Лоцман — (голландське loodsman, від голландського loodsen — вести корабель) — спеціаліст з проведення суден, добре знає місцеві умови плавання. Від цього ж кореня походить і слово «лоція» — посібник для судноводіння у певному басейні з докладним описом його навігаційних особливостей.
Лоцманська організація на Дніпрі сягає корінням у часи Запорозької Січі. В 50-х роках XVIII століття за наказом Коша частину лоцманів з Ненаситицької сторожі було переведено до Кам’янки. Їхнім завданням стало проведення суден через Дніпрові пороги. Лоцмани об’єдналися в чітку структуру з отаманом на чолі. Ненаситецький поріг знаходився навпроти сучасного села Військове.
Після зруйнування Січі лоцмани розсіялися по навколишніх селах. Більшість з них оселилися в Кодаку та Половиці. Однак потреба в їхніх послугах знову гостро постала перед урядом.
Складні зовнішньополітичні обставини, непевний «нейтралітет» Кримського ханства, нестабільність внутрішнього становища та неминучість чергової російсько-турецької війни змусили уряд зосередитися на питаннях зміцнення нових кордонів імперії. Водночас присутність величезної армії, розбудова фортець Нової Дніпровської лінії та будівництво нових укріплень потребували значних обсягів продовольства, зброї та будівельних матеріалів. Доставити все це через Дніпрові пороги без допомоги лоцманів було неможливо.
Уряд кинув зусилля на відродження лоцманської організації. Тим більше, що з часом потреба в лоцманах лише зростала. Примітно, що лоцманство як організація почало складатися вже після приєднання краю до Російської імперії. Економічна активність вимагала впорядкувати та покращити судноплавство Дніпром.
Будівництво міст у нижній течії Дніпра вимагало маси лісового матеріалу з верхів’їв Дніпра. Намісник князь Потьомкін доручив займатися питаннями судноплавства своєму помічникові, полковнику Леонтію Фалєєву. Той запропонував проект влаштування каналів в обхід найбільших порогів, який був частково реалізований. Але канали незабаром обмеліли. Фалєєв також взявся формувати організацію лоцманів.
У 1785 р. 42 особи зголосилися постійно проводити судна через пороги. А за два роки в лоцмани «записалося» вже 120 осіб. У 1787 р. сталася багаторазово описана подія – лоцмани переправили через пороги флотилію імператриці Катерини II у складі понад 80 суден. Отаман Мусій Півторак та його помічник Непокритенко були щедро нагороджені царицею.
Після цього 19 грудня 1787 р. Потьомкін «запропонував» місцевій Казенній Палаті поселити лоцманів у кількості 121 чоловік у Кам’янці під командою полковника Фалєєва. Він наказав звільнити лоцманів від казенних податків та від рекрутської повинності. Обов’язком лоцманської громади було розчищати русло річки та проводити судна від Кам’янки до Кічкаса та Хортиці. Визначили їм і платню — 25 рублів на рік. Незабаром лоцманів було вже 673 особи.
З часом лоцманська громада розширювалася. Указом 1811 р. у лоцмани було визначено всіх поселенців Кам’янки та Старого Кодака від 20 до 60 років. А ще всіх лоцманів поділили на три «статті»: першої статті — проводять судна та плоти; другий статті – плоти; третьої — «при надмірності їх надходять додатковими робітниками на судна і плоти за вільним наймом».
Лоцманська громада – спадкоємиця козацтва – була заснована на демократичних засадах. Двічі на рік – перед відкриттям навігації та перед її завершенням – громада селища проводила загальні збори, вирішувала основні питання та обирала отамана, його помічника, казначея та писаря.
Поступово оформилася і слобода лоцманів – Лоцманська Кам’янка. Перший «молитовний будинок» з’явився тут 1784 р., 1794 р. збудували церкву, а 1874 р. звели нову. Слобода – тому, що мешканців було звільнено від загальних казенних повинностей. Лоцмани були самоврядною одиницею, приписаною до Міністерства шляхів сполучення, і лише 1879 р. їх передали у підпорядкування «місцевим установам».
Саме у Лоцманській Кам’янці з найдавніших часів наші предки проводили водомірні спостереження рівня води Дніпра. Водомірний піст на Каменюваному острові біля Лоцманської Кам’янки відомий ще з часів запорожців. З середини XIX століття водомірні спостереження набувають системного характеру, а результати їх публікуються в науковій літературі та використовуються географами Росії та зарубіжжя. Піст існує і зараз. Цей піст — найдавніша гідрометрична реліквія на території нашої країни та Європи.
У другій половині XIX – на початку XX ст. лоцмани заробляли тим, що проводили через пороги до острова Хортиця торговельні судна та плоти з деревиною. Більшість вантажних перевезень взяли він залізниці. У 1872 р. в Лоц-Кам’янці проживало 2022 особи «обох статей». У 1908 р. коштом громади в Лоц-Кам’янці побудували двокласну земську школу.
Після встановлення радянської влади Лоц-Кам’янка жила цілком патріархальним життям. Очевидець наприкінці 1920-х рр.: «Поїхали на човні в Лоцманську Кам’янку і тут на березі знайшли лоцмана. У будинку розмальована зелена скриня на колесах 18 століття, фольгова ікона та паперові вінки на стелі; підлога, посипана травою». У 1925 р. у селі жило 4405 осіб.
Початок тридцятих років ХХ століття став корінним переломом у житті Лоцманської Кам’янки. Як писав письменник Віктор Шкловський: «Світ, в якому ми зараз живемо, надзвичайно змінюється. І пороги, через які я їхав — це пороги установ, які ліквідуються; вони зливаються за старим радянським звичаєм і перетворюються на Дніпробуд з падінням 36 метрів». У 1932 р. запрацював на повну потужність Дніпрогес, і давня професія лоцмана виявилася непотрібною — майже одразу. Вода, що піднялася, затопила не тільки пороги, а й прилеглу до річки частину самої Лоц-Кам’янки.
Лоцманська професія стала історією, але зберігається у пам’яті нащадків. Відома особа Григорія Омельченка (1911 – 2003), якого в пресі називали «останній дніпровський лоцман». Нащадковий лоцман, педагог, він багато років домагався відкриття спеціального музею, і такий музей відкрили у 1994 році у Лоц-Каменському Будинку культури. Він автор спогадів «Спогади лоцмана порогів Дніпрових», які витримали вже два видання. З його ж ініціативи у 1998 р. у селищі відкрили кам’яну брилу – пам’ятник лоцманам.
Історичні традиції зберігаються у символіці. 22 квітня 2000 р. загальні збори мешканців Лоцманської Кам’янки затвердили символи селища – герб та корогву. Герб — на синьому щиті зображений запорізький козак із золотим лоцманським веслом у руці, оточений дев’ятьма срібними трикутниками. Хоругв — синє квадратне полотнище, на якому зображено чотири перехрещені лоцманські весла жовтого кольору, а між ними — дев’ять білих рівнобедрених трикутників.
Дев’ять трикутників на гербі та корогві Лоцманської Кам’янки символізують дев’ять порогів Дніпра. Пороги, які перегороджували шлях Дніпром, але завдяки яким виникла і існувала кілька століть унікальна професія – лоцман.
