Це талановитий інженер із колосальною енергією, який спрямовував цю енергію на велику громадську справу. Микола Аполлонович був господарем своїх слів і своїх справ, дуже уважно і відповідально ставився до своєї роботи, створені за його проектом мости понад сто років тому залізничні мости стоять досі. Жоден міст, який створювався за проектом Белелюбського не зруйнувався від часу, настільки вони були якісно зроблені.
Видатний російський інженер та вчений у галузі будівельної механіки та мостобудування Микола Аполлонович Білелюбський народився 1 (13) березня 1845 року в Харкові в сім’ї інженера шляхів сполучення, що й визначило надалі його долю.
У 1862 році, закінчивши із золотою медаллю Таганрозьку гімназію, Н.А. Білелюбський вступає до Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення в Петербурзі. Після успішного закінчення в 1867 році інституту, Білелюбський був удостоєний занесення на мармурову дошку і залишений при інституті як репетитор і підготовка до професури, яку він отримав у 1873 році.
Справою всього життя Н.А. Білелюбського стало мостобудування. Понад 100 мостів та прогонових будов, загальна довжина яких перевищувала 17 км, було спроектовано особисто Н.А. Білелюбським чи під його керівництвом.
Першою самостійною роботою молодого інженера стала заміна на залізні 48 дерев’яних мостів Миколаївської залізниці у 1868–1872 роках. Було складено 26 проектів прогонових будов, для встановлення яких Білелюбський сконструював спеціальний кран, який згодом отримав широке застосування. Суттєві зміни вніс інженер Білелюбський у конструкцію як самих металевих ферм, так і всієї прогонової будови. Пізніше запропонована ним двокоса система стала застосовуватися в усьому світі.
У 1796 році в районі нинішнього Амурського мосту було збудовано та відкрито так званий «наплавний» міст. Його утримання було доручено купцям Осипу Зайцеву та Федору Лебедєву. Міст побудований з колод та дощок з дерев’яними поручнями, був нескінченно довгим. При переїзді через нього частина моста зайнята вагою занурювалась у воду, а ззаду та спереду міст піднімався. Через цю особливість його ще називали «живий міст». У зимовий час міст розбирався, і сполучення між двома берегами відбувалося льодом. У весняно-осінню негоду річка була неприступною, і по кілька днів на обох її берегах стояли в очікуванні переправи торговці.
1881 року було дано найвище розпорядження на будівництво залізниці з мостом через Дніпро. Залізниця, що отримала назву Катерининська, була відкрита в 1884 році, зв’язавши Катеринослав з Лозово-Севастопольською та Харково-Миколаївськими дорогами. Окрасою дороги та технологічним шедевром свого часу став міст через Дніпро, побудований за проектом Белелюбського. Доречі, не плутайте – це саме Амурський мост, а не Мерефо-Херсонський, яким займався інший інженер.
Будівництво мосту коштувало міській скарбниці 4 млн. рублів, частину з яких пожертвував підприємець Олександр Миколайович Поль. Чудова двоярусна споруда, завдовжки півтора кілометри та вагою 9525 тонн, стала однією з головних визначних пам’яток Катеринослава.
1889 року на Всесвітній виставці в Парижі катеринославський міст через Дніпро був нагороджений золотою медаллю. На початку XX століття пропускна спроможність економічно найважливішого мосту складала 90 поїздів на добу. Основними вантажами були руда, вугілля, метал. Через міст йшли поїзди до Харкова, Курська, Москви, Петербурга, Ростова, Маріуполя, до Криму і на Кавказ. З появою залізничного мосту та залізниці, Катеринослав перетворився з провінційного міста на великий торговий та промисловий центр. Більше про міст можете почитати тут.
Загалом, наукова та інженерна діяльність Белелюбського окрім будівництва Амурського мосту характеризуються двома віхами — будівництвом в 1880 році Сизраyського та в 1916 році Симбірського мостів через Волгу. Сизранський міст, що мав прольоти по 109 м і довжину 1440 метри, на той час за довжиною займав друге місце у світі. Симбірський міст мав 12 прольотів по 158,4 метри. Тоді це були найдовші прольоти російських балкових мостів. Загальна довжина мосту з урахуванням естакади становила 2810 метри. У 1916 році Симбірський міст займав по довжині четверте місце в світі. Доречі, потім Белелюбський консультував і конструкторів Кічкасського мосту, що розміщувався неподалік від сучасного Запоріжжя (про той міст та інші можете почитати тут).
Період творчої діяльності Белелюбського з 1880 по 1916 роки характеризується роботою з проектування мостів на багатьох дорогах, що будуються. Загалом за його проектами збудовано понад 100 мостів загальною довжиною понад 17 км.
Наприкінці 1905 року М. А. Белелюбський таємним голосуванням членів Ради (перші вільні вибори) був обраний директором Інституту. Проте Кабінет міністрів не затвердив його на обраній посаді через підписання ним письмового протесту проти дій поліції щодо студентської демонстрації в Петербурзі 1905 року. У зв’язку з цим Белелюбський змушений був «відмовитися» від посади директора Інституту.
Белелюбський плідно працював в Інженерній раді міністерства шляхів сполучення, обіймаючи протягом 25 років посаду голови Мостової комісії. Саме він як керівник наукової школи згуртував найбільших фахівців мостобудування і тим самим забезпечив високу якість проектування всіх залізничних та міських мостів у Росії. «Курс будівельної механіки», виданий ним вперше в 1885 року, довгий час був найпопулярнішим підручником для студентів та настільною книгою багатьох інженерів.
М. А. Белелюбський мав широкі міжнародні зв’язки та був активним учасником міжнародних конгресів та нарад. У 1907 році Вища технічна школа у Берліні присвоїла йому звання доктора-інженера honora causa за досягнення у сфері мостового мистецтва. Він був почесним членом Товариства цивільних інженерів у Франції, почесним членом Бетонного інституту Англії.
У 1895 році Білелюбський був обраний дійсним членом Академії мистецтв. У 1897 році йому надано звання заслуженого професора Інституту інженерів шляхів сполучення. Помер Микола Аполлонович 4 серпня 1922 року у віці 77 років. У прощальній промові пам’яті М. А. елелюбський академік Г. П. Передер відзначав: «М. А. Белелюбський своєю діяльністю, особливо в галузі мостобудування, набув собі світової популярності. Така слава рідко випадає на долю інженера, і дарма вона не дається. Потрібно народитися з талантами та задатками, з такою колосальною енергією, які мав М. А. Білелюбський».
