Історичне коріння пропагандистської політики сучасної Росії бачимо в радянсько-партійній пропаган-дистсько-ідеологічній системі. Як закладалися основи цієї системи, можна простежити на прикладі Катеринославської (Дніпропетровської) партійної школи, яка існувала у досить ліберальних 1920-х рр. та на початку формування сталінської диктатури.
Дореволюційний пропагандистський досвід став у нагоді більшовикам, безперечно, під час революції 1917−1921 рр., коли поруч з військовими діями розгорнулася справжня битва за впливи на суспільні маси. Пропаганда та партійна освіта використовувалися комуністами з тими самими цілями, що і до революції, але в більш активних інтенсивних формах. На відміну від дореволюційного часу, компартія звикала бути владою, керувати територіями, населенням, державними інститутами тощо, тому її пропагандистська робота виходила на нові рівні та урізноманітнювалася.
Так, у червні 1920 р., за рішенням ІХ з’їзду РКП(б), у складі апарату ЦК партії було створено агітаційно-пропагандистський відділ. І Всеросійська конференція працівників радянсько-партійних шкіл та політосвіткурсів, скликана Головним політично-просвітницьким комітетом Наркомату
освіти РСФРР 15−20 грудня 1921 р., винесла рішення про відхід від зразка старої партійної школи підпілля та створення натомість системи радпартшкіл І та ІІ ступеня (повітових із 3–4-місячними курсами навчання та губернських із річним) для підготовки нових кадрів управлінців та пропагандистів мирного часу із поглибленим знанням марксизму.
Можна сказати, що радянсько-партійні школи у цей час виникали стихійно, як правило, на базі інструкторських та агітаторських курсів. Перші такі школи в УСРР розпочали свою роботу у 1920 р. Із березня 1920 р., зокрема, працювала Катеринославська губернська партшкола, яка у місцевих документах іменувалася курсами радянського будівництва імені Катеринославських робітників, полеглих від руки ворогів робітничого класу.
Завідувала курсами досвідчена більшовичка С. Гопнер. Пізніше з цими курсами об’єдналась інструкторська школа політпрацівників при губернському військкоматі. Катеринославська партшкола готувала радянських, партійних та політичних працівників для губернії. Перший випуск, термін навчання якого тривав від 23 березня до 17 травня 1920 р., налічував 125 курсантів. За соціально-освітнім станом серед курсантів першого набору переважали робітники (55 осіб, або 44 %) та службовці («канцелярські працівники») (36 осіб, 28,8 %) із нижчою (71 особа, 56,8 %) та середньою (30 осіб, 24 %) освітою.
За національністю домінували українці (55 осіб, 44 %). Лекторами по загальноосвітніх предметах були тодішні революційні діячі В. Авєрін, Бєлов, С. Гопнер, Е. Квірінг, С. Мінін, В. Осипов та інші. Протягом 1920−1921 рр. навчання у школі обмежувалось короткотерміновими 6-тижневими, 2- та 3-місячними курсами. Навіть її керівництво було змушене визнати фактичну відсутність навчальних програм, методичних матеріалів, чітких вказівок щодо подальшої роботи установи.
У першій половині 1922 р. навчальний курс губернської радпартшколи поділявся на три частини: загальнотеоретичні предмети, «школа грамоти» та стройові заняття. Термін навчання складав 5 місяців, з яких 4 місяці відводились на вивчення загальнополітичних предметів та місяць – на секційні заняття. Курсанти розподілялись на 5 секцій: сільськогосподарську, професійної роботи, військову, соціального виховання, лекторську.
Лекторська секція та «школа грамоти» працювали доволі інертно через банальну втому курсантів та перевантаженість їхніх керівників на інших видах партійної роботи. Попри всі труднощі, 16 осіб з випуску 6-го набору школи стали лекторами, причому 6 з них перейшли працювати груповодами та лекторами при повітовій радпартшколі.
Випускники перших наборів надходили у розпорядження політичних відділів губернського військкомату та місцевої залізниці, губернського відділу народної освіти, губвиконкому, вели партійну роботу на селі та серед жіноцтва тощо.
Радпартшколи орієнтувалися саме на практичну підготовку партійних та радянських управлінців, політичних працівників та пропагандистів-агітаторів, які зобов’язані були розбиратися у політичній кон’юнктурі, виконувати будь-які завдання правлячої партії, брати участь у мобілізації населення на виконання розпоряджень більшовицької влади.
Тож першочерговим завданням Катеринославської партшколи було не навчання конкретним дисциплінам, а комуністичне виховання та обов’язкова ідеологічна «проробка» майбутніх трансляторів ідей компартії. Курсантів навчали веденню мітингів та бесід, дискусій серед «безпартійних мас».
Для прикладу, курсанти готували доповіді на теми «Чому я став комуністом?», «Відмінність первісного комунізму від нового комуністичного суспільства», «Чому комуністи боролись проти війни, а тепер самі воюють», «Які труднощі зустріла пролетарська революція на Україні та як з ними боротися». Вивчалися «Азбука комунізму» М. Бухаріна та Є. Преображенського, «Держава і революція» В. Леніна і тому подібні твори.
У жовтні 1922 р. відбулась І губернська нарада завідуючих радпартшколами, на якій жваво обговорювались навчально-організаційні та методичні аспекти діяльності цих закладів.
Акцентувалося, що центр уваги у радпартшколах має бути зосереджений саме на групових заняттях, а не на лекціях. Пропонувалося читати лекції «популярно, але не мітингово». Зважаючи на специфіку партійно-ідеологічних закладів та слабку теоретичну підкованість курсантів, викладання намагалися привести до максимальної наочності.
В якості домашньої роботи, зокрема, давали завдання на підготовку гасел, складання планів робіти з різних питань. Так, у молодших групах рекомендувалося застосовувати метод співбесід, у старших – доповідей з обов’язковою оцінкою слухачами їх змісту. Серед найпоширеніших методів навчання превалювали доповіді, реферати, конспектування, гучне читання вголос. Також характерними для постреволюційної доби ставали імпровізовані дискусії на гострі соціально-економічні та політичні теми, мітинги та політсуди, що мали вишколити губернських партійних діячів для майбутніх агітаційно-пропагандистських кампаній.
Формально будучи навчальними закладами, партшколи, зокрема і Катеринославська, змушені були виконувати ще одну місію, пов’язану з ліквідацією неграмотності серед населення, що було важливою складовою культурно-освітньої політики радянського режиму саме в 1920-ті роки. Як і інші навчальні заклади того часу, партшколи УСРР змушені були шукати можливості для реалізації політики українізації. Помітним ускладненням у діяльності цих специфічних навчально-ідеологічних установ був характерний для періоду нової економічної політики дефіцит викладацьких кадрів, адже навчальні плани партшкіл включали як загальноосвітні дисципліни, так і суто політико-ідеологічні курси.
Як би там не було, радянсько-партійні школи відіграли суттєву роль у швидкому поповненні корпусу партійно-державних функціонерів більш підготовленими, порівняно з попереднім часом, активістами та пропагандистами, потрібними для подальшого зміцнення комуністичного режиму.
