На початку ХХ століття Катеринослав процвітає разом із усією Росією. Промисловці та купці отримують мільйонні прибутки та вкладають їх у розширення своїх підприємств та будівництво, свято вірячи в те, що нерухомість завжди була і буде надійним засобом збереження та примноження капіталу.
У перші роки ХХ століття в Катеринославі одна за одною з’являються великі будівлі, але тільки одному з них випала честь бути визнаною найкрасивішою спорудою міста — будинку, побудованого купцем Хренніковим.
Володимир Миколайович за своїм походженням та родом занять належав до місцевого багатого купецького роду (його батько володів двома садибами під Катеринославом і був почесним громадянином міста), а за освітою та устремлінням – до української інтелігенції.
Він навчався у Петербурзькому технологічному інституті, після закінчення якого отримав диплом інженера-технолога та «особисте» дворянство. Після інституту Володимир Хренников поїздив світом — об’їздив Європу, побував в Америці, вбираючи в себе прогресивні художні ідеї. Повертаючись додому після тривалої подорожі, відвідав Галичину і Івана Франка, який там жив.
Коли у 1906 році в Катеринославі виникло товариство «Просвіта», Хренніков разом з істориком Дмитром Яворницьким увійшов до його першого складу.
У тому ж році Володимир Миколайович зробив спробу видавати газету «Запорожжє», редагувати яку мав той самий Яворницький. Проте імперський уряд не налаштований був зазнавати поширення «українофільських» ідей, і газета була закрита після першого ж номера, який, до речі, весь був конфіскований поліцією.
Тоді Хренніков вирішив пропагувати українську культуру в камені та 1910-го придбав ділянку на розі Проспекту та Первозванівської вулиці (нинішньої Короленка), де задумав збудувати будинок в українському стилі. Звичайно ж, популяризація українських ідей була не єдиною і, треба думати, не головною метою Хренникова: на той момент він уже володів у Катеринославі кількома будинками, які здавав в оренду, і вкласти прибуток від них у будівництво ще одного прибуткового будинку було розумним розрахунком ділової людини.
Тут стали у нагоді й отримані в інституті знання — Володимир Миколайович особисто склав креслення будівлі; щоправда, проектування фасаду доручив іншому фахівцю — Петру Фетисову.
То був час, коли в архітектурі, живописі, декоративному мистецтві затверджувався стиль модерн, «люблячий» форми, що струмують, плавно вигнуті лінії, всілякі прикраси. Фетисов виконав проект фасаду в стилі, який пізніше назвуть українським модерном: шатрові надбудови він зробив схожими на куполи старих запорізьких церков, з обох боків центральної вежі розмістив дерев’яні лоджії, віконним прорізам надав своєрідну конфігурацію, а над ними наніс різнобарвну око. Цінні поради з українських та запорізьких мотивів архітекторам давав дослідник козацтва Яворницький.
У день закладки будинку Володимир Миколайович Хренников власноруч опустив у фундамент срібну платівку з написом: «Року Божого від Різдва Христового 1910 року 30 жовтня під час III Державної Думи закладено цей будинок». На звороті пластини по кутах були нанесені імена спадкоємців, по центру — план будівництва із зазначенням: «Кут Проспекту — 25 сажнів. Першозванівська вулиця — 18 сажнів» (сажень — 2,1336 м).
Коли 1914-го будинок Хренникова відчинив свої двері, його одразу охрестили сенсацією, найкрасивішою спорудою Катеринослава, і місцеві жителі ходили на нього милуватися, наче на диво.
Велика матеріальна та грошова спадщина дозволила громадському діячеві зайняти місце серед найщедріших меценатів міста. Він вважався мільйонером з 10 маєтками у володінні, які здавалися під магазини фарб, лаку та посуду, а також магазини продуктів та побутових дрібниць.
Незважаючи на спільну діяльність у Катеринославському товаристві «Просвіта», Володимир Хренніков залишив Марію Мазуренко з 4 дітьми 1917 року.
Молодша донька Хреннікових згадує, що мама тяжко переживала розлучення, навіть зробила спробу самогубства, але була врятована боною дітей. Після того, як подружжя розійшлося, Марія Петрівна купила щось на зразок програвача. Рахунок було пред’явлено Хренникову. І тоді в газеті з’явилося повідомлення «Я, В. М. Хренніков, припиняю оплату рахунків моєї колишньої дружини». У відповідь Марія Петрівна подала позов на аліменти для дітей. Позов був задоволений.
Колишній дружині та дітям Хренніков надав один зі своїх будинків на вулиці Клубній, 11. Навколо будинку, на нинішній вулиці Юліуша Словацького та у бік Дніпра було кілька одноповерхових будиночків, які належали Хренникову. Під час непу його перша дружина взяла їх у власність, включаючи будинок №11.
Найстрашніші часи прийшли під час громадянської війни, коли сім’я зазнала моральних, матеріальних втрат, зазнала принижень. «Червоні» тероризували сім’ю як «соціально небезпечний елемент», неодноразово грабуючи будинок на очах у дітей. Марію, як дружину Хреннікова, навіть заарештували та ув’язнили на два місяці.
Час йшов і в 1923 Марія Петрівна Хренникова виходить заміж вдруге за більшовика Івана Матросова. Він любив Марію, дбав про дітей. На той час вона працювала в Єкатернославі у земвідділі в галузі сільгоспосвіти. 1930 року Марія з чоловіком переїхала до Харкова, де й жила до кінця життя, померла 1963 року.
Згодом Хренніков одружився з місцевою телефоністкою Неонілою Гончаровою, яка народила йому 2 дітей. Залишивши рідну країну у 1920-х роках, він переїхав до Баку для роботи у науково-дослідному інституті «Грознафта». Досвід у проектуванні та будівництві під час розвитку Катеринослава забезпечив його посадою інженера. Помер Володимир Хренников у середині 1930-х років у Кисловодську.
