У Дніпрі є низка архітекторів, які свого часу сформували вигляд сучасного міста. Серед них Павло Нірінберг, за проектами якого збудовано знакові об’єкти Дніпра. Що цікаво, Нірінберг не є корінним дніпрянином, і попав до Дніпра майже випадково.
Народився Нірінберг у Вінниці, у звичайній єврейській родині. Він одразу обрав свій професійний шлях, пов’язаний із сферою будівництва. Щоб отримати фахову освіту, Нірінберг вирішив податись аж до Ленінграда. Втім, спочатку йому не вистачило прохідного балу, щоб ступити до будівельно-інженерного інститут.
Довелось спочатку задовольнитися будівельним технікумом у Саратові, а після того – проходити практику на будівництві. І лише після цього Нірінберг робить другу спробу поступити до пітерського вишу, і на цей раз – успішну.
Будучи на п’ятому курсі, він уперше спробує себе у творчому конкурсі – і переможе! Оформлення кількох об’єктів Ленінграда до всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Гельсінкі буде відзначено його поїздкою до Фінляндії, де архітектору-початківцю пощастить особисто зустрітися з Алвара Аалто, яскравим представником архітектури того часу.
Після закінчення архітектурного факультету молодий фахівець їде до Сибіру, і не для того щоб милуватися тайгою. Кожен студент мав відпрацювати три роки за розподілом. У Красноярську молодому фахівцю довіряють розробку одразу кількох важливих об’єктів, серед яких будівлі міськвиконкому, міськкому партії, Палацу Молоді. Творча кар’єра складалася більш ніж успішно. Але все ж таки молодому та амбітному архітекторові хотілося більшого. Зокрема, йому так і не запропонували ані підвищення на посаді, ані підвищення зарплати.
Тому, прочитавши у журналі «Архітектура СРСР» про те, що у Дніпрі шукають нових архітекторів, Нірінберг вирішив запропонувати українському місту свої послуги. І його лист не залишився без відповіді, в місті на Дніпрі його чекали.
Дніпропетровськ 1960-х був доволі цікавим містом. Обласний індустріальний центр швидко набирав темпи цивільного та промислового будівництва. Місто гостро потребувало хороших фахівців у галузі містобудування. Вони з’їжджалися звідусіль як молоді, так і досвідчені. Заманюючи благами, батьки міста не скупилися і надавали всі умови для нормального життя і творчості.
Молоде подружжя Нірінбергів спочатку оселилося в елітному гуртожитку для аспірантів, а вже через рік — у власній квартирі. А, скажімо, архітектору Володимиру Весніну, вічному супернику Павла Нірінберга у творчих справах, пощастило більше. Ордер на квартиру він отримав прямо в аеропорту, куди прилетів із Свердловська. Але найголовнішим було те, що тут, у Дніпропетровську, надавали можливість будувати за індивідуальними проектами і, що важливо для людей творчих, на конкурсній основі.
Під дахом «Дніпрогородпроекту» зібралася потужна когорта архітекторів. Їхні імена добре відомі. Це Яшунський, Супонін, Халявський, Зубарєв, Чмона та Веснін. Серед них особливо вирізнявся Павло Нірінберг. Він започаткував і сьогоднішнє Дніпро.
І сьогодні для Дніпра є доволі знаковими збудовані за проектами Павла Ніринберга будинки: міськвиконком, цирк, літній театр у парку Шевченка. Вони довгий час були брендами, як тепер кажуть, а по суті визначали обличчя міста. Навіть зараз, через десятиліття його дітища не загубилися на тлі сучасної міської забудови.
18-поверховому житловому будинку з книгарнею по вул. Дзержинського вже за 30. Це один із перших творів архітектора. Фахівці одразу наголошують — «добре посаджено». Висотна композиція будинку задумана як архітектурна домінанта, яка позначає вершину пагорба. У лаконічно прямих лініях «вдома книжки», як його називають городяни, відбивається минула епоха. І все ж таки будівля спроектована настільки майстерно, що й через десятиліття не втратила своєї привабливості.
Але унікальне, що «висотка» зібрана зі скупого набору панелей певних серій. При цьому досягти хорошого планування квартир було дуже складно. Кажуть, Нірінберг стільки думав про це, що якось вона йому просто наснилася.
Взагалі, у той час із декором було доволі важко. Основним елементом був так званий «кабанчик» – керамічна плитка 7х15 кольору свині. Згодом колірна гама розширилася, але назва «кабанчик» залишилася. Для найунікальніших об’єктів довелося зверху користуватися фондованим туфом і білогірським вапняком.
Одним із перших житлових будинків за проектом Павла Нірінберга була будівля «Дома книги». Збудували його у 1976 році. На той час це був один із найвищих хмарочосів Дніпра та найперша така висотна будівля у місті. Будинок був справжнім дивиною в порівнянні з «хрущовками» та панельними 9-поверхівками.
Також Нірінберг працював над плануванням та облаштуванням житлового масиву Перемога. За його задумом у кільця масиву мало бути три висотки, але звели лише дві, на ще одну просто не вистачило грошей у бюджеті. На момент «створення» «свічки» були найвищими будинками у всій країні. Що цікаво, у путівнику тих часів писали, що готові всі три будівлі.
Щоб мешканці не спотворили фасад саморобним склом, Нірінберг розташував огородження лоджій під певним кутом. Але «умільці» подолали і цю перешкоду. Архітектурний образ виявився настільки вдалим, що його почали тиражувати повсюдно. Автору це не подобалося і Сергій Зубарєв, що тоді був головним архітектор міста, вольовим рішенням заборонив використовувати цей прийом у інших житлових районах.
Також «перу» Нірінберга належить літній театр у парку Шевченка та нова будівля цирку. У першому випадку архітектор працював не лише над зовнішнім виглядом зали, а й над акустикою. Кінцевого проекту як такого не було, багато речей вигадувалися під час будівництва. До речі, дерева, що ростуть через дах театру – задум архітектора.
У другому випадку Нірінберг працював над будівлею цирку кілька років. Залізобетонний дах нагадує контурами верх намету і це не випадково. Під час проектування Нірінберг спілкувався з цирковими гімнастами, розпитуючи їх про те, під яким куполом зручніше виступати, в результаті і був спроектований унікальний дах будівлі, з гарною акустикою та зручний для повітряних гімнастів.
1972 року улюблений усіма городянами кінотеатр «Батьківщина» постраждав під час пожежі. Нірінберг взявся його реконструювати і називав своїм улюбленим проектом. Зодчий трохи змінив зовнішній вигляд будівлі, покращив акустику і навіть вигадав люстру у вигляді дощових крапель, яка багато років радувала відвідувачів кінозалу.
На початку 1990-х років він взяв участь у міжнародному конкурсі на проект радянського павільйону на виставці Експо у Севільї (Іспанії). І був удостоєний другої премії.
1998 року архітектор емігрував до США, де продовжував займатися професійною діяльністю. Павло Нірінберг не переривав зв’язку з Україною. Його турбували проблеми збереження історично цінної забудови, регіональної самобутності, взаємодія старого та нового в архітектурі рідного міста. Він ностальгував за друзями, колегами та роботою. Він заздрив сучасним можливостям, що розкрилися, у фінансуванні, технологіях, відсутності «совкових» нормативів і заборон.
Визнанням його авторитету стали досить часті відвідування дніпропетровськими колегами Нью-Йорка, де він жив. Зустрічі, дискусії та обговорення стали приводом до відкритого листа в Інтернеті, в якому Павло Нірінберг виклав своє бачення архітектурного розвитку Дніпропетровська.
Павло Рафаїлович Нірінберг помер у Нью-Йорку у 2008 році. У рідному Дніпрі на честь архітектора було названо вулицю, яка веде до збудованої ним будівлі цирку (колишня Баумана). У 2019 році на будівлі на проспекті Яворницького, 117, де проживав Павло Нірінберг, встановлено меморіальну дошку.
