Ісаак Мазепа: яке відношення має до Дніпра

Наш сьогоднішній герой — Ісаак Прохорович Мазепа. Це, дійсно, приклад досвідченого політика, критичного аналітика і просто людини, котра вміла розбиратися і розумітися на насущних проблемах українців.

Юність та потяг до освіти

Початкову освіту Ісаак здобув у Новгород-Сіверському духовному училищі, середню – у Чернігівській духовній семінарії. На превеликий жаль батька, міщанина козацького походження, він не забажав стати священиком і почав готуватися до вступу на природничий факультет Петербурзького університету. Але з цим виникла проблема – вихованцям духовних семінарій дозволялося вступати лише до Варшавського, Томського та Юр’ївського університетів. У всі інші університети абітурієнти мали пред’явити атестат про закінчення гімназії.

Та наполегливий Ісаак знайшов вихід. При одній з класичних гімназій він склав іспити екстерном і отримав документ про закінчену середню освіту. Восени 1904 р. юнак вступив до омріяного Петербурзького університету. Навчаючись на агрономічному відділенні природничого факультету, Ісаак поринув у вир студентського та громадського українського життя. Саме в Петербурзі він
познайомився з майбутніми діячами Української революції 1917–1921 рр.: Симоном Петлюрою, Миколою Поршем, Дмитром Донцовим.

У 1905-му став членом Революційної української партії (РУП). Ще в студентські часи у житті Мазепи сталася небуденна подія: у 1907 р. його делегували до Києва на з’їзд УСДРП. Після закінчення зібрання юнак гайнув на Полтавщину, де перед робітниками та селянами говорив про «всенародне озброєне повстання – насильне знищення існуючого в Росії правління та зміну його на демократичну республіку одночасно з відділенням від імперії малоросійських її губерній».

У Петербурзі майбутній агроном одружився зі студенткою Медичного жіночого інституту Наталею Сінгалевич. Там же у них народилася і перша донька — Галина, згодом відома українська художниця у діаспорі.

На Катеринославщині

Після закінчення університету Ісаак буквально рвався на Катеринославщину — під впливом товариша по студентській громаді, пізніше одного з засновників Української Центральної Ради Миколи Стасюка.

Та перша спроба потрапити на Катеринославщину для І. Мазепи виявилася невдалою – йому довелося ще попрацювати у Нижегородській губернії, згодом він побував із групою молодих агрономів в Австрії, Німеччині та Данії. У 1915 р. він повернувся в Україну й осів у Катеринославі, працював у губернському продовольчому комітеті. Паралельно налагоджував контакти з місцевою нелегальною організацією УСДРП, яка розгорнула широку антивоєнну пропаганду.

Після утворення Української Центральної Ради багато зробив для розгортання діяльності українських партій та організацій у Катеринославі та став організатором Українського губернського національного з’їзду Катеринославщини (21 – 22 травня 1917 р.). Його делегати підтримали вимоги УЦР про національно-територіальну автономію України і обрали губернську Українську раду. Був присутній у червні 1917 р. як гість на Катеринославському губернському селянському з’їзді і наполіг на включенні вимог національно-територіальної автономії України до резолюції з’їзду.

Депутат

На серпневих 1917 р. муніципальних виборах у Катеринославську думу І. Мазепа став одним із 9 депутатів – членів українських партій (загалом було 113 депутатів). Він увійшов також до губернської земської управи, серед 8 членів якої лише троє було українцями. Від робітників металургійного заводу Брянського товариства його обрано до Катеринославської ради робітничих і солдатських депутатів.

У час грудневих боїв із більшовиками в Катеринославі‌‌‌‌‌‌ І. Мазепа разом з іншими представниками українських партій у Раді робітничих і солдатських депутатів міста під кулями ходив на переговори між штабами сил, що брали участь у протиборстві. Після встановлення в місті влади більшовиків перейшов на напівлегальне становище, але і далі виконував свої обов’язки в Думі та в губернській земській управі до їх розпуску у березні 1918 року.

І. Мазепа очолив українську соціалістичну фракцію, до якої увійшли представники УСДРП та правих українських есерів, на II Всеукраїнському з’їзді рад у Катеринославі 17-19 березня 1918 року у промові на з’їзді 18 березня протестував проти російсько-більшовицької окупації міста і, незважаючи на погрози делегатів-більшовиків, заявив, що Україна не бажає опіки московських комісарів та що саме наступ російських військ примусив УЦР підписати Брестський мирний договір. У квітні 1918 року, коли радянські війська покинули Катеринослав, він очолив губернську революційну раду, яка одночасно діяла як і місцева політична влада.

Переїзд

З утворенням Директорії 15 листопада 1918 року І. Мазепа прибув до Києва, зустрівся з головою Українського революційного комітету Володимиром Чехівським та діячами національного руху. На початку січня 1919 р. отримав запрошення на VI з’їзд УСДРП, на якому катеринославська делегація, на відміну від київської, що висловлювалася на користь встановлення влади рад, категорично заперечувала принцип диктатури пролетаріату міста над селом.

Зрештою, з’їзд схвалив проект резолюції, запропонований Ісааком Мазепою, Панасом Феденком і Миколою Поршем. І. Мазепу обрали до ЦК УСДРП, і він став його секретарем. Наприкінці січня 1919 року на Трудовому конгресі у Києві І. Мазепа знову представляв Катеринославщину. Як і на VI
з’їзді УСДРП, разом з однодумцями виступив проти прихильників «радянської платформи» і взяв участь у редагуванні Декларації фракції УСДРП, проголошеної 26 січня 1919 року.

З весни 1919 р. Ісаак Мазепа вже на державних посадах. 9 квітня‌‌ 1919 р. його було обрано міністром внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. 29 серпня 1919 року Ісаак Прохорович Мазепа став керівником уряду УНР доби Директорії. На цій посаді він пробув до травня 1920 року. Подальше життя Ісаака Мазепи було пов’язане з Києвом, а останні роки життя проведені за кордоном – в Чехословаччині та Німеччині. Помер Ісаак Мазепа 1952 року в Аугсбурзі, не полишаючи політичної діяльності майже до кінця життя.