Серед водної гладі Дніпра в межах Дніпропетровська розташовано кілька островів. Тільки одні й сьогодні височіють над водою, а інші 70 років тому поринули на дно річки. Але про деякі острови і зараз є цікаві легенди, коріння яких уходить у сиву давнину.
Монастирський острів, що півмісяцем огинає головний міський пагорб Дніпропетровська, — місце свого роду унікальне та загадкове. Навряд чи якийсь із куточків мегаполісу може зрівнятися з ним за кількістю легенд, переказів і науково-фантастичних гіпотез, що огортають його. А «винні» у цьому брак достовірної інформації та невтомна фантазія місцевих жителів.
Почнемо із відомої історії про відвідання острова апостолом Андрієм. Рідкісний путівник обходиться без згадки цієї легенди. Вперше її навів історик нашого краю Феодосій Макаревський у своїй праці «Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» в 1880 році. Він стверджував, що сюди дійшов у своїй північній подорожі один з головних учнів Христа — апостол Андрій Первозванний (пізній форми Х, через що хрест названий «андріївським»).
Єпископ Феодосій стверджує, що у І столітті нашої ери тут змушений був зупинитися «по виїзді з Херсона, мандруючи різними місцями до Києва, святий первозваний апостол [Андрій]». Сучасна церковна традиція також визнає факт перебування в нашій місцевості апостола Андрія, який, проповідуючи в скіфських землях Північного Причорномор’я (і в грецькій колонії Херсонес), можливо, відвідав Нижнє та Середнє Подніпров’я та дістався Києва.
Один із варіантів цієї легенди міцно увійшов до міської ідеології Києва. Святий апостол Андрій ніби зійшов на гори Київські і проголосив, що «на горах цих просяє благодать Божа». На тому місці, де Андрій встановив хрест, у Києві стоїть знаменита Андріївська церква. Був чи не був апостол Андрій у Наддніпрянщині – це питання швидше за все так і залишиться без відповіді. Але у пам’яті місцевих жителів Монастирський острів закарбувався як цитадель православної віри — «східний форпост християнства».
Легенда про те, що апостол Андрій «зійшов на гори ця», плавно переходить у не менш захоплюючу розповідь, що на нашому острові вже в IX столітті раптом сховалися від негоди грецькі (візантійські) ченці, вихідці з Константинополя. Вони заснували тут монастир, який існував кілька століть, аж до татаро-монгольської навали.
Про часові рамки існування монастиря пише вищезгаданий Феодосій. Проте вперше про монастир згадує французький військовий інженер, архітектор і мандрівник Гільйом Левассер де Боплан у своєму «Описі України» (1651 р.): «колись тут був монастир… але тепер від нього немає жодних слідів». На сьогодні жодних археологічних свідчень про існування монастиря не виявлено.
Але ця романтична легенда, схоже, міцно вкоренилася у масовій свідомості городян і наводиться як історичний факт у багатьох публікаціях. А 1995 р. дніпропетровський журналіст Вадим Рижков навіть запропонував вважати дату появи монастиря початком історії сучасного Дніпропетровська. Проте гасло «Дніпропетровську – 1125 років!» городяни не оцінили.
Повернемося до аномальних явищ. Починаючи з кінця 1980-х років. багато газет і журналів рясніють публікаціями, де стверджується особливий характер острова як унікальної енергоінформаційної зони. Особливо цікаві теорії Віктора Воробйова – доцента Придніпровської академії будівництва та архітектури, спеціаліста з аномальних явищ. Він дійшов висновку, що острів «наділений надзвичайно сильною енергоінформаційною структурою». На його думку, тут чітко вирізняються дивні зони, підземні об’єкти, входи в паралельні світи зі своїми мешканцями. Спостереження зафіксовано у кількох десятках товстих зошитів.
Монастирський острів поступово став Меккою великих екстрасенсів, контактерів із Росії та із Західної Європи. В. Воробйов розповідає: «В арійську епоху в районі нинішньої Цибульківки, що неподалік Царичанки та Китайгорода, знаходилася одна із семи столиць світу». Навколо неї на десятки кілометрів у землю були вмонтовані золото-срібні пластини, що перенаправляли енергію Космосу на величний храм, що стояв у ті часи на нашому острові, на так званому Гарбузовому місці. Арії вважали квітку гарбуза священним, » він виростав …. у особливі моменти космічних циклів » . Останній раз він нібито розквітнув у 1999 році, пізно восени! Послідовники такого вчення вважають, що острів був священною столицею скіфів, тут побував Зороастр (Заратустра), а потім сюди навідався апостол Андрій Первозванний.
«Прямо перед пам’ятником Шевченку є два підземні гроти. В одному з них зберігається блакитний напівпрозорий кристал — Кристал знань… На доріжці, що веде ліворуч від пам’ятника, кілька разів на тиждень з’являється зона розриву хрональних полів… Людина, яка входить у змінений хрональний потік , почувається ніби відлітає в паралельні світи … За нашими оцінками, Монастирський острів входить до числа 22 силових точок планети «.
Прихильники цієї теорії стверджують, що восени 1990 року на найвищій точці острова, метрів за п’ятдесят від пам’ятника Шевченку, дванадцять добровольців увійшли в контакт з Космосом. Світловий промінь, що вийшов з неба, охопив усю групу, і всі дванадцять людей зникли. Доля їх досі невідома. Напевно, Монастирський острів справді має незрозумілу привабливу силу для творчих особистостей з багатою фантазією.
Два інші дніпровські острови є «таємними», хоча б тому, що давно пішли під воду Дніпра разом із будівництвом греблі Дніпрогесу. На північ від Монастирського острова вздовж правого берега аж до сучасного «Нового мосту» тяглася широка піщана коса. На старих планах до 1917 вона позначена як «острів Попова-коса», рідше — «Чортів острів». І раптом — на плані Катеринослава 1792 (у Російському військово-історичному архіві в Москві) він названий «острів Пекло».
Чому? Це питання, швидше за все, залишиться без відповіді.
Величезний острів Становий або Воронцовський — займав майже всю нинішню течію Дніпра нижче Монастирського острова (район Гребного каналу). Наприкінці XVIII століття він став частиною дніпровських володінь князя Прозоровського, а від нього перейшов до Воронцова (про їхні маєтки див. нарис «Чаплі» №22 від 08.06.2005р.). Наприкінці XIX — початку ХХ століть великі простори острова (4 версти завдовжки, 1 верста завширшки) служили улюбленим місцем відпочинку катеринославців, які влаштовували тут пікніки. Після будівництва Дніпрогесу острів майже весь пішов під воду, маленька верхівка, що залишилася, називається «острів Солов’їний». Сьогоднішня набережна Перемоги проходить саме за місцем протоки, що відокремлювала Воронцовський острів від берега Дніпра.
Дніпровські острови зберігають багато таємниць, які «створювалися» і протягом століть, і за кілька останніх десятиліть. В наявності вдале поєднання географічних достоїнств і культурно-історичної підоснови. Цілий пласт легенд, переказів та напівфантастичних теорій. Те, чим так пишаються визнані туристичні «Меккі» на Заході та Сході. У нашому разі не варто нічого вигадувати заново, потрібно тільки вміти правильно зазирнути в минуле.
