Ця вишукана споруда зовсім не нагадує звичайну лікарняну будівлю. Зовні вона більше схожа на комфортний житловий будинок для людей середнього класу, з просторими квартирами та невеликими крамницями. Однак, у минулому тут дійсно діяла лікарня, хоча й недовго.
Земельна ділянка під номером 326, розташована в межах третьої поліцейської частини Катеринослава, була виділена для забудови ще в середині XIX століття. Початкові власники, схоже, не поспішали забудовувати цю територію. На просторій садибі стояв досить непримітний будинок, проте поруч був закладений великий сад. Історія цієї ділянки різко змінилася 23 листопада 1894 року, коли диякон Іван Васильович Пихаєв продав її Мордуху Шнайдеру, міщанину з Ліґунської спілки Шавельського повіту Ковенської губернії.
Міщанин Шнайдер швидко реалізував частину своєї ділянки розміром 16х11 сажнів, продавши її катеринославським міщанам Ізраїлю та Бенціону Шмул’євим Коткам. Використовуючи отримані кошти, він побудував двоповерхову будівлю: нижній поверх був кам’яним, а верхній – дерев’яним і обкладеним цеглою. Корпус мав чотири квартири. Проте справи у Шнайдера пішли не так, як планувалося. У 1895 році він отримав позику у розмірі 7000 рублів під заставу цього будинку, а вже 16 березня 1896 року продав решту ділянки міщанину Єхілю Літмановичу Каценельсону.
Каценельсон продовжив облаштовувати територію. До 1900 року на ділянці з’явився новий триповерховий будинок. У ньому розташувалися п’ять просторих чотирикімнатних квартир (дві на кожному з верхніх поверхів і одна на першому) та дві крамниці (на першому поверсі й у підвалі). Для зручності мешканців було також зведено два сараї з льохами.
Незважаючи на успішне подолання економічної кризи, Каценельсон зіткнувся з фінансовими труднощами. У 1906 році він отримав кредит на суму 16 400 рублів у Харківському земельному банку, заставивши свій будинок. У 1911 році йому довелося додатково закласти будівлю на рік за 10 000 рублів у С. Варшавської. За умовами угоди, річний відсоток становив 10%, а виплата мала бути завершена до 27 травня 1912 року. Проте ще до завершення терміну застави, у березні 1912 року, Каценельсон вирішив продати будинок.
На подив багатьох, великий прибутковий будинок придбала зовсім не заможна організація, а Катеринославське товариство помічників лікарів, яке неофіційно називали товариством фельдшерів. Важливо зазначити, що це придбання було радше вимушеним кроком, аніж результатом добробуту.
Товариство, засноване в 1896 році, вже на початку 1898 року отримало від міської влади земельну ділянку, розташовану позаду Губернської земської лікарні, для зведення власного комплексу. До 1900 року тут з’явилися великий двоповерховий корпус, житловий флігель, сарай і навіть вісп’яний телятник. Проте відкриття запланованої лікарні так і не відбулося. Швидкі темпи будівництва повністю виснажили фінансові ресурси Товариства, змусивши його здати зведені споруди в оренду спочатку фабрично-заводській лікарні, а згодом Губернському земству, яке використало їх як гуртожиток для фельдшерської школи.
У 1910 році Товариство було змушене виставити комплекс на продаж, оскільки не змогло забезпечити функціонування лікарні. Через специфіку розташування будівель єдиним потенційним покупцем виявилося місто Катеринослав. Міська влада скористалася цією ситуацією, придбавши комплекс за скромну суму – лише 20 000 рублів. Після цього будівлі були включені до складу міської Олександрівської лікарні та переобладнані для розміщення хірургічного відділення.
Після переїзду до квартири одного з членів, Товариство не відмовилося від своїх намірів здобути власну будівлю. Як саме Каценельсону вдалося налагодити контакт із радою Товариства, залишається невідомим, але вже 13 лютого 1912 року рада активно обговорювала умови майбутньої угоди.
Вирішальне слово було сказано 23 лютого на загальних зборах членів Товариства, де остаточно затвердили всі умови, запропоновані Каценельсоном. Вартість будинку склала 29 000 рублів. З цієї суми 12 700 рублів було боргом перед Харківським земельним банком, який Товариство зобов’язувалося погасити, а решта мала бути виплачена готівкою. Сторони домовилися поділити витрати на сплату мита порівну. Рішення про купівлю було прийнято одноголосно, незважаючи на заперечення Л. Ранцмана.
У своїй пристрасній промові Ранцман намагався переконати присутніх, що будівля не відповідає технічним стандартам і що Товариство не отримає жодної вигоди від її придбання. Проте йому заперечив І. Селевіч, який наголосив, що Ранцман, будучи членом як ревізійної, так і майнової комісії, жодного разу не висловлював своїх заперечень під час обговорень у рамках цих комісій. Як наслідок, за «байдужість до справи» Ранцману оголосили догану.
14 квітня 1912 року Є. Каценельсон підписав купчу з представниками Товариства помічників лікарів, А. Колбуном і І. Купреєм. Після цього Товариство переїхало за новою адресою та облаштувало там невелику лікарню. Однак час показав, що Л. Ранцман у певних аспектах мав рацію. Вигоди від придбання цього будинку Товариство отримало небагато, розгорнути серйозну діяльність воно так і не встигло.
Втім, причиною стала не стільки технічна якість будівлі, яка більш-менш збереглася до наших днів, скільки політичні обставини. У 1918 році Товариство припинило своє існування, а будівля перейшла у власність держави. Якийсь час тут надавали житло, а сьогодні у цьому невеличкому будинку, як і в прибуткових будинках століття тому, знімають приміщення різноманітні магазини, офіси та служби.
