У Дніпрі можна нарахувати чимало «фішок», які захоплюють своєю неймовірною красою. Парк імені Т.Г. Шевченка є улюбленим місцем відпочинку всіх мешканців та гостей міста і, по праву, однією з найяскравіших, історичної багатої та овіяної легендами «родзинкою» міста.
Існує міська легенда, що якраз під постаментом знаходиться один із входів підземних ходів парку Шевченка. Про те, що такі є, писав ще Дмитро Яворницький.
В 1937 історик описав найбільший підземний хід з палацу, який виходив до яру. Там зараз знаходиться стадіон «Славутич». Яворницький спробував пройти одним із тунелів, але нічого не вийшло. Прохід був завалений. Також про тунелі у парку Шевченка згадувала дружина регента архієрейського хору Олександра Молчанова. Її розповідь надрукували у Катеринославському ювілейному листку 1787-1887 років.
За однією з легенд, до появи людини цю місцевість населяли велетні. Саме вони залишили нам гігантське каміння на схилах парку – виходи на поверхню найдавніших геологічних порід архейського періоду. Одного разу, граючись з «камінчиками», малюк-велетень побачив незвичайних істот, що копошилися на землі. Він узяв їх на долоню і побіг показати мамі-велетню. Та уважно розглянула знайдене сином «чудо» і сказала: «Віднеси їх, синку, туди, де взяв. З них одного разу вийдуть люди».
Сліди цих стародавніх істот (неандертальців), знайдених малюком-велетнем, було виявлено у кам’яних печерах схилом гори на території парку під час археологічних розкопок ХІХ-ХХ ст. Ці печери являли собою невеликі щілини в гранітній скелі, що йшли вглиб на 2-3 метри, з низькими склепіннями і без світла і повітря. Тому потрапити всередину звичайній людині було важко. Можливо через таку важкодоступність печери уявлялися населеними духами та міфічними істотами. У Дніпрі взагалі є кілька місць, які з певних причин вважаються наділеними потойбічними силами. Детальніше дізнатись про них можна тут.
За цією легендою, давно на місці парку був дубовий ліс, через який проходив «битий шлях» — широка (велика) дорога. Нею могли впевнено рухатися і самотні подорожні, і запряжені волами візки чумацьких караванів. Такі «шляхи» завжди притягували злодіїв та розбійників, які бажали поживитися за рахунок мандрівників.
«Романтики з великої дороги» чекали на каравани під горою, біля невеликої річечки (ймовірно, Половиці), де ті розслаблялися, відпочиваючи після важкого спуску. І ось одного разу, почувши про розбій, цар послав до темного лісу над порогами Дніпра військо. Побачивши добре озброєних людей, розбійники вирішили на якийсь час залишити прибуткову ділянку. Тому коли військо опинилося в лісі, ніяких грабіжників воно там не виявило.
Зайшовши в глиб лісу, люди побачили на дубах курені (будинки), а в них дивних людей – як виявилося, чорногорів-чаклунів. Від несподіванки солдати почали стріляти в чорногорів, проте, не завдавши їм жодної шкоди, перестріляли один одного. Почувши про цю подію, цар не повірив і сам вирушив разом із невеликою охороною до чорногорів. Увійшовши до дубової хащі, цар побачив дивні будинки на деревах. Бажаючи вказати на них своїм солдатам, він озирнувся і на свій жах побачив, що жодної людини з його війська немає поблизу — він був один у темній гущавині. Раптом з-за дерев показалися люди. Наляканий цар вихопив рушницю і спробував стріляти.
Але в ту ж мить зброя впала на землю – руки в царя відійшли, і сам він не зміг зрушити з місця. Тоді цар благав про пощаду, обіцяючи таємничим чаклунам-чорногорам у володіння землі «на сто верст вище і на сто верст нижче порогів». Царя відпустили, а з цього племені чорногорів згодом вийшли запорізькі козаки.
Цікавий випадок стався у парку на початку ХХ ст. Він вже був цілком реальним. Була літня неділя, відпочиваючі сім’ями та компаніями розташувалися на схилах парку. З кожного куточка звучали грамофони, які мали особливу популярність у жителів Катеринослава.
У ті роки улюбленцем публіки був Федір Шаляпін. В одній із компаній за граммофоном було доручено стежити хлопчику, який так захопився спостереженням за грою в карти, що геть-чисто забув про свій обов’язок. Платівка «заїла», і пісня зупинилася на одному куплеті. «Кличе король кравця — посушайка, чурбан, для друга дорогого, для друга дорогого …». І тут, зовсім поруч, загриміло розкотистим басом «Для друга дорогого, що зшив оксамитовий каптан!». У парку миттю все стихло.
Здивовані гравці підняли очі та побачили самого Федора Шаляпіна. Виявилось, що метр приїхав до міста на чергові гастролі. І перед виступом вирішив прогулятися найкрасивішим міським парком, де він і виконав свою першу пісню, що прозвучала «наживо» в Катеринославі.
Своєрідною окрасою північної частини парку є скульптурна композиція «Олені», виготовлена зі зварної арматури. «Олені» були встановлені у 70-х роках ХХ ст., і одразу ж породили безліч вигадок у городян щодо призначення незвичайної конструкції. Доречі, це далеко не єдина дивна скульптура на теренах нашого міста.
За легендою, композицію поставив директор одного відомого дніпропетровського підприємства «на честь» своєї дружини, яку він викрив у подружній зраді. За це він кинув її одну з двома дітьми, а на зрадництво зрадниці наказав встановити в парку цю композицію: так олениха стала уособленням невірної дружини, а маленькі оленята — її дітей. У народі пам’ятник вважається диво-дієвим: за повір’ям, якщо потерти оленятку ріжки, що лежить, то це позбавить від зрад всю родину.
