Колись певна частина території міста називалась Брянською колонією. Це було не просто так, адже Брянському заводу тут належало буквально все — від власне заводського комплексу до житлових будівель. Звісно в таких умовах потрібно було мати і медичний заклад, який би теж керувався і підкорявся місцевому начальству.
Акціонерне товариство Брянського рейокопрокатного, залізоробного та механічного заводу ухвалило рішення про будівництво лікарні при своєму Олександрівському Південно-Російському заводі в Катеринославі аж ніяк не з благодійності. З 1880-х років, після серйозних заворушень на ряді фабрик і заводів, фабрично-заводське законодавство, що регламентує взаємини підприємців та робітників, було значно посилено. Необхідність хоча б мінімального соціального забезпечення було визнано у законодавчому порядку.
Невеликі підприємства, підпорядковані фабрично-заводській інспекції, робили відрахування на утримання в Катеринославі фабрично-заводської лікарні. Великі підприємства воліли будувати власні лікарні, прийомні покої та амбулаторії, які утримувалися як рахунок відрахувань підприємств, і рахунок відрахувань із зарплати робочих, які у спеціальні лікарняні каси заводів.
Лікарня Брянського заводу була відкрита у 1892 році. Спочатку це був більш ніж скромний комплекс, що складався з головного корпусу на 15 ліжок з амбулаторією та кількох допоміжних корпусів. При всьому цьому працював лише один лікар. У 1896 році було закінчено новий лікарняний корпус, розрахований на 40 ліжок, і з можливістю розмістити у разі потреби ще 20 ліжок.
Крім того, на лікарняній ділянці було збудовано кам’яні будівлі моргу, заразного бараку на 16 ліжок, котельні для забезпечення лікарні гарячою водою. У 1910 році у складі комплексу налічувалося дев’ять корпусів, і лікарня була найбільшою серед заводських лікарень губернії. З 1896 року лікарня мала два відділення: терапевтичне та хірургічне та амбулаторію. На її території були створені навіть сад та город, де робота на той час вважалася корисною для тих, хто одужує.
У 1900 р. корпус був розширений ще одним павільйоном з палатою на 30 ліжок, що повторює існуючі. У ході цієї реконструкції з корпусу прибрали амбулаторію та приймальний спокій, перенісши їх до першого лікарняного корпусу. Особливістю лікарні, що відрізняє її від інших лікарень на той час, була відсутність у комплексі житлових будівель для персоналу. Завод мав достатньо житлових будівель, щоб надавати лікарям та фельдшерам квартири безпосередньо на території Брянської колонії.
З кінця 1914 року у головному корпусі лікарні було відкрито шпиталь на 40 місць, який утримувався за рахунок заводу. Ініціатором створення військових госпіталів при заводах Товариства була дружина члена правління та один із найбільших меценатів Росії княгиня Марія Клавдіївна Тенішева.
Як не дивно це звучить, але існують відомості про те, що лікарня була суттєво розширена у роки революції та громадянської війни. Чи то 1917, чи 1919 року у існуючих корпусах було розгорнуто 100 ліжок та відкрито нове акушерсько-гінекологічне відділення.
До революції лікарня Брянського заводу виконувала цілком прагматичні функції лікування та огляду робітників. Значним медичним центром міста вона в цей час не стала, та її й не намагалися на нього перетворити.
Все змінилось за радянської влади. На початку 1920-х було прийнято рішення про будівництво медичного палацу, який би поєднував просвітницькі функції із задачами поліклініки. Поки йшло масштабне будівництво Палацу профілактики, лікарня, при якій його було створено, встигла теж кардинально змінитися. У 1924 році вона стала однією з базових лікарень Катеринославського медичного інституту. У зв’язку з цим у 1926 році було проведено капітальну реконструкцію старого лікувального корпусу.
Він був надбудований другим поверхом та розширено новим корпусом з боку вулиці Леніна (сучасний проспект Сергія Нігояна). Було змінено і планування будівлі, яка тепер була організована коридорною системою з невеликими палатами. Змінилося і ставлення до архітектури. На відміну від «Палацу», при реконструкції власне лікарні не використовували ні граніт, ні колони, ні ліплення, ні навіть штукатурку. Будівля зберегла суто раціональність, властиву йому до перебудови. Натомість усі роботи з розширення будівлі, які за загальним обсягом мало поступалися «Палацу», було закінчено вже 1927 року.
До 10-річчя Радянської влади лікарня вже мала 97 штатних лікарів, 8 відділень та 450 ліжок. Змінилося та її значення. Включення до системи медінституту швидко перетворило лікарню на великий науковий центр. На її основі було відкрито дві клініки інституту: пропедевтики внутрішніх хвороб, на чолі з професором О. Државецьким, та загальної хірургії для студентів лікувального факультету, на чолі з професором В. Деревенком.
Володимир Миколайович Деревенко був не лише авторитетним медиком, а й особистістю із більш ніж складною долею. Як помічник професора С. Федорова в 1909 році брав участь у лікуванні спадкоємця престолу цесаревича Олексія. Надалі він був призначений на посаду особистого лікаря спадкоємця, яку обіймав аж до 1918 року. Він супроводжував імператорську сім’ю в Пермі, де, на його щастя, його просто перестали допускати до пацієнта. З середини 1917 року В. Деревенко – професор Пермського, а з 1920 – Катеринославського медінституту. Після реорганізації останнього – керівник кафедри медичного інституту. Багато пізніше його син згадував, що Володимир Миколайович був дуже прагматичною людиною і зумів добре влаштуватися за обох режимів, але ночами йому снився цесаревич Олексій.
На диво, 1930 р. лікарня, незважаючи на нещодавно закінчену реконструкцію, перебувала у досить дивному стані. У ній нараховувалося лише 290 ліжок, але водночас велика кількість приміщень стояли необладнаними чи зайнятими під не зовсім лікарняні потреби. Лікарню передали у підпорядкування та на утримання заводу імені Петровського.
Початок нової реорганізації лікарні сучасники пов’язували з ім’ям призначеного наприкінці 1930 року. головного лікаря Семеша. За досить короткий термін тільки за рахунок порожніх приміщень новий головлікар зумів збільшити кількість ліжок до 375, а до 1934 року у лікарні було вже 435 місць. При цьому були створені нові лікувальні відділення: очне, ЛОР, ортопедо-травматичне, урологічне. Для покращення постачання хворих та лікарів при лікарні було створено велике підсобне господарство, в якому було 60 га ріллі, сад, стадо корів у 100 голів, свиноферма на 150 свиней.
Безперечною заслугою головного лікаря було і те, що завод ім. Петровського профінансував роботи з будівництва кількох нових корпусів. У 1933 році архітекторами заводського «Житлобуду» Б. Кащенко та М. Клебановим було виконано проект адміністративного та житлового корпусів лікарні, а за рік цими ж архітекторами було виконано проект лікувального корпусу.
Будівництво обох корпусів було завершено 1936 року. Оскільки стандартизація проектування та будівництва в цей час ще далеко не досягла рівня другої половини ХХ ст., і багато проблем проектувальникам доводилося продумувати самостійно, то корпуси отримали досить оригінальні архітектурні та планувальні рішення. Наприклад, в адміністративному корпусі було передбачено навіть терасу на даху, призначену для відпочинку лікарів. Складовою цього корпусу був житловий будинок для лікарів лікарні, розрахований на шість квартир.
У 1941 році лікарня різко мілітаризується. Точно невідомо, чи перебував тут радянський евакогоспіталь, але окупаційна влада використовувала її саме для цих цілей. До того ж госпіталь, розміщений тут, був не німецьким, а італійським. Для обслуговування місцевого населення у лікарні було залишено лише 20 ліжок.
Доля італійського госпіталю після капітуляції Італії 1943 року на сьогоднішній день не встановлено. Незалежно від долі госпіталю восени 1943 року лікарня опинилася у руїнах. При цьому було повністю зруйновано було лише «Палац Профілактики», решта будівель виявилася просто пограбована.
Незважаючи на гостру потребу в медичному обслуговуванні, відновлення лікарні дуже затягнулося. Бракувало не лише коштів та будівельних матеріалів, а й лікарів, медичного обладнання, ліків, продуктів. Лише у середині 1950-х років лікарню відновили на довоєнному рівні та навіть розширили новим відділенням — опіковим центром. Хоча у наступні десятиліття біля лікарні було збудовано кілька нових корпусів, але основу її комплексу досі становить старий головний корпус Брянської лікарні.
На сьогоднішній день 2-а клінічна лікарня є комплексом з корпусів терапевтичного профілю та поліклінічного відділення. Тут розташовані кілька стаціонарних відділень терапії, кардіологія. Працює також і поліклінічне підрозділ, що складається з терапевтів, сімейних лікарів та вузьких фахівців. Біля терапевтичного корпусу розташовується лабораторія, яка виконує аналізи для стаціонару та амбулаторних пацієнтів. За потреби, для консультацій запрошуються професори та доценти кафедри терапії, яка розташована на першому поверсі лікарні. 2021 року, згідно з медреформою, лікарня №2 була приєднана до лікарні швидкої допомоги.