Олесь Гончар: талановитий письменник із Дніпра

17:45  |  21.12.2023
Олесь Гончар, Дніпро

Видатний представник літератури народився у нашій області, а також доволі тривалий час працював у Дніпрі. Тому для нашого міста Олесь Гончар є аж ніяк не чужим. Давайте разом пригадаємо цього чудового письменника та поета.

Юні роки

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року. Після смерті матері, коли йому було лише 3 роки, його забрали з заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) і віддали на виховання діду та бабусі у слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і добра до людей бабуся замінила майбутньому письменникові його матір.

Олесь Гончар у 1938 році

Тридцятиліття життя Олеся Гончара стало періодом, коли він формувався як громадянин та митець. Перед вступом до Харківського університету (1938 рік) він вивчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові, і все більше відчував себе як письменник. Його ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та інші) були присвячені людям, яких він добре знав, зустрічав у житті не один раз.

У 1936 році, коли спалахнула громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саме серце тих подій. Ця мрія тоді не здійснилася, але через п’ять років він все ж «кинув синій портфель» і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт.

Війна та «Прапороносці»

У воєнний час (він служив старшим сержантом, керував мінометною батареєю), творчість не мала сприятливих умов. Проте Олесь Гончар не відмовлявся від олівця та блокнота, навіть у цих важливих обставинах. Вірші, що виникали між боями, сам автор назве пізніше «конспектами почуттів», «поетичними замітками для майбутніх творів». Погляд на них сьогодні підтверджує цю оцінку. Ліричний герой поезій Гончара на фронті («Атака», «Думки про Батьківщину», «Брати» та інші) відчувається духовно і емоційно близьким до персонажів його повоєнних романів та оповідань, особливо «Прапороносців».

Сорочка Олеся Гончара та його фронтові нагороди

Над трилогією «Прапороносці» Гончар працював протягом трьох років після війни. Під час цього часу він також публікував кілька оповідань і завершив роботу над повістю «Земля гуде», закінчивши навчання в університеті (Дніпропетровський університет, 1946). Проте основним досягненням цього періоду стала трилогія «Прапороносці». У журналі «Вітчизна» та пізніше у окремому виданні з’явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948). Високу оцінку цьому твору, відзначеному двома Державними преміями СРСР, висловили Ю. Яновський, П. Тичина, О. Фадеєв, Остап Вишня.

Після завершення роботи над трилогією «Прапороносці», тема війни продовжувала хвилювати письменника. В кінці 40-х та на початку 50-х років він написав кілька оповідань («Модрий Камінь», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» та інші), які багато в чому співпадали з тематикою «Прапороносців». У повісті «Земля гуде», яка також вийшла у цей період, описано діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена Полтавчанка» під керівництвом комсомолки Лялі Убийвовк. Також саме у Дніпрі Олесь познайомився зісвоєю майбутньою дружиною. Доречі, шлюб вони взяли теж у нашому місті.

«Собор» і критика

Протягом 50-х років Олесь Гончар видав кілька визначних творів: новели «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955). Ці твори розкривають мирне життя людей та важливі моральні аспекти їхніх взаємин. Дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) відображає історичні події часів Громадянської війни

«Тронка» принесла письменникові Ленінську премію у 1964 році, але «Собор», написаний наприкінці 60-х років, зазнав складного шляху. Перші рецензії були позитивними, але згодом твір став об’єктом вульгаризаторської критики.

Автора переслідують, обвинувачують у підриві системи, порочать його твір як напад на тодішню владу та як клеймо для «простих людей — радянських працівників», висувають багато інших звинувачень, які ускладнюють видання роману. «Собор» приховують та забороняють видавати практично протягом двадцяти років, а письменника від ув’язнення врятували лише його відоме ім’я та підтримка обмеженого числа союзників, серед яких були колеги, такі як Шелест, Загребельний, Бажан.

Незважаючи на все це, Олесь Гончар, один із перших у радянській літературі, зачепив проблему розуміння історії свого народу, уважне сприйняття духовної культури та відверто виступив проти споживацького підходу до природи та знущання над пам’ятками минулого.

Паралельно з літературною творчістю, Олесь Гончар постійно займався літературно-критичною роботою. Він розпочав ще у студентські роки, досліджуючи поетику М. Коцюбинського і В. Стефаника, а згодом написав десятки статей, які вийшли окремими книгами («Про наше письменство», 1972; «О тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) і увійшли до шеститомного зібрання творів письменника.

Останні роки життя

Під час горбачовської «перебудови» Гончар об’єднав у собі свій «внутрішній» і «зовнішній» світ, створивши неподільну особистість. Він зміг припинити приховувати свої справжні погляди. Його яскраві виступи та статті, в яких вимагався державний статус української мови, ставився акцент на екологічних питаннях, участь у створенні Руху та боротьбі за незалежність. Восени 1990 року Олесь Гончар відмовився від свого партійного квитка на підтримку голодуючих студентів.

Твори Гончара були перекладені на 67 мов, а Біографічний центр у Кембриджі (Велика Британія) визнав його «Всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років».

Письменник пішов з життя 14 липня 1995 року. У 2005-му йому посмертно присвоєно звання Героя України. В 2016 році Український інститут національної пам’яті включив Гончара, який неслий у собі важливість пережитого і збагачував українську літературу, до проєкту «Незламні».

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: