Більшість дніпрян середнього і старшого віку повинні добре пам’ятати це ім’я. Його книга «Місто на трьох пагорбах» була справжнім бестселером у нашому місті свого часу. Однак, мало хто з дніпрян знає справжню фамілію письменника, його доволі непросту біографію та той факт, що далеко не всі його книги були видані.
Михайло Олександрович Штейн народився 6 лютого 1908 року (за новим стилем — 19 лютого) у Катеринославі. За словами сина, його батько, Олександр Семенович Штейн, працював у бухгалтеріях кількох компаній.
За легендою, його прадід взяв в оренду близько 150 десятин поміщицького маєтку під назвою «Крута балка» у Малософіївській волості Верхньодніпровського повіту, розташованого на відстані шести верст від станції Милорадівка. Тоді євреям не дозволялося володіти землею в приватній власності. Це дозволило сім’ї збагатитися і «піднятись».
Мати Михайла Штейна померла від туберкульозу, коли йому було всього чотири роки. Навіть лікування в Італії не принесло поліпшення. У 1914 році батько вдруге одружився на подрузі покійної дружини, Надії Яківні Захар’єнко.
Ця жінка, яка мала широкий кругозір, замінила йому матір. Вона посіяла в Михайлу захоплення літературою та постійне бажання читати. «Друга мати», як називав її Михайло Штейн, померла у 1937 році.
Після закінчення семирічки у 1924 році, Михайло Штейн вступив до торгівельно-промислової професійної школи. Проте після трьох років навчання він не зміг знайти роботу у своїй обраній сфері і став помічником токаря по металу, працюючи в кооперативній артілі.
У подальшому він вирішив прагнути вищої освіти. У 1931 році Михайло Штейн став студентом фізико-математичного факультету Інституту Фізхіммат. Пізніше, у 1936 році, цей інститут став частиною Дніпропетровського державного університету (нині відомий як ДНУ). Водночас, Штейн відчував, що його вабить література і супутня їй діяльність, а не точні науки.
Ще з часів студентства Михайло Штейн почав публікуватися в місцевій пресі. За своїми словами, саме тоді він відчув, що його призванням є журналістика. У 1936 році він став постійним співробітником обласної піонерської газети «Щаслива зміна».
За рекомендацією обласної організації Спілки письменників Михайло Штейн прийняв рішення зробити ще один амбітний крок. Він вступив на заочне відділення Московського літературного інституту імені М. Горького. У 1940 році він успішно закінчив інститут та отримав диплом, підписаний відомим письменником М. Фадеєвим.
Починаючи з 1939 року, молодий літератор розпочав роботу в редакції провідної обласної газети «Дніпровська правда».
Виняткова подія сталася у житті Михайла Штейна 4 липня 1939 року, коли він одружився зі Софією Яківівною Шапіро. Вона стала йому вірною помічницею, і разом вони прожили 43 роки, аж до самої смерті письменника.
Михайло Штейн з початком бойових дій отримав евакуаційне посвідчення. Однак, вже у березні 1942 року його визнали обмежено придатним і відправили у діючу армію. Він отримав звання молодшого лейтенанта піхоти. У вересні 1943 року його направили до Харкова, а звідти він перемістився на станцію Пологи в Запорізькій області, де став командиром взводу у складі 302-ї стрілецької дивізії. У складі цієї дивізії Михайло Штейн проходив шлях війни, спочатку в полку, а пізніше в редакції дивізійної газети «За Родину». Він прослужив до кінця війни, проходячи через Центральну і Західну Україну, Польщу та Чехію. Вже наприкінці бойових дій, за ризикований рейд у Прагу, Штейна нагородили орденом Червоної зірки.
Після демобілізації він повертається до Дніпра і влаштовується працювати у газету «Зоря». Тут Штейн стає завідуючим відділом культури. У кінці 1940-х років Михайло Штейн активно проявив себе як театральний та літературний критик. Він створив численні рецензії на нові вистави і твори місцевих авторів, особисто відбирав цікаві літературні твори молодих локальних письменників для публікації. Здавалося, що все йде добре…
У кінці 40-х — на початку 50-х років минулого століття розпочинається антиєврейська кампанія в СРСР. Під час її проведення осіб єврейського походження дуже часто виганяли з роботи, залишали без заслужених нагород, або і більше – переслідували. Не обійшла ця участь і Штейна.
В кінці лютого 1949 року у статті, опублікованій у київській «Літературній газеті», було звернуто увагу на «безрідних космополітів», серед яких значне місце було приділено Михайлу Штейну. У статті висловлювалися звинувачення щодо Штейна за його ставлення до молодих літераторів і «протидію новим тенденціям в соціалістичному культурному житті» та інші схожі звинувачення. Пізніше, в дніпропетровській пресі, зокрема в «Дніпровській правді» та «Зорях», з’явилася хвиля публікацій, в яких Михайла Штейна називали «пройдохою», «негідником» та іншими висловами негативного характеру.
Його вигнали з роботи і виключили з партії. Однак, Штейн не здавався і продовжив боротьбу. Врешті-решт, йому вдалося домогтись відновлення у партії, однак на роботу в газету він повернутись так і не зміг.
Продовжив свою професійну діяльність Штейн як редактор у видавництві «Зоря». Згодом воно перейменувалося на «Промінь». Штейн-Шатров працював тут аж до виходу на пенсію у 1971 році. У цей же час, а також у часи безробіття він якраз вирішив зайнятися літературою.
Свої книги Штейн підписував літературним псевдонімом, який почав використовувати ще у часи роботи в газеті, у кінці 1940-х років. Тоді він неодноразово саме як Михайло Шатров публікував черговий матеріал.
Твори Михайла Шатрова, зокрема його книга «Город на трех холмах», стали основним джерелом історично-краєзнавчої інформації про місто для цілого покоління дніпропетровців у період з 1960-х до 1980-х років. «Город на трех холмах» насправді став своєрідною «краєзнавчою Біблією» для місцевих мешканців.
Автор мав на меті за допомогою літературно-художніх засобів передати широкому загалу масу історичних знань про місто на Дніпрі, яке протягом кількох десятиліть після революції 1917 року було частково приховане. У ті часи ця задача була подібна до наукового звершення. Михайло Шатров блискуче відтворив історичну пам’ять міста для широкої аудиторії, залишаючись відповідним своєму часу в поглядах та визначеннях.
Твори Михайла Шатрова, зокрема його ділогія «Город на трёх холмах» та «С вершины полувека», а також його книги, такі як «Страницы каменной книги» і багато статей, виявились єдиною спробою в радянській епосі комплексного осмислення історії Дніпропетровська. Цей факт надзвичайно важливий з історичного та культурологічного погляду.
У пізній радянській добі книги Шатрова стали справжнім бестселером на місцевих книжкових полицях. Його твори суттєво вплинули на історичну свідомість мешканців міста від 1960-х до 1980-х років і майже стали єдиним джерелом комплексних знань про історію та культуру міста. Якби в ті часи було складено рейтинги продажу книг, «Город на трёх холмах» безсумнівно отримав би офіційне визнання як бестселер з краєзнавчою тематикою.
Шатров хотів видати ще декілька книг про історію міста, але ці спроби так і не вдалося довести до кінця. Одна з книг повинна була описувати події давніх часів, а інша – більш детально освітити революційні події в Катеринославі. Але, нажаль, автору відмовляли у публікації.
Михайло Олександрович Штейн (Шатров) помер у місті Дніпропетровську в грудні 1985 року. Похований він на Сурсько-Литовському кладовищі (менше через рік поряд спочила й кохана дружина). Архіви Шатрова, на щастя, збереглися. Тому є надія, що згодом його надбання все ж побачить світ.
