Катеринослав (сучасне Дніпро) з кінця ХІХ ст. демонструє класичний приклад розвитку великого промислового міста, коли модель зростання і розвитку тісно пов’язана з індустріалізацією та спричиненою нею трудовою міграцією.
Поштовхом для радикального перетворення міського життя став швидкий розвиток металургійної промисловості, можливий завдяки розробкам покладів Донецького вугільного і Криворізького залізорудного басейнів, прокладання залізничного сполучення разом із припливом іноземного капіталу і технологій.
За короткий термін з невеличкого за розмірами і кількістю населення та економічно периферійного провінційного міста воно перетворилося на потужний промисловий осередок, один з одинадцяти провідних міських індустріальних центрів Російської імперії і центр управління гірничодобувною промисловістю Південної Росії.
Відбувається таке радикальне переродження міста, що, здається, з допромисловим Катеринославом його сполучає хіба що губернський статус. Унаслідок появи великих промислових підприємств серйозно змінилися не лише зовнішній вигляд міста і структура його простору, але і соціальні характеристики, коли фігура робітника з селянства стає однією з домінуючих на соціальному ландшафті.
Карколомне зростання населення міста – з 1865 до 1917 р. в десять разів – відбулося за рахунок масового припливу сільського населення переважно з сусідніх українських і російських губерній, яке задовольнило попит у робочих руках на нових заводах і формально стало міськими мешканцями, а реально – принесло до міста традиційно-сільський спосіб життя і звички мислення.
Подібна ж динаміка поповнення населення продовжилася і в радянський час. Масовий відплив населення з Катеринослава під час революції 1917 року та громадянської війни (який, між іншим, засвідчив міцніші господарські і психологічні зв’язки його значної частини саме з селом, а не з містом) був компенсований і перевищений міграційним припливом кінця 20-х – початку 30-х років.
Повоєнне зростання кількості населення Дніпропетровська (особливо пожвавлене з 1960-х рр.) кульмінацією якого стає його перетворення наприкінці 70-х років ХХ ст. на місто-мільйонер, теж, значною мірою, стало результатом приваблення демографічного ресурсу сільської місцевості.
Особливу поступливість новим соціально-економічним реаліям пояснює і та обставина, що на початок пришвидшеного індустріального розвитку регіону історія Катеринослава нараховувала менше ста років, міська традиція лише розпочинала формуватися і не була достатньо сильною, аби справити сильний акультуруючий вплив.
Особливо у радянський час: якщо для дореволюційного періоду радше справедлива популярна думка про місто індустріальних часів як «мозаїку малих світів, які стикаються, але не проникають один до одного» (два Катеринослава, Катеринослав центральний, із багатьма елементами модерного міста, та Катеринослав робітничий, що формується з новоутворених робітничих поселень), то радянська доба стала періодом відкритої та стимульованої державою сільської експансії.
Як кажуть, більше як за 200 років свого існування Дніпро так і не накопичив свого культурно-історичного пласту, свого «норову». Може це і так, але у цього є просте пояснення. Наше місто – це місто мігрантів, більшість людей що зробили тут кар’єру у минулому столітті не були корінними дніпрянами, а приїхали з навколишніх сіл та містечок.
Дніпро, місто величне й динамічне, немовби зійшло з полотна талановитого художника. Його історія – це калейдоскоп людських доль, переплетених нитками трудових міграцій. З усіх куточків України стікалися сюди люди, шукаючи кращої долі, сподіваючись на нові можливості й перспективи.
Не було тут чітко окресленої етнічної чи культурної ідентичності, адже місто збирало під своїм крилом людей з різними традиціями, мовами й віруваннями. Ця строкатість й стала основою самобутнього характеру Дніпра.
Вулиці міста нагадували бурхливий потік, де зливалися говірки й діалекти, де звучала українська, російська, польська, єврейська мова. Кожен приїжджий не лише привносив частку своєї культури, але й збагачувався, вбираючи в себе дух нового місця.
Відсутність усталених рис не робила Дніпро менш чарівним. Навпаки, місто вражало своєю динамічністю, постійним оновленням. Здавалося, ніби воно щодня народжується заново, вбираючи в себе енергію й прагнення людей до кращого життя.
Саме завдяки трудовим міграціям Дніпро здобув свою неповторну атмосферу космополітизму. Тут не було місця забобонам й упередженості, адже люди цінували одне в одному працелюбність, талант й щирість.
Місто стало домом для мрійників, шукачів пригод, для тих, хто прагнув творити й будувати нове життя. І саме завдяки цій невгамовній енергії Дніпро перетворився на одне з найважливіших промислових й культурних центрів України.
