпропетровську була офіційно припинена. А артисти колишнього дніпропетровського театру були розподілені між театрами Харкова, Києва та Одеси.
Але думки про створення нового театру залишалися у керівництва області. Благо, на чолі СРСР через деякий час став Брежнєв, якому Дніпро був аж ніяк не чужим містом. Тому переговори тривали і 31 серпня 1973 року Рада Міністрів УРСР ухвалила рішення про створення Дніпровського театру опери та балету, а 26 грудня 1974 року під урочисті мелодії оркестру відбулося його офіційне відкриття. Першою виставою внов відкритого театру стало «Лебедине озеро» Петра Чайковського, що було одним зі знакових творів часів СРСР (навіть, аж занадто, якщо врахувати що саме показували по телевізору під час розпаду СРСР).
Проект театру розробили у Гіпрограді, головним архітектором став Б. П. Жежерін. Будівництво здійснював генеральний підрядник – трест Дніпровськпромбуд, у співпраці з іншими підприємствами та організаціями міста.
Місце обрали на центральному проспекті (зараз це проспект Яворницького, а тоді він називався на честь Карла Маркса). Будівля театру мала підкреслити масштаб майбутніх перетворень, які чекали як проспект, і все місто загалом. Крім того, розташування театру було обрано з таким розрахунком, щоб туди було зручно доїхати з будь-якої точки міста.
Увага приділили й тому, як облаштувати довколишню місцевість. З правого боку площі було організовано кольорово-музичний фонтан авторства Павла Нірінберга. Він регулювався залежно від того, як звучала музика.
Щоправда, був і явно негативний момент. Для чогось було вирубано всі дерева. Це не тільки зіпсувало весь зовнішній вигляд, але й створило для театру вигляд великої коробки, яка ніби вросла в землю. Якби довкола залишили хоча б кілька зелених куточків, це явно покращило б сприйняття, та й невеликі ділянки тіні на площі точно не були б зайвими.
Своєрідними батьками-засновниками театру стали видатні діячі культури: директор Марк Литвиненко, головний художник Анатолій Ареф’єв, головний диригент Петро Варивода, головний балетмейстер Людмила Воскресенська та головний хормейстер Василь Кіосе. Хороший підбір керівників забезпечив і підготовку молодих артистів та хороший підбір старих. Згадаємо декілька імен артистів, що дали першу славу нашому оперному театру. Серед зірок вокалістів це насамперед Микола Український, Нонна Суржина, Микола Полуденний, Юрій Сабін-Гус, Олександр Востряков, а також солісти балету Микола Войтенко, Ольга Загуменникова, Леонора Еллінська, Алла Петріна та Віктор Рогачов.
Концертмейстер оркестру Гаррі Логвин також став легендою і прикладом для молодих артистів. Усі вони прагнули створити театр із неповторним характером, і їхні зусилля таки були повністю виправдані. А гарна акустика театру давала дуже гарні можливості для максимальної творчої реалізації.
Працюючи ще до фактичного відкриття театр зміг підготувати насичений репертуар, який презентували протягом тижня. Глядачі побачили дев’ять спектаклів, серед яких “Ріголетто”, “Князь Ігор”, “Лебедине озеро” та “Бахчисарайський фонтан” стали візитівками театру. За перші два роки поставили 18 вистав, що вражали жанровою різноманітністю: від великої класичної опери до камерних творів, оперет, дитячих вистав і тематичних концертів.
Сьогодні Дніпровський академічний театр опери та балету продовжу успішно працювати. Колектив театру регулярно і успішно працює, а також здобуваєв високі нагороди та титули на різноманітних конкурсах і першостях. Наприклад, постановки “Княгиня Ольга” та “Колиска життя” на музику Євгена Станковича приймали участь в номінації на престижну Національну премію імені Тараса Шевченка.
У 2017 році хореограф Дмитро Омельченко отримав премію імені Анатолія Шекери за балет “Carmen & Jose”, який був оригінальною переробкою класичної історію, про яку чули навіть далекі від театральства люди. Доречі, ще в часи СРСР Дніпровський колектив не боявся експериментувати, що і виділяло його з-проміж інших. Колись навіть запросили на гастролі у Большой театр в Москву, що було неабияким визнанням як для того часу. Але повернемось до нашого часу. За часи незалежності еатр дивує новими яскравими прем’єрами, а його трупи гастролюють у країнах Європи, Китаї та США.
Театр також активно підтримує благодійні ініціативи. Артисти дають концерти для військових, запрошують їх на безкоштовні вистави та допомагають дітям, які лікуються в гематологічному відділенні обласної лікарні. На 2020 рік репертуар театру налічував 18 опер, 18 балетів (серед них один українського автора), а також 8 оперет і мюзиклів.
Окрім вистав, театр пропонує зазирнути за куліси в ході своєрідної театральної екскурсії. Під час подорожі театральними закулиссями гості можуть побачити, як створюються костюми та декорації, як гримерка перетворює акторів на сценічних персонажів. Кульмінацією стає можливість вийти на сцену та відчути дух підготовки до виходу на сцену – це ніби доторкнутися до справжнього дива, а може і поштовх до того, щоб спробувати себе як артиста.
Відвідати театр – це більше, ніж просто подивитися виставу. Це шанс зануритися в культуру, відчути глибину людських емоцій – від любові до трагедії – та дізнатися більше про історію. Кожна постановка вчить цінувати красу, розвиває смак і дає змогу по-новому поглянути на світ. А ще це чудовий спосіб провести вечір із рідними чи друзями, адже після вистави завжди є що обговорити. Мабуть, саме тому відносно нещодавно театр став мішенню російських варварів. «Завдяки» їх обстрілам будівля зазнала пошкоджень, на щастя, незначних.
