Нажаль, сьогодні мало хто у сучасному Дніпрі знає цю людину. А між іншим, він по праву вважається одним із засновників, фундаторів та найенергійніших діячів Центральної Ради. Про нього практично не писали й навіть побіжно не згадували, залишаючи, так би мовити, «на потім» його повернення із небуття.
Микола Стасюк народився в Катеринославі у 1885 році. У Миколи Стасюка «революційні університети», так би мовити, почалися з активного долучення у громадське життя. Ще у Петербурзькому гірничому інституті, де він розпочав навчання у 1903 р., М. Стасюк став членом української студентської громади, входив до складу інформаційного бюро та головної студентської ради українських студентських організацій. І. Мазепа, пригадуючи особливості тодішнього життя української студентської колонії у Петербурзі, відзначав М. Стасюка як захисника національних потреб українців, поборника права України на національно-територіальну автономію тощо.
Паралельно з навчанням і участю у громадському житті українського студентства М. Стасюк небезуспішно займався й науковими студіями. З-під його пера у 1908–1912 рр. вийшли наукові розвідки «Автономія і розвиток продукційних сил на Вкраїні» (1908), «Економічні відносини України з Великоросією і Польщею» (1911), «Еміграція та їі значення в економічному житті України» (1912).
Світогляд М. Стасюка формувався в основному під впливом соціалістичних тенденцій в українському визвольному русі. Свого часу він належав до Революційної Української Партії (РУП), але потім відійшов від партійної роботи і лише у 1917 році став членом партії українських есерів.
Вже на одному з перших засідань Центральної Ради, 12 березня 1917 р., Миколу Стасюка затвердили головою агітаційної комісії, що мала розгорнути агітацію проти погромів та за підтримку Центральної Ради серед українського селянства, а ще за три дні по тому його разом з Iваном Стешенком та Миколою Вороним було затверджено промовцями на мітингу під час української національної маніфестації 19 березня.
Виступаючи на мітингу біля пам’ятника Б. Хмельницькому від імені організованих у кооперативи селян України, Микола Михайлович закликав присутніх «стерти з пам’яті і п’єдесталу монумента Хмельницькому слова «волимо під царя московського». Цей факт його політичної біографії засвідчив і перший номер (від 19 березня 1917 р.) «Вістей з Української Центральної Ради», у якому було вміщено повідомлення про створення ЦР, про їі організаторів-засновників, звернення Ради до українського народу, інформацію про перші кроки діяльності національного керівного центру тощо.
У квітні 1917 р. в Києві відбувся з’їзд діячів українського села, на якому з метою здійснення аграрної реформи і реалізації національно-територіальної автономії було створено Українську селянську спілку. М. Стасюка обрали толовою Тимчасового комітету спілки й делегували на Всеукраїнський національний конгрес, який пройшов у Києві 6–8 квітня 1917 р. з ініціативи і під керівництвом Центральної Ради.
Останній день роботи з’їзду було присвячено проведенню виборів до ЦР. За їх результатами до складу Ради було обрано 115 депутатів, серед яких був і Микола Стасюк. На перших же організаційних зборах 8 квітня за пропозицією Михайла Грушевського Стасюк увійшов до виконавчого органу – Комітету Центральної Української Ради (пізніше він дістав назву Малої ради) у складі 20 осіб. Водночас М. Стасюк почав працювати в організаційній комісії, яка утворилась в результаті об’єднання агітаційної та інформаційної комісій під гoловуванням Д. Антоновича.
У середині червня 1917 р. Микола Стасюк взяв активну участь у роботі Всеукраїнського селянського з’їзду, відкриваючи який, заявив, що «українське селянство має перебрати українську справу в свої руки й сказати, чого хоче український народ». На з’їзді М. Стасюк разом з М. Грушевським, М. Ковалевським та багатьма іншими представниками партії українських есерів виступив проти пропозиції А. Степаненка розгорнути агітацію за повну незалежність України, вважаючи її передчасною, як такою, що не відповідає вимогам часу, бо, мовляв, «організовані українці» не бажають відриватися від Росії».
У своїй доповіді на першому засіданні селянського з’їзду М. Стасюк говорив переважно про природні багатства української землі, про те, як їх впродовж століть економічно експлуатувала царська Росія, що Центральна Рада має змінити такий стан речей. Водночас, вказував він, чинником, який не дозволяв ЦР повноцінно здійснювати свою владу в Україні, була імперіалістична війна, а тому наголошував на необхідності якнайшвидшого укладення миру, застерігаючи при цьому, що «розбиття московської армії загрожує Україні руїною».
Зрештою, з’їзд доручив Центральній Раді опрацювати проект статуту автономії України й федеративно-демократичного ладу всієї Росії, скликати з’їзд представників інших народів і областей, які бажають жити у Федеративній Республіці Росії. Одночасно з’їзд ухвалив негайно українізувати всі органи самоуправи й адміністрації. Селянський з’їзд обрав виконавчий орган – Центральний комітет Української Селянської спілки на чолі з Миколою Ковалевським, у складі якого М. Стасюк почав працювати разом із В. Винниченком П. Христюком, Б. Мартосом, А. Степаненком, Т. Осадчим, Пугачем та А. Лівицьким.
Зі створенням 15 червня 1917 р. Тимчасового уряду України – Генерального секретаріату – Миколу Стасюка було затверджено на посаді генерального секретаря продовольчих справ, яку він обіймав до серпня того ж року, після чого за дорученням Малої ради увійшов до комісії з вироблення комплексу заходів щодо подолання в Україні продовольчої кризи.
Між тим, цю роботу йому було здійснювати досить важко, оскільки згідно з iнструкцією Тимчасового уряду Генеральному секретаріатові від 4 серпня 1917 р. продовольча справа залишалася в руках петроградського уряду, тоді як земельною, що була тісно зв’язана з продовольчою, мав займатися український.
На початку п’ятої сесії Центральної Ради (20 червня 1917 р.) М. Стасюк став членом спеціальної комісії, якій доручалося підготувати статут автономного устрою України. Цей документ, названий в остаточному варіанті Статутом Генерального секретаріату, було одноголосно затверджено на засіданні Малої ради 16 липня 1917 р.
Проте, Статут Генерального секретаріату був відкинутий Тимчасовим урядом й замінений згаданою вже «iнструкцією», з якої випливало, що Генеральний секретаріат перетворювався на місцевий орган Тимчасового уряду, тобто на «ординарний адміністративний апарат, який майже не відрізнявся від губернського комісаріату».
Напевно, цей та інші негативні для українців чинники зовнішнього внутрішнього характеру тієї політично буремної й строкатої пори викликали у Миколи Стасюка певні розчарування і песимістичні настрої у досягненні кінцевої мети національної революції – здобуття державної незалежності України.
Підтвердженням цього може слугувати той факт, що після державного перевороту в Україні наприкінці квітня 1918 р. й приходу до влади гетьмана П.Скоропадського М. Стасюк полишив політику і повернувся до кооперативної діяльності. В період Директорії УНР він керував постачанням армії УНР у Кам’янці-Подільському, потім емігрував, але у 1920-х рр. повернувся в Україну.
Деякий час працював в апараті ВУАН, редагував харківські кооперативні видання. У 1933 р. був репресований у справі так званого «Українського національного центру», хоча не відомо конкретно – у який спосіб. За часів нацистської окупації України він працював на Донбасі, у Маріуполі, де до приходу німців працював у міському парку. Потім керував випуском газети. А влітку 1943 р. за даними дослідника С. Білоконя, тут і загинув від рук гестапівців за роботу у проводі ОУН.
