Будинок Трояновського на Катерининському проспекті – це будинок, нажаль, давно втрачений дніпрянами. На його місці у післявоєнні роки було збудовано шестиповерховий житловий будинок, на першому поверсі якого працював кінотеатр «Україна», перебудований наприкінці ХХ століття в однойменний торговий центр. Нині вже мало хто згадує про знакову в житті Катеринослава та довоєнного Дніпропетровська будівлю, яка стояла колись на цьому місці.
Це домоволодіння не було серед перших домоволодінь міста Катеринослава. На плані міста 1793 року, що фіксує забудову міста, велика земельна ділянка по тільки-но наміченій трасі майбутнього Проспекту ще зовсім порожній. Коли, що й ким було вперше побудовано, встановити навряд чи вдасться. Як не вдасться встановити й те, яке значення мало це домоволодіння у житті міста аж до будівництва тут будинку купця Трояновського.
Ділянка значиться власністю Трояновського вже в 1844 році, принаймні, міст, що будувався в цей час, на Великій вулиці згадується як «арка біля будинку Трояновського». Але коли саме купець Трояновський збудував на своїй ділянці новий будинок, невідомо. У «Катеринославському ювілейному листку» його називали одним із перших кам’яних будинків, збудованих приватною особою, що дозволяє віднести його появу до 1830 – самого початку 1840-х років.
Крім того, будівля була однією з найбільших будівель міста свого часу. Пишно оброблений двоповерховий корпус з мезоніном в центральній частині простягся вздовж Великої вулиці (у 1840-х рр. її вже іноді називали Катерининським проспектом) приблизно на 60 м. Лівим фасадом будинок виходив на ріку, що протікає через квартал.
Проїзд на територію знаходився праворуч, між основною будівлею та одноповерховим корпусом лавки. На першому поверсі будинку Троянівського спочатку розміщувалися магазини. Другий поверх та дворові корпуси з середини століття орендувалися Губернською Присутністю (Губернське правління, Губернський архів, Губернська друкарня та інші заклади).
Умови роботи головної установи губернії не можна було б назвати сприятливими. У 1861 році, вже у будинку спадкоємців Трояновського, за 350 руб. на рік отримала приміщення Губернська дорожня та будівельна комісія. У жовтні секретар комісії доповів, що хоч паркан, ворота, тротуари та замки виправлені, але головне – печі та рами власники будівлі не відремонтували.
В результаті через холод чиновники працювали у верхньому одязі, а багато з них застудилися. Губернський архів з величезною кількістю справ (найраніше відносилось до 1745 року), ще й на початку ХХ століття розміщувався в окремому двоповерховому корпусі з 4 кімнат без опалення. Однак, незважаючи на всі складнощі, присутні місця пропрацювали тут аж до 1910 року, переживши кількох власників будівлі.
Вже 1860 – 1870-х роках власником будинку став купець Берко Штейн, який у 1905 році продав його Х.Ф. Дольнику, а останнім дореволюційним власником будівлі став купець Рагінський, який купив його в 1909 році. За всіх власників будинок використовувався дуже інтенсивно.
Аптека Гуровича, книжковий Блумберга, насіння Наливайка, залізо Зільберглейта, «Американський магазин», збройовий Дедікова, оптика Фролова, одяг Порховнікова, фото «Ідеал», меблі Богданова, міська станція залізниці, капелюхи Дворина, гравірна Штиммермана, моди відділення Сполученого банку, одяг Шуммана, техконтора Вільшанського, мармурова майстерня Шакай, взуття Перцова, «Лувр», «Ундервуд», друкарня Сатановського, біоскоп «Модерн» — це далеко не повний перелік того, що розміщувалося тут на початку ХХ століття.
Біоскоп «Модерн» продовжив свою роботу і після громадянської війни. Щоправда, він кілька разів змінював назву та навіть власників. 1919 року це вже був кінотеатр «Червоний маяк», а 1922 року — вже «Держкіно №2». З початком НЕПу знову «Модерн», що у оренді в І.А. Спектора, який до революції володів однією із найбільших в Україні кінопрокатних контор. 1924 року кінотеатр у Спектора відібрали і, перейменувавши на «Більшовик», передали колективу безробітних, але вже у вересні 1925 року кінотеатр відкрився після капремонту вже як власність Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ).
Окрім кінотеатру, цивільну пережила лише одна установа – міська станція залізниці. Але ні торгові, ні конторські приміщення нікуди не поділися і дуже швидко були затребувані знову. Магазини «ТЕЖЕ», «Піст УЗУ», «Фізкультура», ЦРК №144, «Союзювелірторгу», бакалія №12, «Піонер»; контори: Союзтранс, ощадкас №9, Укррабзбут, «Союзхлібозбут», Облпостач Осоавіахіма, «Главмосленхлопкопром»; картонажна фабрика ім. Крупській (пізніше цех поліграффабрики ім. 25-річчя ВКП(б)). Асортимент і ефективність цих установ, що дивно називалися, були набагато меншими, ніж у їх дореволюційних попередників, але це особливо нікому не заважало ні працювати, ні ходити по магазинах.
Старий будинок Трояновського загинув під час боїв за місто у серпні-вересні 1941 року Частково його руїни були розібрані ще за окупаційної влади. У коробці «Більшовика», що стоїть у дворі, в грудні 1945 року було відкрито літній кінотеатр «Новини дня». Значно пізніше проспектом за номером 54, за проектом Д.І. Щербакова будується житловий будинок із кінотеатром «Україна», завершений до 1958 року.
