Цей невеликий двоповерховий корпус є одним з найскромніших будинків з дореволюційних будинків Проспекту, що збереглися. Проте, його історія доволі бурхлива і цікава, повна різних перипетій. А перед існуванням будинку на цій ділянці стояв справжній палац.
Доволі далекого 1792 року на великій ділянці між сучасними вулицями Василя Чапленка та Пастера було збудовано палац. Палац, щоправда, був колишнім. Новокайдацький шляховий палац, збудований для імператриці Катерини ІІ під час її подорожі на Південь після 1787 року за своїм прямим призначенням вже не використовувався.
А оскільки ще ніколи не бувало випадку, щоб казенне майно зникло в туні, то не забували і про палац. Те, що він деякий час продовжував стояти в Новому Кодаку, а не був одразу кудись перенесений, свідчить про те, що йому знайшли застосування прямо на місці. Лише 1792 року було прийнято рішення, що цей комплекс більш необхідний для Катеринославської казенної суконної фабрики, що будувалася якраз у той час.
Колишній імператорський палац було поділено на квартири, в яких оселилися майстри фабрики, що облаштовувалася у той час Катеринославі. Пізніше, у міру розширення фабрики, ці будинки були передані її чиновникам, але використовувалися також під квартири.
У 1887 році Д. Гасаненко у своїх спогадах про фабрику та фабричну слобідку описував цей комплекс як «величезний квадратний простір, забудований добрими одноповерховими дерев’яними оштукатуреними будинками числом чотири, розбитими кожен на дві квартири, де жили чиновники. Ці будинки оточували собою великий квадратний двір, у якому перебували служби. Тепер цей простір, простоявши 50 років, густо забудований — особливо з боку бульвару — новими будинками».
Справді, якщо будинки чиновників продали на знесення невдовзі після закриття фабрики в 1837 році, то створення цьому місці нового міського кварталу почалося лише намежі 1870-1880-х років.
Схоже, що саме в цей час земельна ділянка №4 у 2-й поліцейській частині Катеринослава була куплена купцем Мойсеєм Нухімовичем Болоховським. Новий власник досить серйозно зайнявся освоєнням придбаного пустиря. Час, який у Катеринославі ще йшов досить неспішно, тут у районі вокзалу вже помітно прискорився. Той, хто встиг відчути тенденції та перспективи нового міського району, міг на вкладені гроші отримати прибуток значно вищий, ніж у стабільному старому центрі.
М. Болоховський, схоже, цим відчуттям володів. Спочатку на ділянці з’являються традиційні для району торгові ряди та кілька скромних дерев’яних флігелів. Але вже у 1880-х роках будується двоповерховий кам’яний корпус із магазинами на першому та готелем на другому поверхах. Корпус цей, схоже, був одним із перших приватних двоповерхових будинків, а готель, що відкрився в ньому, — одним з перших «пристойних» готелів району.
Готель, утримувачами якого багато років були представники сім’ї Норкіних, змінив кілька назв («Північний край», «Північний полюс», «Залізничний готель») і мав 14 номерів на другому поверсі, ресторан, точніше — кондитерський (розташовувався в одному з магазинів. поверху), більярдну та кухню (підвал будівлі). Крім того, на ділянці розташовувалися ще й готельна пральня та квартира утримувача. На початок ХХ століття готель ще зберігав цілком пристойний рівень, принаймні, якщо судити за цінами номерів, які коливалися в межах 0,75-3 рублі на добу.
Після смерті М. Болоховського 1904 року спадкоємці досить довго з’ясовували стосунки. Лише у лютому 1908 року заповіт було, нарешті, затверджено. З цього моменту будинок став спільною власністю вдови Віри Болоховської та дочок покійного — Маріам Енгель, Ревекі Коріної, Сари Бердичівської та Рози Фукс. А вже наступного року спадкоємці розпочинають будівництво нового торговельного корпусу.
Щоправда, причиною його зведення стали не відносини всередині сім’ї, що налагодилися, а пожежа, що зруйнувала попередній корпус. Нова будівля, побудована на зразок торгових корпусів центру, практично відразу зайняла під свій магазин одну з найбільших мануфактурних фірм міста — «А. Г. Зільберман та Сини». Природно, що тут вистачало і дрібніших магазинів.
Все це звісно припинило своє існування у роки громадянської війни. Проте з початку 1920-х років життя в будинку знову забило ключем. Колишній магазин фірми Зільберман був зайнятий ще більшим мануфактурним торговцем — «Москвашвеєм», який тут відкрив 2-й катеринославський магазин. Ця назва знайома всім, хто читав або дивився «Собаче серце», адже зокрема саме цю назву вигукував Шаріков.
Тим часом приміщення колишнього готелю зайняв невеликий клуб ім. тов. Лозовського. Працювали й дрібні крамнички. А ось у Другу світову війну будинку дуже не пощастило. З усього, що стояло на ділянці, уцілів лише один двоповерховий корпус. Решта зникла у вогні бомбардувань Дніпра у 1941 та 1943 році. Про використання цих будівель окупаційною владою наразі відомостей знайти не вдалося
На початку 1950-х років на місці знесених руїн було збудовано перший блок великого житлового будинку хлібозаводу. Другий блок цього будинку збиралися збудувати на місці старого корпусу, але руки до його будівництва так і не дійшли. Вочевидь, програма згортання «аріхтектурних надмірностей»
До сьогодні будинок продовжує стояти на головному проспекті Дніпра. Поки що планів його знесення немає, а перший етаж його, як і колись, зайнято різноманітними магазинами. Таким чином, в плані використання і долі цієї будівлі все ніби застигло в часі.
