В Дніпрі багато різних будівель, що мають свою, унікальну та цікаву історію. Часом вона пов’язана з історією будівництва чи архітектором, а іноді з якимись видатними (чи не дуже) мешканцями самого будинку. Але наша сьогоднішня розповідь буде про фрагмент зовнішнього оздоблення одного з будинків на проспекті Яворницького.
Після війни Дніпро було вирішено забудовувати монументальними будівлями в стилістиці так званого сталінського ампіру. Такі будинки вирізнялись своєю помпезністю, наявністю багатьох декоративних елементів (здебільшого зовнішніх), а у дворах навіть ставили невеликі фонтанчики.
Одним з прикладів таких будинків якраз і є дім за адресою Яворницького, 55. Будівництво завершили у 1953 році, якраз у рік смерті вусатого «вождя народів». Автором проекту будинку був архітектор Олег Петров.
Пізніше збудований будинок заселила дирекція підприємства імені Карла Лібкнехта. Перший поверх був відданий під магазини. За радянських часів тут знаходився Центральний гастроном та Книгарня, де можна було купити науково-технічну літературу. Цікаво, що товари в магазин завозилися через тунель. Його спеціально «обладнали» у дворі будинку. Він проходив під дитячим майданчиком. Таким чином, вантажники не заважали мешканцям будинку відпочивати.
Раніше на цьому місці знаходився торгівельний ряд. За розпорядженням Думи міським архітектором Іваном Клименком було виконано проект торгового ряду з двох корпусів по 6 двоповерхових магазинів у кожному. Між корпусами знаходилися відкриті сходи, що з’єднують проспект із базаром. Після затвердження проекту відбувся аукціон із продажу ділянок під магазини. При цьому покупці землі зобов’язалися протягом двох років побудувати корпуси магазинів у точній відповідності до проекту. А місто взяло на себе зобов’язання побудувати колектор річковим руслом перед магазинами, прокласти проїзд проспекту і виконати необхідний благоустрій. Ряди простояли до 1943 року, поки не постраждали від пожежі.
Фасад будівлі оздобили скульптури. З боку проспекту можна побачити постаті робітників, матерів з дітьми, селянок та вази із фруктами. Фігури людей робили будинок не схожим на інші, додаючи йому «родзинку».
Так от, скульптури мають свою легенду. Так, вони були виготовлені задовго до будівництва будинку, наприкінці 1930-х років. Ім’я майстра не збереглося, але з чуток, це була дуже заповзятлива і заможна людина. Його батьки були дворяни, які прийняли радянську владу та її правила. Син їх став скульптором.
У денний час він робив статуї «будівельників комунізму» на заводі, а вечорами ліпив у своїй майстерні те, що до душі – античних богинь. Прийшовши несподівано до майстерні сусід скульптора побачив його «грецькі» роботи і оскільки одна з них була дуже схожа на його молоду дружину – одразу почуяв про проблеми. Богиня була виліплена без одягу. Насправді у неї і архітектора був роман. Вона боялася розлучитися з чоловіком тому що в ті роки зради у шлюбі обговорювали на партійних зборах, невірних чоловіків чи дружин виключали з партії, не давали підвищення по службі та не брали на пристойну роботу.
Сусід не став з’ясовувати стосунків зі скульптором, але наступного ранку відразу ж вирушив до НКВС, де написав на скульптора донос. Прийшовши додому, він похвалився своїм вчинком дружині. Та одразу кинулася до коханого і все йому розповіла. Той, розуміючи, що ось-ось за ним приїдуть, зібрав усі коштовності, які залишилися в сім’ї і поспіхом сховав в одній із статуй робітника.
Важко сказати. Доскональне дослідження всіх фігур ніхто не проводив. Відносно нещодавно одну з фігур знімали для реставрації, і золота тоді там не знайшли.
Але слід згадати, що різноманітні шукачі свого часу пробовали свердилити статую або ще якось проникнути всередину її, але усіх чекало фіаско. Тому, можливо, золото там і було – але тепер його, скоріш за все, там вже нема.
