Сьогодні корпус цього ресторану стоїть немов символ розвиненої цивілізації, що давно зникла. Доволі дивно що у відносно популярному та відвідуваному місті ця будівля і досі нікому не потрібна. Вона і досі висить у продажу, але, вочевидь, в умовах повномасштабної війни це справа не швидка.
Наприкінці 1780-х років козацький осавул Лазар Остапович Глоба продав один зі своїх зимівників графу Григорію Потьомкіну. Йшлося про мальовничу ділянку на правому березі Архієрейської протоки – берег, частину пагорба з гаєм та прилеглим полем. За наказом Потьомкіна тут розпочалося будівництво палацу та розпланування парку. Проте після його смерті сад поступово занепав, і лише завдяки зусиллям місцевої влади та катеринославського дворянства його вдавалося підтримувати в мінімальному порядку. Незважаючи на це, парк залишався одним із найулюбленіших місць відпочинку для жителів міста.
У виданні «Календарь-Ежегодникъ. Приднепровье» за 1910 рік є згадка про Потьомкінський парк, де зазначено: «В парке играет ежедневно оркестр музыки, показываются картины синематографа и устроено несколько ресторанов и буфетов разного типа». Цей запис свідчить, що ще до появи відомого ресторану «Аврора» на території парку діяли заклади громадського харчування. Оскільки в ті часи парк залишався майже незабудованим, а основні павільйони зосереджувалися на парковій терасі над протокою, можна припустити, що одним із великих споруд, зафіксованих на старих світлинах, цілком міг бути ресторан.
Із приходом радянської влади у 1925 році розпочалася масштабна реконструкція парку. Тут активно розвивали інфраструктуру, зводили об’єкти для дозвілля, і сад офіційно отримав статус міського парку культури та відпочинку імені Тараса Григоровича Шевченка. Цей факт викликає особливе здивування та приємність, адже радянська влада дозволила увічнити ім’я великого українського поета й пророка в назві парку. Водночас основна забудова парку великими об’єктами припала вже на середину 1930-х років.
Так, із козацького зимівника XVIII століття парк перетворився на осередок культури й відпочинку, що зберігав свою привабливість для городян упродовж століть.
На схилах сучасного парку імені Шевченка в 1940-х роках виник заклад із промовистою назвою “Аврора”. Його архітектура вражала легкістю, а фасад вирізнявся ажурним дизайном із невеликою башточкою, що вінчала мальовничі скелі парку. Назва, однак, не мала зв’язку з грецькою міфологією, а скоріше відсилала до знаменитого крейсера. Ресторан функціонував до 1950-х років.
Під час оновлення парку Шевченка в 1950-х роках на місці “Аврори” з’явився новий заклад – ресторан “Хвиля”. Реконструкцією як самої споруди, так і паркової зони керував архітектор П. І. Антонов. За його задумом, у зеленій зоні відпочинку з’явилася схожа будівля, але вже під новою назвою. Ця споруда стала важливим елементом панорами прибережної частини парку. Саме на цій терасі в 1949 році встановили перший пам’ятник Т. Г. Шевченку. У 1950-х роках майданчик біля “Хвилі” став улюбленим оглядовим пунктом для місцевих жителів і гостей міста: схили ще не заросли зеленню, відкриваючи чудовий краєвид на Дніпро та лівобережжя. Проте дерев’яна конструкція ресторану з часом швидко зношувалася.
Згодом стару дерев’яну будівлю демонтували, а в 1979 році на тому ж місці звели “Маяк” – масивний шестиповерховий комплекс у формі восьмигранника, що зовні нагадував фортечну вежу чи “замок на скелях”. Верх споруди увінчувала корона з білого каменю. Це сьогодні в Дніпрі багато різноманітних закладів, тоді ж такого розмаїття не було.
На першому поверсі розмістився бар “Нептун” із керамічним оздобленням стін. Другий і третій поверхи займав “Слов’янський зал” із елементами української народної творчості. Четвертий поверх був банкетним залом “Надія”, призначеним для весільних урочистостей. П’ятий поверх відзначався стриманим і суворим стилем. На шостому поверсі розташовувався “Дніпропетровський каскад” із апаратурою для світломузичних шоу.
У ресторані “Маяк” дуже часто бували різні відомі постаті. Наприклад, якось тут були два очільника областей в радянський час – Євген Качаловський із Дніпропетровської області та Борис Єльцин зі Свердловської. Останньому демонстрували гостинність міста, пригощаючи “ведмежатиною” як доказ багатства місцевої кухні. Відвідання цього ресторану в той час було майже обов’язковою програмою для заїжджих.
Згідно легенді, шеф-повар ресторану Вішневецький завжди зберігав у холодильних камерах різні сорти м’яса та дичини. І коли Єльцину захотілося скуштувати ведмежатини, він її швидко одержав. Насправді ж все було не так.
Як розповідав сам Вішневецький, Качаловський був зі своїм гостем, який зажадав ведмежатину. Що робити? Бігом на кухню. Була яловичина. Її відварили для порційних заливних. Шм’якнув ту яловичину в жаровню-сковорідку. Природно, олія, соуси, спеції. Поки м’ясо гасилося, дівчата з цеху холодних закусок на гарному блюді зробили складний гарнір зі свіжих овочів та зелені.
Два офіціанти притягли це блюдо до залу. А коли на середину столу опустили, гість, сам схожий на ведмедя, слину проковтнув і протяжно прогугнявив: мовляв, «у вас, хохлів навіть ведмежатина краще, ніж у нас…» Повар за хохлів образився, сказав, що «у нас не хохли, а радянські люди». І Качаловський його у цьому підтримав. На цьому гість і відправився у свій Свердловськ, щоб згодом стати президентом Росії. Звісно, і майбутній президент Кучма теж неодноразово тут бував, коли був працівником «Південмашу».
У міському фольклорі Дніпра побутує стійкий міф, ніби три відомі ресторани — «Аврора», «Хвиля» (або «Волна») та «Маяк» — стояли буквально на одному й тому ж місці. Деякі навіть стверджують, що «Маяк» — це просто перебудована «Хвиля». Однак ці уявлення далекі від правди, і настав час розвінчати ці легенди. Насправді кожен із цих ресторанів був окремою спорудою, зведеною в різний час, із власними архітектурними особливостями та плануванням. Їхнє розташування в парку імені Шевченка хоч і близьке, але різниться на десятки метрів.
Єдиний виняток, коли «Аврора» та «Хвиля» могли частково збігатися, стосується споруди 1950 року. Тоді новозбудований ресторан тимчасово зберіг назву свого попередника — «Аврора», але це був лише короткий перехідний момент. Конструктивно й зонально ці будівлі все ж мали відмінності.
Завдяки досліднику історії міста Сергію Мушенку та ентузіасту Дену Вейсману нещодавно вдалося точно встановити місце розташування фундаментів «Аврори», зведеної у 1936 році. Аналіз аерофотознімків допоміг визначити, де саме шукати ці залишки. Виявилося, що цегляні основи ресторану ховаються на ґрунтовій терасі парку Шевченка — між сучасним «Маяком» і кам’яним постаментом, де колись стояв старий пам’ятник Шевченку. Нині ці фундаменти слугують підпірною стінкою, хоча й поступово руйнуються. Їхній характерний напівкруглий вигин, який колись обрамляв терасу ресторану, легко впізнати на архівному фото, віднайденому Сергієм у мережі.
Завдяки зусиллям дослідників, які звернулись до оцифрованих довідників і старих газет, було також з’ясовано приблизний період перейменування другого ресторану. Документи свідчать, що зміна назви з «Аврори» на «Хвилю» відбулася між 1956 і 1959 роками. Ці знахідки не лише спростовують міські міфи, а й повертають нам частинку історії парку, заховану в його схилах і терасах.
Як і багато інших подібних закладів, ресторан почав занепдаати у 1990-х роках. Спочатку його приміщення почали здавати в оренду, потім під здачу пішли цілі поверхи. На четвертому поверсі ресторану взагалі з’явились офісні приміщення. Власники будівлі часто змінювались, але жоден з них не дбав про збереження колишнього ресторану. І якщо ззовні ресторан виглядав просто погано, то всередині все було відверто жахливо, і це при наявності хоч і номінальної, але охорони.
Що ж до ціни продажу, то вона чомусь лише збільшується. Наприклад, у липні 2020 року на сайті «Бесплатка» ресторан «Маяк» пропонували за 1 мільйон 200 тисяч доларів. А вже до серпня 2020-го року вартість будівлі збільшилася до 1 мільйона 500 тисяч доларів (380 доларів за квадратний метр). Власник висловлював готовність до перемовин і навіть готовий був запропонувати свою участь у проєкті з реконструкції та зміни концепції будівлі.
У 2021-му році колишній ресторан у парку Шевченка знову був виставлений на торги. На платформі “ОЛХ” агентство нерухомості пропонувало його будівлю за ціною 1 мільйон 561 тисяча 600 доларів. Вартість квадратного метра, таким чином, ще раз зросла до 400 доларів.
За представленим описом, 6-поверхова будівля з відкритою терасою має площу 3904 квадратних метрів. Забезпечено центральне водопостачання і каналізація, також є трансформаторні підстанції з двома вводами, що забезпечують споживану потужність у розмірі 400 кВт. Доступне місце для паркування. Наразі будівля потребує капітального ремонту, вона перебуває в аварійному стані і закрита для випадкових відвідувачів. Нажаль, на сьогоднішній момент навіть охорону знято і тепер у будівлю без проблем проходять різноманітні вандали і просто асоціальні особи, що вкрай негативно впливає на стан колишнього «Маяка».
