Так вже сталося, що ім’я деяких людей ми, нажаль, забуваємо. Так забулось і ім’я Миколи Куїса. Хоча саме ця людина стояла у витоків відновлення університету у Дніпрі у 1930-х роках. Нажаль, його життя було перервано комуністичною владою, прибічником якої він був сам.
Родом М. Г. Куїс із Полісся. Народився він у селі Гошеві Косовської волості Слонімського повіту Гродненської губернії, у сім’ї бідного селянина-поліщука. Батько його мав півтори десятини землі, з яких лише одна була придатна для землеобробки. Інші півдесятини можна було використовувати лише для пасовиська або сіножаті. Взимку батько латав чоботи, та ще можна було працювати на залізниці, що проходила поряд із селом.
З шести років Микола вже працював підпаском та пастухом – випасав спочатку своїх та сусідських свиней, потім корів. З дванадцяти років ходив з батьком на заробітки та допомагав у школі вчителю. Саме під впливом вчителя місцевої школи батько зважується віддати старшого сина до вчительської семінарії, аби той зміг вибитися «в люди».
Семінарію Микола Куїс закінчив на відмінно і почав працювати за призначенням у Гродненській губернії, але, як він сам писав, мріяв про Сибір, про Іркутську губернію. У 1909–1910 рр. М. Г. Куїс учителював в Орлянській двокласній школі Більського повіту. Потім переходить працювати вчителем до Дорожинківської однокласної початкової школи цього ж повіту (Гродненська
губернія) і працює там з 1910 по 1913 р. Стає завідувачем цієї школи. Тут виявилися й організаційні здібності М. Г. Куїса.
Миколу Куїса тягло до продовження навчання у вищому навчальному закладі. Щоб здійснити свою мрію, він власним коштом двічі (у 1911 та 1912 рр.) їздив до Петербурга на вчительські курси при
університеті. Але у 1912 р. вчительські курси розігнали, і Микола Куїс подався шукати інші. Йому пощастило потрапити на вчительські природничі курси для вчителів реальних шкіл тодішнього Петербурзького навчального округу. Півтора місяці під керівництвом таких видатних педагогів-природників, відомих в усій імперії, як І. І. Полянський та Б. Є. Райков, М. Г. Куїс працював з хімії, зоології, ботаніки та фізики. У 1911 р. він зміг навіть побувати з екскурсією у Фінляндії та пройти пішки близько 150 верст із Вільманстранда до Гельсінгфорса.
По дорозі до Москви Микола Куїс зупинився у Смоленську та й залишився там, бо здав іспити й отримав стипендію для навчання у Смоленському вчительському інституті. Так минав час до 1916 р., а цього року його забирають до армії. Майже одразу, у зв’язку з хворобою серця, демобілізують. Він продовжує навчатися в інституті, підробляє приватними уроками й допомагає батькам та сім’ї брата, якого забрали на війну. Влітку він теж не відпочиває, а працює земським статистиком
(і рядовим, й інструктором). Після закінчення інституту (1916 р.) розпочався новий етап життя М. Г. Куїса. Його направили до Мятлівської вищої початкової школи Калузької губернії, де він викладав російську мову та математику.
Саме тут він зустріне революцію. Куїс працюватиме на різних посадах, аж поки у 1920 нарешті не вирішить визначитись з партійною приналежністю і не вступить до партії більшовиків. Але згодом він відійде від партійно-викладацької роботи до суто викладацької.
Працюватиме він спочатку у Кременчуці завідувачем відділу агітації і пропаганди. Новий етап діяльності М. Г. Куїса у сфері вищої освіти був пов’язаний з Ніжином. За постановою Президії Головпрофосвіти Наркомосу від 23 червня 1924 року його призначено ректором Ніжинського інституту народної освіти. Пропрацював М. Г. Куїс ректором Ніжинського ІНО до 1930 року.
Відповідно до тих реформ, що проводились на початку 1930-х років, утворювалась мережа інститутів. Саме М. Г. Куїс спочатку був призначений директором Дніпропетровського фізико-хіміко-математичного інституту на початку його діяльності.
Фактично з серпня 1930 р. почався дніпропетровський етап життя й діяльності М. Г. Куїса, в якому можна виокремити й основні періоди. М. Г. Куїс прибув до Дніпропетровська й почав активно організовувати діяльність ДФХМІ. Саме його, а не університету. Втім,він швидко виявив що інститут знаходиться в жахливому стані і його краще закрити, або потрібнв суттєві додаткові кошти на виправлення ситуації. Вирішено було перевести строптивого директора на іншу роботу, але тут сталася чергова реформа. Прийняли рішення про відновлення системи університетів. На посаду ректора знову ж-таки вирішили поставити Миколу Куїса.
Таким чином, протягом одного 1933 р. університет у Дніпропетровську «виріс» із запропонованих Наркомосом на початку року чотирьох факультетів і потребував значно більших фінансових та матеріальних ресурсів. М. Г. Куїс за рік встиг багато чого зробити у справі відновлення діяльності університету. Але політична ситуація в країні була дуже загрозливою, і під репресивні дії влади можна було потрапити за будь-яких обставин і за провини, які були штучними, а покарання за них не було адекватним провині. Будь-яка дія в першу чергу розглядалася з точки зору політичної спрямованості.
Після 1936 р. з’являється додаткове формулювання: «контрреволюційно-терористична діяльність» тощо. Звинувачення викладачів у націоналізмі, які розпочалися ще у 1920-х рр., продовжувалися і після поновлення діяльності університету. Так, після публікації 12 липня 1934 р. в газеті «Правда» статті, в якій засуджувалися «українські націоналісти» професор держуніверситету Карпенко та доцент Давиденко, відповідна кампанія була проведена й у Дніпропетровську. У місцевій пресі з’явилася низка публікацій із засудженням націонал-опортуністів Карпенка і Давиденка. Як результат Давиденко, Карпенко та Куїс, Ягнетинська, Комаровський, Рева, Чигиринський, як такі, що підтримували націонал-ухильників, були виключені з партії.
Наслідком цієї кампанії стало те, що у 1934 р. університет втратив двох ректорів: М. Б. Комаровського, який був затверджений після М. Г. Куїса на посаду ректора 21 липня 1934 р., а вже 29 грудня 1934 р. був виключений з партії, та вже раніше знятого з посади ректора М. Г. Куїса, першого ректора (1933–1934) відновленого університету, який надалі працював з липня 1934 р. проректором Дніпропетровського держуніверситету.
Спочатку їх лише виключили з партії та з посад, і вони продовжували працювати: М. Б. Комаровський – директором тресту «Зеленбуд» у Дніпропетровську, а М. Г. Куїс – спочатку директором Одеського Укрплодоовочу, а потім інструктором-методистом тресту «Головхліб» (Дніпропетровськ). М. Г. Куїса було заарештовано 30 квітня 1937 р. Розправа була швидкою. Він був звинувачений у приналежності до троцькістськоконтрреволюційної організації й у вересні 1937 року розстріляний.
