Серед корінних жителів Дніпра були представники різних релігійних конфесій. Зокрема, серед них зустрічались і католики. Це були здебільшого німці і поляки. Спочатку їх було не так вже і багато, але поступово община збільшувалася. Що стало причиною цього і яка історія місцевого костелу – читайте далі.
Перші католики з’явились в Катеринославі майже одразу після заснування міста. Це були будівельники та проектувальники, які були запрошені вищим керівництвом. Їх кількість не перевищувала декількох десятків, але це був лише початок.
Поступово в Катеринославі починають з’являтись все нові і нові підприємства, зокрема і пов’язані з металургією. Для їх успішної роботи теж були потрібні висококваліфіковані фахівці – зокрема, різноманітні інженери. Чимало з них теж були іноземцями за походженням, бо кваліфікованих спецалістів у самій імперії тоді не вистачало.
З кінця XVIII століття в Катеринославі працювала Контора опікунства іноземних поселенців, яка надавала допомогу переселенцям із різних країн. На 1865 рік у місті нараховувалося 22846 жителів, з них – близько 300 німців і меннонітів. До 1897 року населення Катеринослава зросло до 112,8 тисяч жителів, у тому числі німців і меннонітів нараховували вже 1438 осіб. А у 1926 році в Дніпропетровську проживало вже 2445 німців.
Іншою численною групою були поляки. Основним «джерелом» їх поповнення були колишні ссильні, що приймали свого часу участь у польському повстанні 1863 року. Багатьом з них забороняли повертатись до рідних місць, тому вони змушені були обирати інші домівки. Зокрема, селились вони і в Катеринославі, адже тут не було настільки суворого жандармського нагляду, як в інших містах імперії.
По-перше, католицька церква в Росії не мала такого статусу, як православна. Це призводило до того, що її діяльність була обмежена та контролювалася урядом. Католицькі парафії дуже часто не мали права на будівництво нових церков без дозволу влади, що призводило до нестачі місць для богослужінь.
По-друге, католицька громада часто стикалися з дискримінацією з боку уряду та православних церков. Наприклад, католицькі священики не мали права на проповідь у державних установах, а католицькі школи не отримували державної підтримки.
По-третє, католицька парафія часто стикалася з фінансовими труднощами через відсутність державної підтримки. Це призводило до того, що католицькі церкви та школи були змушені залежати від пожертв віруючих та благодійних організацій. Гроші на побудову костьола знаходили здебільшого серед самих віруючих.
Нарешті, католицька громада в Катеринославі також стикалася з проблемами, пов’язаними з міграцією. У XIX столітті багато католиків переселялися до Катеринослава з інших регіонів Росії та з-за кордону. Це призводило до того, що громада була дуже різноманітною і їй необхідно знаходити способи об’єднання та підтримки всіх своїх членів.
У 1869 році було укладено проект побудови костьолу. Склали його А. Бродницький і П. Меркулов. Храм побудували у неоготичному стилі, але застосовувались і елементи романського стилю. Яскравою деталлю інтер’єру стали дві стрілчасті арки.
Будівництво храму було завершено у 1877 році. Такий тривалий проміжок часу якраз і обумовлений нестачею коштів на будівництво. Храм було розписано фресками, частина яких збереглася до нашого часу, зокрема – написи на стінах, зроблені польською мовою.
Але функціонувати костьолу довелося не так вже і довго. У 1900 році храм було трохи розщирено на вимогу парафіян. Але вже 1917 року почалась громадянська війна, і стало не до молитов і богослужінь. Більшовики, що отримали перемогу у результаті війни, ставились до всіх релігій дуже ворожо. Католицький же храм викликав у них особливу відразу, адже одним з головних противників СРСР тоді вважалась Польща, яка була переважно населена якраз католиками. Тому католики в СРСР дуже часто вважались агентами польскої та інших іноземних розвідок.
1937 року настала остаточна розв’язка. Спочатку прямо у дворі храму був розстріляний настоятель парафії отець Вінсентій Сквірецький, а вже наступного року католикам було заборонено тут збиратись. Храм було зачинено, а служителя Якова Розенбаха відіслано на Соловки, де він і загинув.
Під час окупації Дніпропетровська діяльність храму було відновлено, тут служив італійський священик. Його зусиллями вдалося налагодити роботу органа, та відновлено практику богослужінь. Деякий час костьол працював і після вигнання окупантів, але вже 1948 року знов був зачинений.
30 липня 1948 р. обласна рада забрала будівлю у католицької громади і передала костьол міськвиконкому, мотивуючи це рішення тим, що культова споруда не отримує належного ремонту. Спочатку будівлю костелу було передано під бібліотеку, а 12 лютого 1949 р. — міському комітету фізкультури для його подальшого переобладнання в «Школу вищої спортивної майстерності». Все це супроводжувалось масштабною перебудовою храму.
У 1984 р. будівлю, в якій колись відбувалися Служби Божі, був орган і промовлялись молитви, передали Зональному управлінню спортивних лотерей. Навіть у 1990-х роках тут було розміщувалось Українське товариство спортивних лотерей «Ніка», а також інформаційний центр «Україна». У 1998 році хазяїном будівлі стала американська фірма «Dugsbery, Inc», що походила з штату Каліфорнія.
Нові господарі не надто переймались станом будівлі. Вона поступово продовжувала занепадати, аж поки 2006 року в ній не спалахнула пожежа.
Тим часом утворена ще у 1991 році римсько-католицька громада міста увесь цей час вела боротьбу за повернення будівлі. Влітку 2007 року американська фірма почала перебудовувати храм і частково зруйнувала його дах та склепіння, після чого дощі почали знищувати стіни будівлі. Після цього римо-католики та священнослужителі вирішили захищати костел. Майже місяць біля храму відбувалися цілодобові молебні та протести.
У серпні 2009 р. рішенням суду власником багатостраждальної споруди визнали римсько-католицьку громаду. Відтоді храм переживає реставрацію. У 2014 році в ньому закінчився ремонт та розпочалися служби. Сьогодні католицька громада поєднує приблизно дві сотні людей. Служба у костелі святого Йосипа ведеться трьома мовами.
