Цей будинок багато з вас, можливо, навіть не помічали. Однак колись заради нього точились неабиякі пристрасті. Адже спадкові справи і сьогодні часом вирують почуттями, що вже казати за більш давні часи, коли нерухомі активи були часом навіть більш коштовні, ніж зараз.
Одним із перших домовласників кварталу був штабс-капітан Степан Мандрикін, який купив у 1840-х роках. ділянка розмірами 15х35саж. за №3 у 2-й поліцейській частині Катеринослава.
У грудні 1849 р. Мандрикін продає свій будинок міщанину Х.Д. Сморгонер. Ділянка, розташована біля наплавного мосту через Дніпро, була досить вигідним придбанням. У 1862 році Катеринославському 2-ї гільдії купцю Х.Д. Сморгонер навіть вдалося позичити під нього деяку суму грошей у купця Петра Замкового і вдови губернського секретаря Ганни Бутовичевой. Після перенесення наплавного мосту до Харківської вулиці доходність ділянки різко впала.
У 1871 році, за позовом кредиторів, обласний суд продає ділянку Сморгонера на «площі Фабричної церкви» з громадського торгу. Сморгонеру, схоже, вдалося дещо обійти і кредиторів, і владу. На 1871 рік його ділянка значиться «порожньою», на ній немає навіть паркану, що відгороджує його від вулиці. Все, що тут стояло, було розібрано та вивезено.
Новим власником будинку став відставний унтер-офіцер Матвій Єремійович Дворовенко, який купив його за 111 карбованців. Треба сказати, що Дворовенко виявив неабиякі комерційні таланти. Почавши практично з нуля, він вдало скористався роботами з будівництва мосту в 1881-1884 роках, збудувавши на ділянці кілька невеликих дерев’яних будинків з лавками та квартирами у 4-5 кімнат. А до кінця 1880-х років. по «червоній лінії» Провіантської вже стояв і великий двоповерховий будинок із 4 магазинами (1 поверх), готелем «Ліверпуль» на 14 номерів (2 поверх), пекарнею та складами (підвал).
Повністю скористатися плодами своєї діяльності Дворовенко не вдалося. У 1888 року вмирає його дружина, а 13 березня 1890 року вмирає і сам. Смерть була раптовою, оскільку заповіту складено не було. У 1892 року окружний суд затвердив у правах спадщини його дітей: Григорія, Петра, Антонія, Кирила Дворовенка та Марію Масленникову. Масленікова отримала 1/8 рухомого та 1/14 нерухомого майна батька. Решта була поділена на рівних частках між синами. Будинок став спільною власністю сім’ї, але …
У 1893 року після смерті бездітного Петра почався новий переділ спадщини, остаточне судове рішення по якому було винесено лише у вересні 1899 року. У липні 1900 року співвласники будинку: титулярний радник Григорій, поручик Кирило, народ вчитель Антоній Дворовенко та дружина міщанина Марія Масленікова продають його Катеринославському 1-й гільдії купцю Менашу Ельєвичу та його дружині Хані Мойсіївні Арановській. Взяли вони за будинок 50 000 карбованців. А вже за рік М.Е. Арановський продає свою частку у будинку дружині.
За Аранівської будинок стрімко виріс. До кінця 1902 р. кам’яний будинок, що дістався від Дворовенка, був добудований третім поверхом із квартирою в 13 кімнат. А замість старих дерев’яних будинків було збудовано три кам’яні корпуси: правий корпус у 3 поверхи на 3 квартири, лівий корпус у 3 поверхи на 6 квартир та корпус у 4 поверхи на 8 квартир. Вартість будинку зросла до 135016 карбованців з прибутковістю в 14210 карбованців.
Водночас справи сім’ї були аж ніяк не блискучі. У 1901 р. Арановський продав дружині свою частку в домоволодінні, а до 1903 року на її ім’я були переведені і млини, круподерка та лісопильний завод. У грудні 1904 року потай від кредиторів весь будинок по Провіантській був зданий в оренду терміном на 18 місяців з розрахунку 6600 карбованців на рік. А навесні 1905 року М.Е. Арановський був оголошений банкрутом.
Конкурсне правління у його справах було призначено із присяжних повірених – Немирівського, Здібного (майбутній міський голова) та Поюровського (міський юрисконсульт). Одним із перших дій правління була відмова Харківському земельному банку у погашенні позички під будинок Арановської, т.к. «Всі доходи отримувала та отримує» особисто вона. Крім того, в банк було повідомлено, що «під час погрому будинок… обстрілювався, і кулями пошкоджено штукатурку фасаду, вибито все скло і також незначно пошкоджено внутрішнє оздоблення всіх фасадних кімнат».
У листопаді 1905 р. будинок був виставлений банком на торги за борг 65 818 карбованців 85 копійок та куплений Товариством «Р.Е. Гебгольц і Ко», які запропонували за нього 65 821 карбованців. Гебгольці володіли будинком до вересня 1917 року, коли продали його купцю Л.-В.Л. Гінцберг за 180 000 карбованців.
Після революції в будинку було кілька дрібних контор і великі комуналки. У 1941-1943 pоках при бомбардуваннях станції домоволодіння було майже повністю зруйновано. Після війни з його чотирьох корпусів відновили лише один – чотириповерховий будинок у глибині ділянки, яка і сьогодні стоїть на вул. Пастера, 16.
