Історія виникнення перших кінотеатрів, зародження і розвитку кіноіндустрії міста є однією з маловивчених сторінок історії розважальної культури Катеринослава наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. А у 2021 році минуло 110 років з дати створення першого українського фільму, що був знятий саме у Катеринославі.
Попередником кінематографа у 80‑ті рр. ХІХ ст. для катеринославців був «чарівний ліхтар». За допомогою «друмондова світла», що утворювалося розжарюванням крейди під час згорання
киснево‑водневої суміші, цей ліхтар висвітлював на полотняному екрані «чарівні» картини. Також були «чарівні ліхтарі» на керосиновій лампі. Однією з перших організацій, що активно застосовували цей винахід науки, була Катеринославська Комісія народних читань
(далі КНЧ), яка розпочала свою діяльність у 1883 році.
Протягом 7–8 років КНЧ виписувала картини з Києва, Харкова, Одеси. Наприкінці 1893 р. в її розпорядженні було вже 536 картин, у 1894 р. – 604 картини. Майже кожне читання супроводжувалося демонстрацією 10–20 картин на склі. Коштували вони до 2 крб та навіть більше. До того ж необхідно було постійно заправляти ліхтар газом.
Щоб компенсувати частину витрат, зі слухачів читань брали платню 5 коп. та по 25 коп. з тих, хто сидів у перших двох рядах. «Посмотрите, кто же бывает на этих чтениях, – зазначав кореспондент місцевої газети,– серая публика, по преимуществу населяющая наши окраины: Мандрыковку, Чечелёвку, Солдатскую слободку; есть, конечно, и население центра». Кількість бажаючих відвідати читання, під час яких показували «чарівний ліхтар», була набагато більшою, ніж могли прийняти аудиторії комісії.
Перший кінотеатр, або біоскоп, з’явивися спочатку в Нових Кайдаках. Відкрив його Семергея. Потім підприємець Папай у тому ж районі побудував електробіоскоп «Звезда». Перші біоскопи більше нагадували хлів, за винятком збудованого пізніше «Вулкана». Демонструвалися в них спочатку кінострічки закордонного виробництва тривалістю в декілька хвилин, переважно з сюжетами, знятими з натури.
На початку ХХ ст. почали будуватися кінотеатри і в центрі Катеринослава. На розі Єкатерининського проспекту і вул. Фабричної знаходився електробіоскоп А. Зайлера «Біограф», побудований у 1908 році, на проспекті – «Роль» та «Новомотограф», у будинку Хреннікова городян запрошував на кіносеанси електротеатр «Паласс», а по вул. Московській – «Модерн», поруч із яким розташовувався магазин Ф.П. Дедикова, де разом з іншими речами продавалися «чудові ліхтарі» і сінематографи. Рекламні афіші початку ХХ ст. свідчать про те, що під час недільних гулянь у Потьомкінському саду городяни також могли відвідати сінематограф.
Власники перших біоскопів не завжди турбувалися про заходи пожежної безпеки. Внаслідок цього згорів дерев’яний кінотеатр А. Зайлера, були навіть жертви. Тільки після цієї події міська управа заборонила демонструвати кінематографічні сеанси у не призначених для цього приміщеннях.
У Катеринославі почали будувати великі, кам’яні, театрального типу кінематографи, які не поступалися столичним за рівнем обладнання. Перед початком Першої світової війни на проспекті відкриваються величезні кінотеатри: «Гігант», «Колізей» (у 1912 р.), які були збудовані Г. і П. Гезе, «Палас», «Солей» (у 1914 р.) та інші.
«Гігант» був першим капітальним кінопалацем. Двоповерховий кінотеатр, побудований у стилі «модерн» з фронтоном над плавним заокругленням кутової частини, став прикрасою Катерининського проспекту. Увечері тут збиралася у більшості своїй «чиста» публіка.
«В антрактах та перед сеансами в просторих фойє з м’якими меблями і квітами грала музика. З невеликої естради звучали модні пісеньки. Кружляли в танку пари. Любителі переглядали свіжі газети та журнали, залицялись до жінок або сиділи у багатому буфеті» – так писали про це газети тих років. Кінотеатри у центрі міста були розраховані на заможного глядача, хоча білети в біоскопи були набагато дешевшими за театральні.
Окрім художніх фільмів, демонструвалися також документальні стрічки і хроніка подій у світі. Велику популярність мали фільми іноземного походження, меншим успіхом – російського виробництва, крім тих, у яких грала В. Холодна або І. Мозжухін. Отже, за російською статистикою початку ХХ ст., 70% всіх кінематографічних фільмів були драмами (дуже низького ґатунку), 20% – гумористичними сюжетами і лише 10% – зйомками з натури, краєвидами тощо.
Атмосферу перегляду та якості зображення чудово передав журналіст М. Шатров: «Мелькали крупные, зачастую весьма малограмотные титры, тапёр истязал в углу под экраном вконец растроенное пианино». Публіка середини ХІХ – початку ХХ ст. була малограмотною, тому і титри німих фільмів були не завжди зрозумілі.
Краєзнавець М. Чабан доповнює атмосферу перегляду таким повідомленням: «Сотня-дві глядачів входили і заходили в зал, як кому хотілося, екран було погано видно не тільки з останнього, але й з першого ряду – підлога не мала нахилу. Мало задоволення і від угарного диму (апарати були з фугасовими лампами)… На кіносеансах завжди було гучно: глядачі коментували події на екрані, весь час вигукуючи: «Не стійте! Сідайте!».
Із початком Першої світової війни робилися спроби перетворити кіно на засіб «патріотичного виховання». Деякі кінотеатри жертвували гроші на користь Червоного Хреста та сімей, чоловіки яких пішли на фронт.
Так, власник театру «Колизей» І.А. Спектор обіцяв у рекламному оголошенні, що протягом місяця буде відраховувати на їхню користь по 5% з прибутку. Діяльність більшості кінофірм початку ХХ ст. зводилася до випуску «комерційних» драм і комедій, які в масі були бездарним кіномотлохом. Інакше ставився до кінематографії катеринославський оператор і режисер Д. Сахненко. Він вбачав у тодішніх кіноспробах зародження самостійного мистецтва, здатного виховувати людей, популяризувати українську історію і культуру, служити гуманним цілям. Втім, про цього митця ми вже вам якось розповідали, тому не будемо повторюватись.
