Хто створював Дніпро, або будівельна академія міста

Сьогодні час поговорити, за яких обставин було засновано будівельний інститут у Дніпропетровську та хто доклав основних зусиль для цього. А заразом ми дізнаємось коли та як з’явилася ідея будівельного вузу в Катеринославі? Процес цей, доречі, вийшов зовсім непростим, як ви зможете дізнатись дуже скоро.

Як починалася будівельна освіта міста

Будівельна освіта з’явилася ще в Катеринославі, на початку XX століття. Це було пов’язано з промисловим бумом та великими обсягами будівництва у нашому місті. З 1880-х років Катеринослав зростав як на дріжджах. Після 1884 року, з відкриттям залізниці та вокзалу, у місті виникли десятки промислових підприємств. Населення міста збільшувалося вдвічі кожні десять років! 1917 року в місті жило 220 тисяч жителів.

Проте вищими навчальними закладами Катеринослав похвалитися не міг. У 1899 році, завдяки постійним запитам «знизу», було відкрито перший вуз міста – Катеринославське вище гірниче училище. З 1912 року це училище стало Гірським інститутом, зараз Національний технічний університет «Дніпровська політехніка».

Місто за тридцять років збільшило свою територію вдвічі. Активно забудовувалися як центр, і околиці. Запит на появу кваліфікованих кадрів стимулював появу навчальних закладів будівельно-технічного профілю.

У 1910 році в Катеринославі виникли «Катеринославські технічні курси ( Technikum ) В.Х. Коробочкіна». Вони розташовувалися на розі вулиць Гімнастичної (Шмідта) та Романівської (Антоновича). В 1912 ці курси були реорганізовані, створено будівельне відділення і реорганізовано електромеханічне відділення. Тим, хто закінчив будівельне відділення, дозволялося витримати іспит на спеціальність техніка-будівельника при Інституті цивільних інженерів у Петербурзі.

До 1915 року на курсах Коробочкіна навчалося близько 250 осіб. Навчання тривало 3,5 року. Сам В.Х. Коробочкін підкреслював:

«Технічні курси є навчальним закладом, організованим за зразком та програмою закордонних технікумів, які охоплюють курс ширший, ніж середні технічні навчальні заклади».

У 1917 році рішенням Тимчасового уряду курси Коробочкіна були перетворені на «Перші політехнічні курси». Коробочкін планував перевести їх то до Вороніжа, то до Харкова. З 1913 року, з дозволу Міністерства внутрішніх справ, у Катеринославі також діяли «Катеринославські архітектурно-мистецькі курси (вул. Харківська. 11). Курси мали відділення: архітектурне, креслярське, художнє, та прикладних мистецтв. Архітектурне відділення було організовано на зразок політехнічних курсів, навчання тривало 3 роки. Ці курси проіснували до 1921 року, коли були реорганізовані в 1-й Катеринославський робітничий технікум. Також деякий час в місті діяв Політехнічний інститут, заснований на базі евакуйованих до Дніпра інститутів з західних районів імперії та Гірничого інституту.

Вечірній будівельний технікум: зародок інституту

1921 року було створено Катеринославський вечірній робочий будівельний технікум. Він працював з 1921 по 1930 роки. Технікум створили з урахуванням інженерного факультету колишнього Політехнічного інституту. Тому може вважатися частковим правонаступником останнього.

Спочатку до 1925 року технікум розташовувався на вул. Харківській, 11. З 1925 року технікум переїхав до будівлі на вул. Базарній, 11 (нині вул. Святослава Хороброго – нещодавно Чкалова). У 1926-1927 навчальному році у цьому технікумі навчалося 155 студентів, з яких лише 5 – жінки. За національним складом: українці – 45 (29%), росіяни – 55 (35,5%), євреї – 53 (34,2%).

Усі студенти технікуму мали робочий стаж, причому за багатьма спеціальностями: столяри – 40 осіб, слюсарі – 22 особи, техніки-десятники – 22 особи; будівельники без кваліфікації – 19; маляри та штукатури – по 14; ще покрівельники, пічники, електромонтери. Усі студенти були у віці 20-23 років.

1926 року в технікумі працював 21 викладач, студентів було 115 осіб. Цікаво, що з січня 1930 року архітектурні дисципліни у технікумі викладав відомий у місті архітектор Олександр Красносєльський.

10 грудня 1929 року міський та окружний виконкоми м. Дніпропетровська направили до Наркомату освіти Української РСР у Харкові листа, де наполегливо просили забезпечити підготовку фахівців будівельного профілю у нашому місті. Головний мотив – щороку обсяги будівництва у регіоні збільшувалися вдвічі! Автори листа наполягали:

«Для того, щоб не опинитися перед фактом зриву будівництва, що намічено за п’ятирічним планом, треба вжити всіх заходів для того, щоб негайно реорганізувати Технікум на Інститут, збільшити набір та відкрити денну форму». І влада почула це прохання «знизу». Вже навесні наступного року у Дніпропетровську з’явився будівельний інститут.

Будівельний інститут: з вечірнього у денний

23 березня 1930 року Рада Народних Комісарів Української РСР ухвалила постанову про організацію Вечірнього будівельного інституту на базі вечірнього технікуму. Саме цю дату прийнято вважати датою заснування вишу.

1930-го року на базі вечірнього робочого будівельного технікуму було створено Дніпропетровський будівельний інститут. Таку назву ВНЗ носив з 1930 по 1935 роки. Інститут входив до складу Наркомату (міністерства) важкої промисловості та фінансувався за його кошти. Він готував інженерів-будівельників за двома спеціальностями: інженер-конструктор будівельного виробництва та інженер промислового та цивільного будівництва.

А 12 червня 1930 року Раднарком УРСР ухвалив рішення утворити вже на базі вже існуючого вечірнього будівельного інституту Дніпропетровський будівельний інститут (ДСІ). На стаціонарі було встановлено 4-річний термін навчання. При цьому зберігалися вечірнє відділення та будівельний технікум.

Вже восени 1930 року було організовано 11 кафедр : математики, будівельної механіки, будівельних справ, геодезії, архітектури, залізобетонних конструкцій, графічних дисциплін, організації робіт, опалення та вентиляції, соціально-економічних наук, військова. 1940 року в інституті вже діяли 18 кафедр. Під час утворення інституту вечірній інститут розміщувався на вулиці Базарній, 11 (нині вул. Святослава Хороброго). У травні 1930 року швидкими темпами розпочалося спорудження навчального корпусу на колишній площі Абрамовича.

У довоєнні роки інститут змінив п’ятьох ректорів, але називалися вони директорами. Першим директором був С.І. Міндель, до березня 1931 року. До того він працював директором вечірнього будівельного технікуму. Перший набір курсу був успішним. На 220 місць було подано 433 заяви. Зараховано на перший курс було 221 студент. На 2-4 курсах (колишнього технікуму) навчалося 168 студентів. Таким чином, у перший рік існування Інституту в ньому навчалося майже 400 осіб.

У 1930 році на 11 кафедрах працювало 68 викладачів, з них – 7 професорів та 12 доцентів. З 1935 (і до 1994) року ВНЗ називався Дніпропетровським інженерно-будівельним інститутом . А 1940 року тут було вже 79 осіб, з них 7 професорів та 40 доцентів. З квітня 1938 інститут підпорядковувався вже Наркомату будівництва СРСР.

Корпуси вузу – твори «своїх архітекторів»

Навчальне містечко вишу виникло… на порожньому місці. У Катеринославі цьому місці розташовувалася площа Абрамовича. Це був прямокутний простір у західній частині Соборної гори, в центрі якого височіла Хрестовоздвиженська військова церква, освячена у 1912 році. Церква ця, до речі, частково збереглася у дворі академії – вона у перебудованому вигляді стала частиною спортивного комплексу будівельної академії. 1930 року рішенням влади ця територія була закріплена за будівельним інститутом.

Першим було споруджено головний корпус інституту – так званий «дім-літак» у стилі конструктивізм . Чотириповерхова будівля, споруджена на схилі пагорба, розгорнута напівкруглим фасадом на північний захід і нагадує літак у русі. Цим створюється ілюзія динаміки. Дуже цікавий інтер’єр, в якому сходи замінюють внутрішній пандус. Ця робота яскраво ілюструє архітектурні уподобання та ілюзії початку 1930-х років. В ті ж роки у сусідньому Запоріжжі будували Соцмісто, можете почитати про нього, його теж зводили в тому ж стилі.

Архітектор цієї будівлі Генріх Львович Швецько-Вінецький народився 1901 року в Катеринославі. Він походив із родини шевця, проте, здобув непогану освіту. Закінчив у 1927 р. архітектурний факультет Ленінградського інституту цивільних інженерів. Повернувшись до рідного міста, у 1927–1930 pp. працював інженером зі шкільного будівництва, організував своє проектне бюро, де працювали студенти будівельного технікуму. У відкритому 1930 року інженерно-будівельному інституті (тепер академія) Швецько-Вінецький створив кафедру архітектури та з 1934 р. працював там доцентом.

А після війни керував будівництвом нових корпусів вишу також випускник, засновник архітектурного факультету Олег Борисович Петров (1914–1994). Він є основним автором нового «скляного» корпусу на вулиці, названій нині на честь Олега Борисовича (раніше це була вулиця Чернишевського), нового висотного корпусу, спортивного корпусу з басейном та комплексу студентських гуртожитків на вулиці Мосаковського. Таким чином, навіть спорудження будівельного інституту, а нині академії, було створено «своїми» кадрами – випускниками та викладачами. За десятки років тут виріс кістяк дніпропетровської архітектурної школи, відомої далеко за межами України.

Багато десятиліть більшості дніпрян була відома і не вимагала розшифровки абревіатури ​​ДІБІ (хоча, правду кажучи, російська версія ДИСИ звучала набагато частіше). 1994 року цьому вищому навчальному закладу було дано нову назву – Придніпровська державна академія будівництва та архітектури (ПДАБА). Таку назву він має і зараз.