Різноманітні часописи та журнали свого часу були чи не єдиним засобом для публікації різноманітних історичних, краєзнавчих розвідок та матеріалів. Одним з головних таких видань була «Киевская старина».
З 1882 року по 1906 рік місто згадується всього у 28 публікаціях різного характеру, при цьому найбільша кількість цих публікацій припадає на 1882 рік (6), а в десяти річних комплектах (переважно за 1890-ті рр.) будь-які згадки про місто відсутні взагалі. У цілому лише чотири публікації, присвячені Троїцькому собору (3) та розвитку освіти (1), можна визначити як розвідки з історії міста. Найчастіше місто згадується у загальних статтях з історії Запорожжя, Чорноморського козачого війська (8) та публікаціях джерел (8). Набагато менше місця місто займає в біографічних (4), бібліографічних (3) та етнографічних (2) публікаціях.
Найпотужнішою темою, пов’язаною з історією міста безумовно є персоналії запорозької старшини Самарської паланки: І. Глоби, А. Головатого, А. Порохні та священика К. Тарловського. П. Єфименком подається коротка біографія Івана Яковича Глоби з акцентом на його перебування на засланні й встановленням родинних зв’язків зі старшиною Самарської паланки та дворянськими родинами Новомосковського повіту.
Найбільш репрезентативно представлено на сторінках часопису біографію такої непересічної особистості, як Антін Андрійович Головатий. Але при цьому характерно, що головний масив відомостей і згадок про нього відноситься вже до періоду після ліквідації Січі. У примітках до роботи А. Туренка зазначається, що після ліквідації Січі А. А. Головатий у чині секунд-майору, по дворянських виборах, служив капітаном-справником у Новомосковську.
Не менш докладно представлено й біографію священика Кирила Тарловського. Л. Мацієвичем видруковано рукопис К. Оранського з біографією К. Тарловського, написаною, переважно, на народних переказах. У цілому переважна кількість згадок про городян може розцінюватись лише в якості фактологічного матеріалу до біографій.
Випадковий характер носять відомості про священиків. Так священик містечка Новоселиці Роман Порохня згадується у зв’язку з участю у наданні кріпакам козацьких паспортів за підписом А. Головатого для переселення у Чорноморію. Дуже скупі відомості подає Л. Мацієвич про протоієрея Троїцького собору в Новомосковську Кирила Оранського, автора написаної у 1840 – на початку 1850-х рр. біографії К. Тарловського.
Кирило Оранський викладав Закон Божий у повітовому училищі. Помер і похований у м. Новомосковську 1855 у році. Ним же згадувався і священик Троїцького собору у 1885 р. Іоаннікій Вахнін, який у 1873 р., разом із преосвященним Феодосієм (Макаревським), відвідав родичів Кирила Тарловського і подав опис його кімнати та портрету в Самарському монастирі.
Єдиним місцевим різночинцем, згаданим на сторінках журналу, є лікар П. М. Сочинський, який, за повідомленням Д. І. Яворницького, у 1904 р. подарував свою колекцію старожитностей новоствореному в Катеринославі музею. До складу колекції входили дві турецькі шаблі, ятаган, запорозький кинджал, кам’яний молот, бронзові вістря стріл, декілька чавунних ядер, запорозький дерев’яний «михайлик» для горілки, три давніх печатки та декілька монет, велика теракотова жіноча фігура, запорозький червоний пояс та багато інших предметів.
З місцевого купецтва згадано лише дві особи: бургомистр Іван Перехрестов, який у 1807 році подарував для розміщення повітового училища будинок вартістю у 1 200 рублів і виділив 100 рублів щорічної допомоги, та полтавський купець Зульман Ровенський, який у 1820 році був позбавлений права брати участь у міських виборах у Полтаві, бо не мав у ній нерухомості. Не зважаючи на наведені ним докази того, що він має будинки у м. Новомосковськ та м. Константиноград, був змушений залишити збори.
З рядових жителів міста виявлено лише коротеньку біографію Микити Григорова Кравченка. Це уродженець м. Богодухів, Охтирської провінції, колишній козак. Малолітнім його виведено до запорозького села Новосілки, де й жив до 1772 року Згодом він разом із батьком перебрався до Барвінкової Стінки.
З міських об’єктів та інституцій найбільш значимо висвітлено лише історію Троїцького собору, повітового училища та інших закладів освіти. «Уцелевшим памятником благочестия запорожцев» названо Троїцький собор у м. Новомосковськ. Відомості про закладення храму у 1773 р., легендарна історія про запросини до побудови Я. Погрібняка з Водолаг, «осяяння» зодчого св. Миколою, створення моделі та освячення храму в цілому відповідають тексту Д. Яворницького у «Запорожье в остатках старины».
Цікавими доповненнями можна назвати відомості про те, що для будівництва храму було придбано і зруйновано декілька садиб, зазначено участь на нараді у ктитора Якова Андрійовича Легкого (Легкоступа) начальника самарського монастиря Іессея. До цілком легендарних можна віднести беззаперечне твердження про закладення храму слов’янським архіепископом Євгеном Булгарісом у присутності кошового та курінних отаманів. Досить докладно зроблено опис храму, але згадка про його «золотоглаві» бані, засвідчує, що автор його навіч не бачив. Водночас, такий помітний міський об’єкт, як Самарський Пустельно-Миколаївський монастир на сторінках часопису згадується дуже побіжно.
Короткий екскурс в історію міста вміщено у 1888 р. у статті, присвяченій Троїцькому собору: «Во времена Запорожья Новомосковск не был ещё городом. Это поселение носило официальное название «Новоселица», а народ называл его Самарью. Когда Запорожье было уничтожено, то местечко Новоселица обратилось в слободу Новосёловку; потом опять называлось Новоселицей, будучи военным поселением. В 1794 году сюда был переведен уездный город Новомосковск».
Загалом, можна сказати що місто згадувалось доволі фрагментарно. Здебільшого це робили у зв’язку з його козацьким минулим.
