Найвідоміша антиалкогольна кампанія в Радянському Союзі отримала назву «горбачовської», бо розпочалася в 1985 р. за два місяці після приходу до влади М. С. Горбачова. Безперечно, керівництво країни не могло ігнорувати проблему пияцтва, яка досягла вражаючих масштабів. Наприклад, наприкінці 80-х років ХХ ст. 96–97 % дорослого населення вживали спиртне, хоча і з різним рівнем інтенсивності та кількісних показників.
Сьомого травня 1985 року Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «Про заходи щодо подолання пияцтва й алкоголізму, викорінення самогоноваріння», опубліковану в газеті «Правда» від 17 травня 1985 р. У постанові йшлося про необхідність «активізувати діяльність трудових колективів, правоохоронних органів з усунення причин і умов, які спричиняють пияцтво й алкоголізм; підвищити відповідальність керівників підприємств, організацій та закладів за створення в усіх колективах нетерпимого ставлення до будь-яких фактів пияцтва; активніше залучати громадян, і особливо молодь, до суспільно-політичного життя, науково-технічної творчості, пробуджувати глибокий інтерес до художньої самодіяльності, мистецтва, фізкультури та спорту».
Документом також передбачалося скоротити виробництво лікеро-горілчаної продукції
на 30 млн декалітрів, виноградного вина – на 20 млн декалітрів, а виготовлення плодоягідних вин припинити взагалі. Зменшувалася й обмежувалася в часі торгівля алкогольними напоями, заборонялося їх споживання не лише на роботі, але навіть під час святкування урочистих подій у колективі та громадських місцях: на вулиці, в магазині, парках і т. ін.
До правопорушників мали застосовуватися адміністративні покарання й інші «виховні» заходи, допустимі законодавством. Стрімко розгорнута кампанія мала і своїх супротивників серед вищого керівництва країни (М. О. Тихонов, М. І. Рижков, Г. А. Алієв), які вказували на дефіцит бюджету, проте їхні думки не були враховані.
На виконання постанови було відновлено Товариство боротьби за тверезість. Виробництво спиртного було згорнуто, підвищилися ціни на горілку, а з часом були запроваджені талони. Не випадково в більшості населення спогади про антиалкогольну кампанію другої половини 1980-х рр. пов’язані головним чином із величезними чергами.
До громадян, які знаходилися в нетверезому стані, застосовувалися суворі заходи, причому жодні виправдання не бралися до уваги. Здійснювалися спроби, за прикладом Є. К. Лігачова, створити «зони тверезості» – місця, де повністю припинено продаж алкоголю. За викорінення алкоголізму активно взялися і власті Дніпропетровської області.
Форми боротьби з пияцтвом на території Дніпропетровщини висвітлювалися в місцевій пресі, яка, між іншим, була сама по собі засобом цієї боротьби. Шпальта газет того часу рясніли красномовними заголовками на кшталт: «Пьянству – бой!», «За здоровый образ жизни!», «Трезвость – норма жизни!», «Чтобы трезвость стала нормой», «Повсеместно утверждать трезвость», «Выпивохам не место за рулем» та ін. Пропаганда здорового способу життя одночасно супроводжувалася численними сатиричними зображеннями, карикатурами, що засуджували алкоголізм і закликали до боротьби із цим згубним явищем. Періодика містить чимало матеріалів, присвячених викриттю пияцтва в побуті.
Поряд з антиалкогольними товариствами відкривалися клуби тверезості. У Дніпропетровську подібні організації були нашвидкуруч створені в об’єднанні «Дніпрошина», на заводі ім. Карла Лібкнехта, м’ясокомбінаті, у Придніпровському енергобудівному технікумі, локомотивному депо Придніпровськ-вузол. Клуби тверезості були не менш актуальними для сільських мешканців.
Розгортання антиалкогольних ініціатив відповідало рішенням установчої конференції обласної організації Всесоюзного добровільного товариства боротьби за тверезість, яку очолила Л. В. Новицька-Усенко. У звіті конференції повідомлялося про те, що в області лише за рік було створено 177 секцій і клубів тверезості, посилилася пропаганда здорового способу життя, понад 8 тисяч спеціалістів із медицини, юстиції, літератури та мистецтва були задіяні як лектори з теми формування в населення «тверезої» суспільної думки.
Серед населення поширилася пропаганда нового унікального явища, радянського обряду – безалкогольного весілля. З початку 1986 року і до червня було проведено 64 таких заходи. Так, у статті «Весілля без дзвону бокалів» розповідалося про подібне комсомольське безалкогольне весілля: «…сьогодні в кафе «Восход» не чутно ярого застільного «гірко!», а замість дзвону наповнених алкоголем бокалів звучить веселий сміх гостей». Автори опублікованого матеріалу виступили із закликом до молодих людей організовувати саме такі весілля, при цьому підкреслюючи роль в організації незвичного весілля Дніпропетровського металургійного заводу,
де працювало подружжя.
Не менш ефективним методом у боротьбі з пияцтвом було закриття винно-горілчаних магазинів. Яскравим прикладом реорганізації торгових закладів такого специфічного профілю є магазин у Дніпропетровську по вулиці Ширшова, 2. На шпальтах газети «Днепр вечерний» повідомлялося про те, що до антиалкогольної кампанії тут був винний магазин, де спиртне продавалося навіть на розлив. Згодом його переобладнали на «Соки-мороженое», після чого всім відвідувачам було запропоновано широкий асортимент соків (до десяти найменувань), тістечок, бутербродів, печива, шоколаду, цукерок та морозива.
Разом із тим скорочення продажу спиртного та закриття відповідних магазинів призвело до дефіциту цих виробів і черг. Звичним явищем стали довгі черги біля спеціалізованих магазинів по п’ятницях задовго до 14-ї. У зв’язку із цим журналіст О. Шарапа задавався риторичним питанням у газеті: невже обов’язково треба пити у вихідні? «Адже це дні відпочинку, а не хмільного чаду».
Втім, на черги це аж ніяк не впливало. Ба більше, породжувало невдоволення діями партії та генсека Горбачова особисто. Його прозвали Лімонадним Джо, за аналогією з героєм чехословацького фільму. За сюжетом, Лімонадний Джо всіляко пропагує серед пияків на Дикому Заході розпиття лімонаду, і зовсім не вживає алкоголю. Ця стара (1964 року) комедія всіляко пропагувалась протягом антиалкогольної кампанії, але все це мало неочікуваний результат.
Горілку все одно продавали, але підпільно. Наприклад, у статті «Півцарства за пів-литру» в дніпропетровській газеті «Зоря» можна дізнатись про один з таких прикладів. Мова йде про голову Верховцевського споживчого товариства Л. М. Котелинець, яка на робочому місці організувала «підпільний» продаж алкогольних напоїв для «своїх людей». Замість виписаного для торгівлі чаю до таємного складу завезли десять ящиків горілки, яку конспіративно продавали. У результаті розкриття даної торгової афери жінку було звільнено з роботи.
Також боролися і з пияками за кермом. Після складання протоколів по суботам їх збирали на виховні лекції у спеціальному приміщенні обласного товариства «Знання». Важко сказати, наскільки ефективними були такі методи перевиховання щодо затриманих за кермом у нетверезому вигляді. Принаймні, неодноразовими були випадки, коли таких людей затримували вдруге за те саме порушення.
Згодом кампанію неофіційно згорнули. Вона не дала тих результатів, яких очікували. Але натомість поширилось самогоноваріння, вживання різноманітних спиртовмісних рідин тощо. Розквітла підпільна торгівля спиртними напоями. Звісно, пияцтво трохи було приборкане. Але глобально проблему вирішити так і не вдалося.
