На той момент, коли Шелаєв залишив клуб, він був абсолютним рекордсменом за кількістю матчів за «Дніпро». Згодом лише декілька гравців змогли перевершити його показник. Втім, якби не сварка з тренером, цього могло б і не статися.
Поява на світ Олега Шелаєва сталася 5 листопада 1976 року у місті Луганську. Тоді тамтешня команда була у великому порядку. Союзне чемпіонство спричинило природне масове захоплення футболом, і школа «Зорі» стала конвеєром зірок. Тож немає нічого дивного в тому, що 6-річного хлопчика батьки привели до футбольної ДЮСШ. Сталося це через 10 років після легендарного золота СРСР.
Навряд, звісно, рідні бачили в Олегу майбутнього професійного футболіста. І виявилося, що недарма батько весь час твердив про важливість освіти – цілком могло статися, що випускник ДЮСШ, який встиг останні два роки навчання взяти участь у першостях України свого віку, опинився б за бортом великого футболу. Пропозицій ніяких не було.
Але Шелаєв став футболістом. Один із його перших тренерів порадив вступити до харківського інфізу. Заодно Олега було зараховано до команди, яка виступала в чемпіонаті області – з’явилася перспектива дістатися «Металіста». Але за два місяці, протягом яких Шелаєв далі лави запасних так і не був допущений, у Луганську згадали про місцевих вихованців.
Тренерам тієї харківської команди, що в чемпіонаті області борсалася, залишалося лише кусати лікті: футболіст, який сидів у них на лаві, заграв у вищій лізі. У «Зорі» Шелаєв відіграв не один рік. Спершу виходив на 20 хвилин, на тайм, а потім став гравцем основного складу. Розлучитися ж із рідною командою довелося після банальної відмови від клубу спонсорів.
Олегу Шелаєву вдалося себе показати, наслідком чого стали запрошення до полтавської «Ворскли», запорізького «Торпедо» і навіть до московського «Спартака». Але зрештою надійшла пропозиція від донецького «Шахтаря», і Шелаєв обрав саме цей варіант.
Саме у «Шахтарі» він завоював свій перший і єдиний трофей великого футболу – Кубок України. А у фіналі донеччани обіграли не кого іншого, як дніпропетровське «Дніпро».
Тоді ж Шелаєв вийшов і на міжнародну арену. «Шахтар» у єврокубках грав, відверто скажемо, погано. До чемпіонських ліг було ще далеко, і поразці від тієї ж італійської «Віченці» ніхто, за великим рахунком, не дивувався.
У «Шахтарі» Шелаєв так і не став беззаперечним гравцем основи. Достатньо регулярно він виходив на заміну, іноді потрапляв у стартовий склад. Але згодом все рідше тренер звертався до нього під час гри із закликом вийти допомогти команді. Футболістів стали поступов віддавати в оренду. Коли сказали, що є можливість поїхати в «Дніпро», — Шелаєв відразу погодився.
У Дніпропетровську Олег вперше опинився навесні 1999 року. Разом із Сергієм Драновим та Михайлом Поцхверією він був орендований для порятунку «Дніпра» від вильоту. Завдання було виконано, а з донецького тріо саме Шелаєв найбільше сподобався і вболівальникам, і журналістам. Не проти Олег був залишитися у Дніпропетровську, але треба було повертатися до роботодавця.
Але «Шахтар», подивившись ще раз на своє «майно», знову роздав гравців в оренди. Шелаєву далеко їхати не довелося — він потрапив під керівництво Семена Альтмана, який очолював донецький «Металург». Звичайно, попрацювати з таким фахівцем було дуже корисно, і Олег це завжди визнавав. Саме Альтман, коли термін оренди гравця підходив до завершення, чесно сказав про те, що Шелаєв має три шляхи: повернутися в «Шахтар», залишитися в «Металургу» або йти в «Дніпро». Футболіст пріоритетним визнав для себе останній варіант. Переговори між клубами затяглися, вже й «Ростсільмаш» був готовий потурбуватися, але Шелаєв чекав. І дочекався. Микола Федоренко, який тоді очолював дніпропетровську команду, зателефонував Олегу: «Приїжджай!»
По-справжньому саме у «Дніпрі» розкрився він і у професійному плані, згодом став капітаном команди та улюбленцем уболівальників. Ви уявіть лише, що Олег практично завжди у роздягальню після матчу заходив останнім. Глядачі могли бути неодноразово свідками того, як Шелаєв спілкується з уболівальниками: ті через будь-які щілинки в тунелі, яким йдуть футболісти, намагалися щось запитати у кумирів – і Олег ніколи не йшов, поки не задовольняв цікавість.
Багато в чому на великий прогрес Шелаєва вплинув перехід у «Дніпро» разом з Євгеном Кучеревським Вадима Тищенка. Він, який грав у центрі півзахисту та став одним із зразків опорного хавбека, під час тренувань та контрольних матчів керував діями Олега. Підказки слідували одна за одною, причому переважно вони були покликані покращити гру Шелаєва без м’яча. Звісно, особливу увагу приділяв Тищенко своєму колегі і на теоретичних заняттях, не кажучи вже безпосередньо про матчі.
Були і бронзові медалі, і незабутні матчі у єврокубках, і чемпіонат світу. Ставши ключовою ланкою в команді Кучеревського, котра стала улюбленою у всій нашій країні і відома у багатьох країнах Європи, Шелаєв несподівано для багатьох застовпив за собою місце та в основі збірної України. «Видно, Шило, у збірній зовсім нікому грати, раз Блохін тебе викликає», — так капітану своєї команди повідомив про перший виклик до збірної незабутній Євген Кучеревський.
Згодом, коли Кучеревський відійшов від тренерської роботи (згодом він трагічно загине у ДТП), новим тренером стане Олег Протасов. За нього Шелаєв теж буде відігравати одну з провідних ролей у команді. А от із наступником Протасова, Володимиром Безсоновим, порозумітись не вийшло. Безсонов вирішив повністю змінити команду, позбавившись ряда старих гравців.
Погравши сезон в оренді у «Кривбасі», Шелаєв переходить до «Металіста«, в який міг потрапити ще юним гравцем. У харківському клубі гравець виходив на полі далеко не завжди, з 2009 по 2014 рік він зіграв за харківський клуб лише 78 матчів.
По закінченні кар’єри у «Металісті» Шелаєв ще пограв у подальшому на любительському рівні, але у професійний футбол більше не повертався. Залишаєтьсялише пошкодувати про те, що прикре непорозуміння перервало його цілком успішну кар’єру у «Дніпрі».
