Назва цього маленького міста стала відомою всій Україні трохи більше, ніж рік тому. Нікополь опинився на передовій російсько-української війни, але на передовій трохи незвичній – зайнята ворогом територія знаходиться по той бік Дніпра.
Хоча Енергодар було окуповано в перші дні війни, в самому Нікополі довгий час було тихо. Звісно, наявність російських військ по той бік річки серйозно непокоїла містян, але спочатку приводів для тривоги не було.
Головним впливом війни стало те, що у місті вимикали світло у темну пору року. Військові підрозділи провсяк випадок зайнялись укріпленням своїх позицій, адже на той час росіяни ще стояли на правому березі Дніпра і займали суттєву частину Херсонської та навіть частину Дніпропетровської області. Цілком можна було припустити, що ворожі війська спробують форсувати Дніпро та зайти силам оборони України у тил.
Або росіяни не мали таких планів, або не мали для цього спроможностей, але атаки через Дніпро так і не сталося. Так пройшла уся весна і початок літа. Єдине, що непокоїло мешканців — сусідство з захопленою атомною станцією по той бік річки.
Вперше росіяни обстріляли місто з РСЗВ «Град» увечері 12 липня. Снаряди тоді не пошкодили будівель, а також не було постраждалих. Втім, з цього часу спокійні часи для нікопольців закінчилися.
Особливо трагічним видався обстріл в ніч на 16 липня 2022 року. Тоді місто зазнало досить масштабних руйнувань, постраждав десяток житлових будинків, а також будівлі школи та училища. Загинула подружня пара, що мешкала в одному зі зруйнованих будівель. Далі обстріли будуть продовжуватись майже кожен день з різною інтенсивністю.
Зазвичай для обстріліввикористовували «Гради», іноді і ствольну артилерію. Декілька разів прилітали снаряди від «Піонів», притому що снаряди впали у житловому секторі.
Найбільше страждали від обстрілів приватні будинки, чому ворог обрав своєю ціллю саме приватний сектор – невідомо і досі. Також неодноразово піддавалася обстрілу стара і вже давно не працююча нафтобаза.
Декілька разів ворог все ж намагався висаджувати свої групи на іншому березі Дніпра. Це відбувалось не в самому місті, а по різних точках правобережжя. Всі висадки були невдалими, прориву ДРГ вдалося не допустити.
Натомість, ворогу вдалося знайти своїх інформаторів у місті. Нажаль, деякі колаборанти вирішили перейти від слів до справи і допомогти ворогу. Вони корегували удари по електростанціям та іншим інфраструктурним об’єктам, а також намагались дізнатись відомості про розташування підрозділів Збройних сил України.
Втім, українська контррозвідка теж не гаяла часу і робила свою роботу. Прихильників «русского міра» у Нікополі виявилося не так вже і багато. До того ж, постійні обстріли багато кого «наставили» на правильний хід думок. Адже напрямок польоту снарядів був очевидним – з боку Енергодара.
Окупанти зазвичай ставили свої гармати чи «Гради» поблизу атомної станції,щоб уникнути вогню у відповідь. У тому випадку, якщо б українські воїни таки відповіли вогнем, росіяни могли б маніпулювати в ООН тим, що ЗСУ, мовляв, сприяють ядерній катастрофі.
Взимку у нікопольців додалися нові страхи. Окрім обстрілів енергетичної інфраструктури, які постійно тривали, з’явився страх російської атаки через замерзле Дніпро. Втім, по чутках, що доносились з окупованих територій, росіяни боялись такого самого розвитку подій, тільки навпаки — атаки українських військових через Дніпро на ЗАЕС. Як ми знаємо, ні того, ні іншого не сталося.
Але самі обстріли інфраструктури призвели до масштабних проблем. Часто не було світла, внаслідок цього у квартирах містян частенько було холодно, не працювали бойлери та інтернет. Але ніщо не могло зломити волю жителів міста до супротиву.
Після підриву ворогом греблі Каховської ГЕС у Нікополі почалася нова криза. На цей раз вона стосувалася забезпечення міста водою. Водозабір розташовувався вище рівня води, який встановився після того, як усе Каховське водосховище витікло у море.
Треба було реконструювати систему водозабору, і це згодом було зроблено. Доки роботи не було закінчено, жителі міста отримували воду з волонтерських поставок, але всім її не вистачало. Доходило і до того, що доводилось збирати дощову воду.
Втім, ворог не припинив пакостити. По закінченні робіт з налагодження водопостачання обстріли поновились. На цей раз «улюбленим» об’єктом росіян стала і водонасосна станція. Ворог усіма силами намагається зробити життя в місті неможливим, але йому це не вдається.
Нікополь і до сьогодні залишається одним з форпостів Дніпропетровщини. Потерпаючи від періодичних обстрілів,містяни продовжують мужньо переносити проблеми, допомагати Збройним силам України. Багато нікопольців долучились до лав війська. Можна впевнено сказати –навітьу тому випадку,якщо росіяни таки наважаться атакувати через пересохле русло Дніпра, їм прийдеться несолодко. Нікопольці не бажають бачити в своєму місті окупантів, а рахунок до рашистів накопився вже дуже великий.
