Іноді при погляді на звичайнісінький будинок міста і не здогадуєшся, які цікаві події супроводжували його існування. Наприклад, наш сьогоднішній герой став свідком забудови колись погано облаштованої, можна сказати — «заштатної» вулиці міста.
З 1790-х років. аж до початку ХХ століття вулиця Проточна (з 1890-х рр. – вул. Клубна) була однією з найбільш погано забудованих вулиць міського центру. Перший її квартал формувався гігантськими по площах садибами Кизилових, Лов’ягіних, Петрових, Брагінських, на яких практично не було будівель.
Причиною цього були три невеликі річки (у документах їх вважали за краще називати канавами), що перетинають місто і з’єднуються в одне русло саме в районі Проточної вулиці. Однією з цих річок-канав – Рибаківською, що протікала безпосередньо трасою вулиці від Проспекту аж до сучасного театру ім. Шевченка, Проточна і завдячувала своєю не дуже приємною назвою.
Першою великою кам’яною будівлею на вулиці став збудований у 1890 р. корпус Англійського клубу. Але серйозні зміни у характері її забудови почали відбуватися лише з кінця 1900-х рр., після будівництва Рибаківською канаві міського зливового колектора. Протягом кількох років вулиця стрімко трансформується: великі садиби розпадаються, сади та одноповерхові будиночки, що знаходилися на них, замінюються великими корпусами прибуткових будинків та громадських будівель.
Серед інших нових домоволодінь на самому початку 1910-х років. з’являється і будинок Тувія Йоффе, який набув частини садиби сім’ї Петрових. Зважаючи на все, спочатку на ділянці Іоффе стояв лише невеликий будинок на червоній лінії, про який відомо тільки те, що в ньому знаходилися магазини. Спочатку будинок отримав адресу Клубна, 4, а до середини 1910-х років. після виділення ще одного нового домоволодіння став будинком №6. Вже у 1912 — 1913 роках на ділянці починається будівництво нового комплексу.
До серпня 1914 року на ділянці вже стояло три нових корпуси доходних будинків з 36 новими квартирами, яке місто оцінило для оподаткування 47 600 руб. Виходячи з прийнятої на той час формули оцінки нерухомості, реальну вартість домоволодіння можна визначити приблизно 400 000 руб. Йоффе не погодився з такою оцінкою і, вказавши на те, що повністю готові тільки 16 квартир, 4 квартири ще не оброблені, а всі інші приміщення призначені під розміщення готелю і ще не орендовані, досяг зниження оцінки до 26 820 руб.
Пишно оздоблені у стилі модерн корпуси сформували перший, парадний двір та визначили високий ранг домоволодіння. Незважаючи на те, що будівництво велося за єдиним планом протягом невеликого періоду часу, корпуси серйозно відрізняються поверховістю. Спочатку правий корпус мав 4 поверхи, центральний – 4 поверхи та мансарду, а правий – 5 поверхів.
Швидше за все, це було втіленням апетиту, що настає під час їжі, т.к. ніякою логікою таку відмінність не пояснити. Завершальний корпус по червоній лінії так і не було збудовано. З 1915 року будівництво в місті практично повністю зупинилося, а в 1916 році Йоффе збанкрутував, будинок перейшов в управління кредиторів і про завершення комплексу не могло бути й мови. У свій час навіть обговорювалася можливість оренди будинку під госпіталь, але міська влада вважала його незручним для розміщення такої спеціалізованої установи.
Після закінчення громадянської війни будинок продовжує використовуватись як житловий. Більше того, незважаючи на те, що у 1923 році вулиці Клубна та Воскресенська були об’єднані під назвою «вулиця ім. товариша Леніна» (яка називалася Ленінською), будинок навіть не змінив адресу. Стару адресацію з номерами, що йдуть в обидва боки від Проспекту, було ліквідовано лише 1936 року, через 13 років після утворення нової вулиці. Нині улиця носить назву Воскресенської.
За новою адресацією, що починалася від Дніпра, колишній будинок Іоффе отримав №9. До цього року будинок вже значно змінився. Причини цього не зовсім зрозумілі, але ще 1931 року архітектор К. Щукін виконує для ділянки проект адмінкорпусу. До середини 1930-х 4-поверховий корпус був уже збудований і зайнятий міськкомами КП(б)У та комсомолу. Тут же були редакції газет «Зірка» та «Дніпровська правда».
До 1943 року через бойові дії комплекс повністю перетворився на вигорілі «клітини». Лише у 1946 року його було передано на відновлення паровозоремонтному заводу Міністерства чорної металургії. У грудні цього року було введено в дію перший із корпусів. При відновленні всі дворові корпуси отримали однакову висоту 5 поверхів. Останній із корпусів будинку, перебудований за проектом К. Клебанова (колишній гірком), який став житловим будинком з магазинами Міськкоопторгу та Консерв-збуту, був зданий лише 1948 року.
У 1970-х роках будинок знову пережив реконструкцію. Корпус, що виходить на Театральний бульвар, що прокладається, отримав новий фасад з гігантською конструкцією, яка, за початковим задумом, була ліхтарем. Тут же було створено центральні театральні каси міста та гуртожиток театру Шевченка. Набагато пізніше у сусідньому корпусі розмістилися служби Бюро технічної інвентаризації.
