В історію міста цей будинок по Глоби, 15 увійшов досить давно та міцно. Щоправда, через лише одну подію — розміщення тут комсомольської комуни, в якій жили молоді пролетарські поети. Однак в історії власне будинку це був лише короткий епізод.
Схоже, цей будинок є чи не єдиним будинком у місті, який не змінював власників з XVIII ст. Ще в 1798 р. міська Дума пропонувала влаштувати торгівлю сіном і дьогтем «при в’їзді в місто дорогою, повз будинок колезького асесора Андрієвського». Будинок частково підпадає під цей опис, т.к. розташовується біля в’їзду в тодішнє місто дорогою з Єлизаветграда. Однак наполягати на безумовності цього твердження ми не будемо, тому що наступна інформація, яка є про будинок Андрієвського, з’являється лише через 100 років.
У 1898 році дільниця №377 у 3/4-й частині Катеринослава вже безумовно належала Пилипу Андрієвському. Гарячковий розвиток міста, схоже, практично не зачепив будинок аж до смерті власника в 1910 році. Але його сімом дітям (Олексію, Андрію, Антонію, Сергію, Георгію, Павлу та Ользі), які отримали будинок в загальне володіння, вже довелося серйозно замислитися над фінансовими проблемами.
Діяли вони дуже швидко. Вже у 1910 році розпочато будівництво нового гігантського доходного будинку. Перший корпус на два під’їзди Садовою вулицею було закінчено вже наступного року. Відразу після його завершення в глибині ділянки було розпочато будівництво корпусу, закінченого влітку 1912 року, а вже у грудні було закінчено і кутовий корпус. Таке швидке будівництво змусило сім’ю влізти у великі борги, але будинок, право, того вартував. На 1912 рік його оцінювали в 286 000 рублів, а дохід з його 39 квартир обчислювався в 37280 рублів. Оцінюючи прибутковість будинку, власники дещо лукавили, оскільки значну частину дорогих квартир займала сама сім’я, яка звісно ж, не платила квартплати.
Будинок по праву вважався одним із найбільш комфортабельних у передреволюційному місті. Орендарям квартир гарантувався відділ у розташованому у дворі холодильнику, велика комора в підвалі, 2 дні на місяць користування пральною, приміщення для сушіння білизни на горищі. У вартість квартплати входили опалення (не менше 20 градусів тепла у квартирі при 25 градусів морозу на вулиці) та 1000 відер води на місяць. Враховуючи великий штат будинку (швейцари, опалювачі, двірники, прачки), було створено навіть посаду керівника.
Серед численних мешканців будинку в цю епоху можна виділити власників великих будівельних контор Кміта та Деберарді, високопоставленого співробітника залізниці Кніппера (його дружиною була відома актриса та сестра А. Чехова — Ольга Кніппер-Чехова), власника одного з найбільших кінопрокатних підприємств країни І. І. Спектора.
Вплинула на будинок і Світова війна. 6 вересня 1914 року А. Андрієвський виділив квартиру із 7 кімнат під госпіталь на 20 ліжок. Відкритий у жовтні цей госпіталь для одужуючих отримав ім’я Андрієвських. А у серпні 1916 року на фронті загинув Георгій Андрієвський, спадщина якого була поділена між членами сім’ї.
Постреволюційні роки були дуже важким періодом у житті вдома. Він занепав, вийшли з ладу опалення та водогін, не працювало освітлення. Засклений бельведер у кутовій частині будинку через близький розрив снаряда перетворився на сучасну відкриту альтанку. Власники та більшість старих мешканців зникли, а квартири перетворилися на комуналки.
У 1921-1923 pоках в одній із чотирьохкімнатних квартир існувала комуна губкому комсомолу. Саме в ній жили відомі згодом поети — Михайло Свєтлов, Олександр Ясний та Михайло Голодний. Епоха революційного романтизму, проте, пройшла досить швидко. Надалі будинок знову стає одним із елітних будинків міста. Тут розміщуються квартири номенклатури середньої ланки, оскільки значніші товариші воліли селитися в Нагірній частині міста.
У 1941 році бельведер будинку використовувався як спостережний пункт ППО, а сам будинок дещо постраждав під час боїв за місто. На початку 1942 року у будинку було виконано косметичний ремонт: закладено дірку у стіні, що утворилася після влучення снаряда, відремонтовано дах, водогін та каналізація. Весною 1942 року у будинок на вулицю Стасової, 15 почалося переселення професури з Німецького міста. Тут оселили сім’ю академіка Д. Яворницького (квартира 39). Сюди ж переселили професора Танатара (квартира 18) та ще двадцять викладачів вузів.
На диво, під час визволення міста будинок майже не постраждав. Вже грудні 1943 року тут було виконано ремонт даху і опалення на мізерну на той час суму 3 000 карбованців. Найбільш уславленим «квартирантом» повоєнного будинку була чайна №68, відома своїми п’яними бешкетами, оскільки чаю у закладі просто не було. У 1950 році під тиском мешканців чайна була реорганізована на дієтичну їдальню, щоправда, долі мешканців будинку це не полегшило.
Асортимент страв у ній був мізерний, готували несмачно, але від клієнтів відбою не було. Причина проста – заклад хоч і змінив назву, але асортимент алкогольних напоїв залишився тим самим. Пізніше їдальня розширилася і готувати тут стали краще, а алкоголю стало набагато менше.
У 1980-х у підвалі була їдальня «Спартак». Альтанка на даху була в їхньому підпорядкуванні, для особливих гостей. І офіціант бігав туди періодично. Їдальня була основним пунктом харчування для різноманітних спортивних організацій. Харчувалися у їдальні як керівники спортивних організацій, а й молоді спортсмени.
У спортивній їдальні було величезне мозаїчне панно, яке зображало історію Спартака. Спортсмени, які отримували талони на харчування, могли конвертувати їх у гроші та купити дефіцитні товари на кшталт шоколаду та інших солодощів.
Поступово, з плином часу і приходом 90-х років, їдальня трансформувалась на кафе «Спартак». Це була звичайна міська закусочна з обмеженим сервісом, яка, незважаючи на це, користувалась певним попитом. Втім, декілька років тому вона остаточно припинила своє існування, підвівши лінію під більш ніж півстолітньої історією існування закладу громадського харчування на цьому місці.
