Цей будинок щоденно бачать десятки містян, але більшість навіть не замислюється, які таємничі та зловісні легенди і перекази з ним пов’язані. Років їм приблизно стільки ж, скільки і самому будинку. Сьогодні ми розкажемо вам, що знаємо самі про цей будинок.
Наприкінці XIX століття на захід від Чечелівки виникла Брянська колонія. Назву вона отримала від Брянського заводу – першого промислового гіганта міста. Район почали забудовувати у 1884 році, а у травні 1887-го відкрили той самий «Олександрівський Південно-Російський завод Брянського акціонерного товариства». Після революції селище перейменували на «колонію імені товариша Петровського», пізніше назва зникла.
Брянська колонія виглядала як повноцінний населений пункт, там збудували дирекцію заводу, будинки для інженерно-технічних фахівців, житлові приміщення для робітників, розташувалася «аудиторія народних читань» та інше.
Першопочатково будинок з’явився як доходний будинок, один з багатьох подібних йому в місті. Такі будинки зводили з метою подальшою здачі їх площі в оренду, під приватні квартири або під магазини/контори тощо. У нашому випадку його звели для розміщення тут працівників того самого Брянського заводу. Із одним з них і пов’язана легенда.
Свого часу, на Брянському заводі нібито працював молодий, але талановитий інженер Супонін. У нього ніби виникла ідея нового механізму, який мав значно збільшити ефективність та продуктивність виробництва. Що саме це був за механізм – легенда не розповідає, та і сама розробка нібито мала бути надсекретною. Жив він якраз у цьому будинку, на третьому поверсі.
Роботи фінансували, зокрема, і власники заводу, а також інші акціонери. Іноді сусіди бачили, як Супонін уходить працювати у невеличку башточку будинку, щоб бути подалі від людей. Також було чутно постійно якийсь стукіт та гуркіт. Спочатку, мешканці думали що то інженер щось майструє.
Нарешті, підійшов срок сдачі робіт. Супонін на заводі не з’явився. Пройшов день, а його все нема. Кинулись шукати, прийшли додому – там інженера теж не було, залишилися тільки його особисті речі. Але найголовніше – не було і жодних слідів креслень чи технічних записів.
Було висунуто версію, що вони заховані десь у схованці у башті будинку. Почали простукувати стіни, навіть підняли підлогу – але так нічого і не знайшли.
Тоді і з’явилась теорія, що інженер був німецьким агентом, який влаштувався на завод спеціально. Його метою було дізнатись всі промислові секрети, і вже разом з ними потім повернутись до себе на батьківщину.
За іншою версією, але схожою, інженер і правда займався розробкою нового механізму. Але про це дізналась німецька розвідка і зацікавилась винаходом. Супонін не встояв перед запропонованою йому великою сумою грошей, продав свій винахід і поїхав кудись за кордон, жити на отримані гроші.
Доречі, пошуки тривали і при радянській владі. Одно разу до дому раптово прийшли комунальники та провели там ретельний пошук, теж зриваючи підлогу та перевіряючи стіни. Але і їм знайти нічого не вдалося. Принаймні, офіційно про якусь знахідку так і не повідомили, а там – хто зна.
Існує і ще одна версія зникнення молодого винахідника, яка пов’язана з потойбічними силами. Ніби, за винахід Супонін розплатився власною душею із дияволом. І от коли він таки доробив все що хотів, диявол вирішив забрати своє.
Нібито із цим і пов’язано те, що у башточці свого часу заклали всі вікна цеглою. Це зробили нібито із якихось містичних міркувань. Нібито, інженер знався з «нечистою силою» і щоб вона не виходила звідти більше гуляти по місту, вікна і замурували.
Як воно було насправді – невідомо. Але, найімовірніше, розвиток подій був куди більш прозаїчним. Район був не надто благонадійним, тут було багато різноманітних банд та злодіїв — одинаків. Цілком імовірно, що інженера вбили з метою пограбування, а листи з кресленнями та розрахунками просто викинули у якусь канаву чи річко. Тіло ж приховали, щоб не почали шукати злочинців. Тоді бувало і так, тому хто винен у тому що сталося – німецькі шпигуни, жадібність чи сатана – невідомо. Але серед прихильників сатанізму ця будівля свого часу користувалась особою увагою.
На сьогодні це звичайний житловий будинок Дніпра. Тут ніщо не нагадує про його минуле, а живуть тут абсолютно різні люди, і далеко не всі вони мають хоч якесь відношення до Дніпровського металургійного заводу. Але окрім житлових помешкань, нещодавно тут з’явився цікавий об’єкт.
Мова йде про «Музей дитинства». Він представляє історичний зріз дитячого життя 60-90-х років. Музейна колекція налічує близько 1000 музейних експонатів: різні іграшки (машинки, ляльки, м’які іграшки, пупси, паровозики, солдатики тощо), ігри (кубики, конструктори, електромеханічні ігри, економічні ігри, логічні ігри), дитячі книги, шкільні аксесуари та підручники, фотографії, листівки, електронні ігри, посуд, одяг тощо.
Експозиція «Музею дитинства» складається з трьох експозиційних залів: «Настільні ігри та ігрові атракціони», «Світ іграшок», «Виставковий арт-простір». Експозиційні зали надають уяву, чим жила дитина в різні часи, які мала іграшки, що ставила у пріоритет, про що мріяла, як змінювалося дитяче хобі, як історія впливала на іграшку, дитяче життя.
