Продовжуємо розповідати про людей, які робили Дніпро таким, яким ми його знаємо. Сьогодні поговоримо про Олега Петрова, одного з представників яскравої групи архітекторів нашого міста післявоєнної доби.
На відміну від деяких інших архітекторів, що внесли свій вклад у розбудову Дніпра, Петров народився не в нашому місті. Олег Борисович Петров народився 18 листопада 1914 року у Харкові, де його батько на той час був студентом Харківського технологічного інституту. Після закінчення батьком освіти, родина переїхала до міста Кам’янське. У 1924 році сім’я переїхала до Катеринослава, де голова сім’ї потім працював на керівних технічних посадах на металургійних заводах.
У школі юнак навчався на відмінно, займався у танцювальному гуртку, почав писати натюрморти та етюди. Після закінчення семирічки та рабфаку, Олег Петров вступив, а 1937 року закінчив з відзнакою Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (нині Придніпровська державна академія будівництва та архітектури). Основними його викладачами були визначні архітектори Г.Л. Швецько-Вінецький та Б.С. Кащенко.
Трудову діяльність Олег Петров розпочав ще до війни. З 1937 року проектував житлові та промислові будівлі у Дніпропетровську та Кривому Розі.
З початком війни, у червні 1941 року, пішов на фронт, де служив офіцером саперного батальйону стрілецького корпусу. Перша його посада – командир взводу, потім – командир роти, заступник начальника штабу. Архітектор брав участь у обороні Кавказу, в Ясько-Кишинівській операції, у звільненні території України, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини, Австрії. Цікаво, що Олег Петров брав участь у форсуванні Дніпра, у боях за Дніпродзержинськ та Кривий Ріг.
Архітектор отримав чимало бойових нагород – орден Вітчизняної війни І ступеня; два ордени Вітчизняної війни II ступеня; орден Червоної Зірки, орден «Знак Пошани», бойові медалі. День Перемоги застав його в Австрії. Демобілізований був лише у лютому 1946 року. Після демобілізації Петров повернувся до Дніпропетровська, щоб працювати за своїм довоєнним фахом.
Однією з перших робіт О.Б. Петрова стала архітектурна частина проекту відновлення Мерефо-Херсонського залізничного мосту ( створена у 1946, реалізована в 1951 році). Міст, закладений у 1914 році, та побудований у 1932 році, під час війни двічі руйнувався майже повністю. З прольотів моста вціліли лише дев’ять. Архітектор практично заново моделював міст.
У п’ятдесяті роки ХХ століття О.Б. Петров спроектував кілька парадних архітектурних ансамблів, серед яких виділяються дві площі – площа Леніна та площа наприкінці вулиці Робочої у Дніпропетровську.
На початку 1950-х років архітектор створив ансамбль площі наприкінці вулиці Робочої перед знаменитим Південним машинобудівним заводом («Південмаш»). Площа облямовують два житлові п’ятиповерхові будинки, увінчані характерними вежами. Архітектурне завершення ансамбль цієї площі придбав у 1958 році, коли за проектом О.Б. Петрова (виконаний у 1952-1953 рр.) у її центрі було збудовано адміністративну будівлю контори ЮМЗ. Чотирьохповерховий масивний корпус став домінантою забудови вулиці Робочої.
А у 1956-1963 роках Олег Петров став співавтором головної площі Дніпропетровська – площі імені Леніна (нині площа Героїв Майдану). Площу імені Леніна створювали заново на місці зруйнованих під час війни кількох кварталів проспекту Карла Маркса (нині Яворницького).
Петров спроектував дві бічні будинки на площі, де згодом розмістилися проектні інститути. П’яти-семиповерхові споруди успішно вписалися в ансамбль. За проектом кутові частини корпусів повинні бути на два поверхи вищими і мати набагато виразніше декоративне завершення. Але в середині 1950-х років на державному рівні було оголошено боротьбу з стилем «сталінський ампір», який ще недавно панував у державі.
Через це дві будівлі Петрова залишилися недобудованими, хоча зовні це майже непомітно. Центральна будівля площі (Придніпровський раднаргосп, потім – Міністерство чорної металургії Української РСР) різко контрастує із бічними будинками. Будівлю Міністерства проектували інші архітектори, і в результаті боротьби з «архітектурними надмірностями» помпезний вигляд головної будівлі, на відміну від двох будівель Петрова, був спрощений.
Один із головних архітектурних об’єктів у творчій спадщині О.Б. Петрова – житловий будинок на 123 квартири на проспекті Карла Маркса (зараз — Яворницького), 55. Будівля збудована в 1951 році. Справжній архітектурний гігант зайняв цілий квартал між вулицями Артема (Січових Стрільців) та Карла Лібкнехта (Грушевського). Ця будівля – найяскравіший зразок стилю «сталінський ампір» – будувалася для робітників та дирекції заводу Карла Лібкнехта (нині НТЗ). Функціональні особливості будівлі відбилися на архітектурному оформленні. Над першим поверхом височіють чотири статуї – по дві фігури робітника-металурга з киркою та жінки з «рогом достатку», що тримає дитину.
Значними творчими здобутками архітектора стали інші будівлі у стилі «сталінський ампір», збудовані протягом 1950-х років. Це житловий будинок напівкруглої форми із магазинами на вулиці Центральній, 2 та будівля будівельного технікуму на вул. Гоголя, 29 (зараз тут знаходиться Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України). Також він створював і інші споруди.
Здавалося б, Олег Петров майстерно проявляв себе у межах лише одного архітектурного стилю – «сталінський ампір». Але коли цей стиль остаточно відійшов у минуле наприкінці 1950-х років, архітектор не припинив творчу діяльність. Навпаки, розпочався новий яскравий етап його архітектурної кар’єри.
О.Б. Петров продовжив експериментувати у різних архітектурних стилях. У 1960–1970-х роках архітектор створив комплекс проектів для своєї alma mater – будівельного інституту (нині академії). У 1967 році архітектор виконав ще один проект (співавтор – Г.К. Клопко). На цей раз це була реконструкція вже існуючої будівлі під Будинок вчених на вулиці Куйбишева, 2 (зараз це вулиця Вінниченка).
Останньою великою роботою, своєрідною «лебединою піснею» в архітектурній творчості Олега Петрова став літній театр «Будівельник» на 1100 місць у парку Чкалова (нині Глоби). Будівля була збудована у 1978 – 1979 роках.
Архітектор запропонував оригінальне, нетрадиційне рішення. В результаті з’явилася оригінальна будівля з овальним завершенням, що ніби ширяє над водою. Ця будівля викликає цілу низку образів. Дехто порівнює його з будівлею Сіднейської опери в Австралії. У будь-якому випадку, театр Петрова – визначна споруда архітектури конструктивізму 1970-х років.
Остання відома робота О.Б. Петрова зовсім не схожа на все, чим займався раніше архітектор, і також спонукає задуматися про багатогранність його таланту.
Помер архітектор Олег Петров у 1994 році, у віці 80 років. Він був увінчаний званнями: заслужений архітектор України (з 1981 р.), почесний член Академії архітектури України (з 1994 р.). У побуті залишався скромною спокійною людиною, відданою улюбленій справі. Жив у будинку катеринославського часу, 1890-х років побудови на вулиці Бородінівській. Але лише у травні 2022 року на його честь вирішили перейменувати вулицю Чернишевського.
