Це підприємство швидо завоювало відомість по всій Україні тим, що сюди водили справжні екскурсії. Вони допомагали людям побачити, що металургія — це далеко не завжди про бруд та сморід, а виробництво може бути технологічним, більш-менш екологічним та навіть естетичним.
Історія підприємства розпочинається з 1890 року. Німецький підприємець Бернард Гантке вирішує створити рейкове виробництво, для цього він бере в оренду ділянку біля Брянського заводу. Вже за рік підприємство починає випускати продукцію: рейкові вироби, заклепки, болти, цвяхи, дроти та милиці для кріплення рейок. До початку ХХ століття було закуплено 250 верстатів та машин, які наводилися в дію п’ятнадцятисильною паровою машиною, встановили 15 чанів для кислоти, 25 нагрівальних печей, 3 локомобілі. Працювало близько 500 працівників, що дозволяло виробляти щороку 500 тисяч пудів.
1909 року німецький бізнесмен приймає рішення про розширення виробництва. Гантке дуже пощастило, оскільки він купив невеликий завод «Франко-російські майстерні», який майже втратив свою товарну цінність, завдяки чому німець придбав його за дуже низькою ціною. Підприємство почало розташовуватись вже на лівому березі, де ще не було щільної забудови, це дозволяло без проблем розширювати виробництво до гігантських розмірів.
Через 2 роки після переїзду завод розпочинає реконструкцію та освоює новий профіль виробництва – цілокатані труби. Також німецький господар починає будівництво трубопрокатного цеху, заразом купуючи кілька трубопрокатних установок.
1912 року на підприємстві вирішують зайнятися медичним забезпеченням співробітників, для цього створюють лікарняну касу. У тому ж році працівники влаштували масштабну забастовку, вони були незадоволені умовами праці, масово написавши заяву на звільнення. Робітники у складі 286 осіб, думали, що їх почують, проте їх не почули і всіх звільнили, найнявши на їхні місця 160 нових співробітників. 1913 року вводиться в роботу трубопрокатний цех, за перший рік випускаючи 3000 тонн труб. Також працюють цех холодного штампування та механічний.
1914 року підприємство націоналізують через Першу Світову війну. Тоді вся власність німецьких підданих була конфіскована царською владою. Водночас, відбувається перепрофілізація виробництва: внаслідок переходу на “військові рейки” виготовляються деталі для гранат, снарядів та шрапнельні склянки. За кілька років запроваджується 8-годинний робочий день, виготовлення продукцій скоротилося в 5 разів.
У 1920 році після закінчення бойових дій і закріплення радянської влади в Катеринославі починається поступове відновлення заводу. Починають свою роботу два цехи – пресовий та болторізний.
Наступного року до складу підприємства входить колишній цегельний завод, його переробляють на ливарний цех. У 1923 році неквапливо, але впевнено зростає обсяг продукції, що виготовляється, який вже досягає позначки в 10500 тонн, а кількість співробітників збільшується до 2100 осіб. На заводі вирішують зайнятися дозвіллям своїх працівників, відкривається клуб “Робочий відпочинок”. Але завантаження ще було нестабільним, а виплата заробітної плати низька, що призвело до різних страйків, але керівництво не розгубилося і звільнило всіх призвідників.
У 1924 році запускається пресовий цех, на якому виробляють болти, заклепки, шайби та кільця. Вже через рік підприємство вийшло з кризи і несподівано стає одним із лідерів металургійної продукції, того ж року свою роботу розпочинає довгоочікуваний трубний цех.
Також вводяться нова турбіна з потужністю 100 кВт та два нові котли, у кожного площа нагріву становила 400 квадратних метрів. Поліпшується соціальне забезпечення, з’являються ясла дітей працівників. Число співробітників збільшується до 4000 осіб.
У 1927 році на трубопрокатному заводі впроваджують принцип чіткого розподілу праці та кола обов’язків, і встановлюється мінімум робочого виробітку, який впливає на оплату. Підприємство продовжує розширюватись, у виробництво запускають 10 нових німецьких гвоздильних верстатів. Виробництво досягає своєї рекордної позначки – 16 600 тонн. З’являється у заводу і своя преса, газета виходить під назвою «Луна», а надалі — «Придніпровський металург».
Наприкінці 20-х років промислове підприємство стає найпотужнішим з виробництва болтових та дротяно-цвяхових конструкцій. У 1931 році відкривається новий цех – мартенівський, вага печі складала 60-тонн. Через чотири роки металургійний завод розширює виробництво, починаючи виробляти залізничні колеса. Після Другої Світової війни завод реконструювали, а 1955 року запустили трубоелектрозварювальний цех.
У 90-х роках завод придбала компанія «Інтерпайп». Своїми шкідливими викидами завод забруднював атмосферу лівобережної частини нашого міста. Але після закриття мартенівської печі у 2012 році та цілої низки заходів, екологічна ситуація в місті стала набагато кращою.
У 2012 році поряд зі старим гігантом, було збудовано новий – “Інтерпайп Сталь”. Він став першим металургійним заводом, збудованим за часи незалежності України. Є одним із найбільших у Східній Європі. Потужність підприємства становить 1,32 млн. сталевої круглої заготівлі на рік.
При будівництві застосували безліч інноваційних рішень, процес виробництва автоматизували, завдяки цьому в одному цеху може бути лише кілька людей. З архітектурного погляду завод виглядає шедеврально, поєднуючи в собі сучасні арт-інсталяції.
«Інтерпайп Сталь» при виготовленні продукції використовує електродугову піч, двопозиційну установку піч-ківш, дві машини безперервного лиття та установку для вакуумування сталі. Завдяки новітнім технологіям, багато процесів автоматизовані. Працює тут приблизно сім сотень людей.
На підприємстві впровадили «зелені» технології. Завод має замкнутий цикл системи та не зливає відходи у річку Дніпро, сучасну систему газоочищення та газовиділення, а також шумоізоляції. На відміну від свого старого “колеги” поряд практично не забруднює природу. Тому компанія змогла скоротити викиди у 2.5 рази у довкілля, скоротити споживання газу у 10 разів, а також у 2.2 рази зменшити енерговитрати на виготовлення продукції, викиди становлять нижче 250 кг/сталі, що є в межах норми ЄС. Компанія продовжує проводити заходи щодо очищення повітря та модернізує своє обладнання.
«Інтерпайп» експортує продукцію для залізничної, трубної та машинобудівної промисловості. Є великим податковим платникам до міського та державного бюджету, сплачуючи близько 150 мільйонів гривень на рік. Також на заводі проводять екскурсії для школярів, студентів та всіх бажаючих. Люди можуть на власні очі побачити сучасний процес металургійного виробництва.
