Існує давня топонімічна легенда про те, що Ігрень отрималасвою назву від татар, які так називали цю місцевість. У перекладі слово означало «прокляте місце». Певною мірою з цією легендою можуть погодитись навіть не надто забобонні люди: саме тут розташовані два техногенні об’єкти, що згущують фарби і без того похмурих асоціацій – Ігренське звалище та золовідстійник Наддніпрянської ТЕС. Також тут знаходяться туберкульозний диспансер та знаменита психіатрична лікарня, про яку сьогодні і піде мова.
У 1897 році неподалік села Ігрень була заснована «колонія душевнохворих хроніків Катеринославського земства». Засновником лікарні став доктор Віндовський. Тоді не будували величезних корпусів, всі стражденні розташовувалися в невеликих будиночках. Разом зі здоровими людьми вони обробляли землю, господарювали. Мета лікаря була – соціальна реабілітація для душевнохворих.
Коли переповнена Катеринославська богадельня (знаходилася при земській лікарні, зараз ім. І. Мечникова), вже не могла вмістити всіх хворих, катеринославські лікарі дійшли висновку про те, що робота на землі для тихих душевнохворих буде гарним лікуванням. Місце для колонії було обрано невипадково — це була унікальна щодо природних умов територія: свіже повітря, мальовнича природа, самарська вода, спокій, робота на землі забезпечували стабільний результат профілактики та лікування. Згодом, за цим же принципом неподалік колонії було збудовано першу на території Катеринославської губернії тублечебницю.
Незабаром у колонії з’явилася своя церква – храм в ім’я Ксенії Римлянини. З цією церквою, яка розташована нині на території психіатричної лікарні, пов’язана цікава легенда. Нібито колись поряд жив багатий поміщик Жиров. У Жирова була дочка на ім’я Ксенія, яку той дуже любив. Одного разу дівчинка сильно захворіла, і лікарі давали вельми невтішні прогнози. Батьки постійно молились святій Ксенії, що була небесною покровителькою для їх дочки. Молитви таки дали результат – дитина пішла на поправку, хоч і потребувала нагляду лікарів. На вдячність Жиров і побудував вищевказаний храм. Він витримав часи комуністичного руйнування храмів і знов працює за призначенням.
Під час Другої світової війни окупанти за допомогою медикаментів чи зброї вбили майже 1,3 тис. пацієнтів лікарні. Офіційної інформації про кількість хворих, які перебували в психіатричній лікарні на Ігрені на момент окупації, немає. Проте, за словами медичної сестри Адамової Євгенії Петрівни, у лікарні перебувало близько 1500 пацієнтів.
Під час боїв частина хворих розбіглася, адже за ними не здійснювали належного нагляду, а друга — загинула під час бомбардувань. Близько 600 осіб померли від евтаназії (практика припинення життя людини, яка страждає на невиліковне захворювання і зазнає внаслідок цього захворювання нестерпних страждань -ред.). Решта загинула від голоду та бомбардувань. За одними даними, нацисти змусили вводити медпрепарати лікарів лікарні, погрожуючи за непокору їх розстріляти. За іншими – робили це самі. Частину хворих вони заморозили до смерті.
Після цього біля клініки був табір для військовополонених. В’язнів змушували працювати на кам’яних кар’єрах у селі Стара Ігрень. Багатьох розстріляли біля колишнього фізіотерапевтичного відділення, інших вішали на шибеницях. На згадку про померлих хворих у дворі медустанови встановлено пам’ятник загиблим.
За Радянського Союзу в лікарні «побувало» не менше тисячі людей. Здебільшого їх сюди спрямовували через їхні політичні переконання — тих, хто критикував владу, намагався тікати з країни дисиденти. Але більшість хворих все ж таки були неосудними злочинцями. Коли здорова людина потрапляла до такої лікарні, вона не знала скільки триватиме «лікування» 10 років або до кінця його життя. Дисидентам ставили діагноз «млява шизофренія».
Для «лікування» недуги застосовували аміназин, трифтазин, галоперидол, сірку та інсулін. Так, у пацієнта починали тремтіти руки, він не міг самостійно пересуватися, у нього з’являлися судоми, галюцинації, самі уколи завдавали біль настільки сильний, що людина не могла рухатися, у неї піднімалася температура. Дехто не витримував такого «лікування» і вмирав.
Серед тортур, які застосовувалися у лікарні – введення газу під шкіру та просвердлювання здорових зубів до ясен. За розповідями тих, хто побував у катівнях лікарні, як медперсонал тут працювали засуджені злочинці, яким подобалося знущатися з «політичних».
За деякими даними, тут утримувалися інакодумці не лише з України, а й довколишніх країн. Палати не могли вмістити всіх людей, тому додаткові місця облаштовували за допомогою дощок, які клали між ліжками.
Кілька років тому в архіві медустанови було знайдено матеріали, де йшлося про те, що в лікарні містилися дисиденти Анатолій Лупинос та Леонід Плющ.
У теперішні часи лікарня функціонує як звичайна, але не зовсім. Тут і сьогодні є закрита зона під охороною. Тут тримають тих злочинців, яких визнали такими, що потребують психіатричного лікування.
Про методи лікування тут ходять різні легенди. Доволі суворий режим (навіть до туалету можна ходити лише за розкладом), за проступки – по 10 уколів аміназіна та інші методи впливу, багато з яких свого часу застосовували до дисидентів. Правозахисні організації неодноразово скаржились на те, що тут із затриманих роблять «овочів», замість спеціалізованого лікування.
Втім, ці скарги зазвичай не отримували належної уваги та прихильності. Комісії, які неодноразово приїздили у лікарню, робили висновок що суттєвих порушень в роботі не виявлено. Водночас наголошувалось, що сюди потрапляють не за якісь дрібні злочини, а за вбивства. Із тих порушень, про які і справді було сказано, можна виділити тримання під вартою людей з іноземним громадянством без повідомлення консульствчи посольств цих країн. Планувалось навіть «розселити» тутешніх пацієнтів. Однак, при теперішній ситуації це навряд чи можливо.
