Ідея про використання водної сили собі на користь далеко не нова. Приходила вона до багатьох, але вперше реалізувати її змогли лише у XX столітті. Багато хто з вас подумає про ДніпроГЕС у Запоріжжі, але насправді цю ідею реалізували трохи раніше, у нас в області.
Одним із найбільш заповзятливих господарів Наддніпрянщини в ті часи був граф Іларіон Іванович Воронцов-Дашков, міністр Імператорського двору, який взяв на себе провину за катастрофу на Ходинці під час коронації Миколи II у травні 1896 року, і власник знаменитого Воронцовського палацу в Алупці.
На Катеринославщині графу належало понад дев’ять тисяч десятин землі між станцією Іларіонове та селом Чаплі, більшу частину яких він обсадив лозою для виробництва плетених меблів, кошиків та виробів. І досяг успіху в цьому бізнесі. А іншу частину здавав у найм селянам. Йому ж належали каменоломні поблизу Ігрені та в Лоц-Кам’янці.
За наказом графа наприкінці століття за кілька верст нижче по Дніпру від Катеринослава, у Чаплей (де розташовувалася головна «економія» дніпровських володінь графа та особняк керуючого) і була збудована крихітна ГЕС.
У дію її приводив двометровий перепад води біля Старо-Кайдацького порогу, першого у черзі дніпровських підводних скель. Енергія від єдиної турбіни потужністю 36 кіловат обертала воронцівські млини, а також живила механізовану сукновальню в Чаплях, яка щорічно видавала нагору до півмільйона сукна для селян, і лісопильний завод там же.
Професора Альбицького, який будував ГЕС, виписаного з такої нагоди з Харкова, старожили попереджали, що добром це не скінчиться. Про пороги ходило чимало зловісних легенд. Майже під кожним із них лежало чимало трупів людей, які потонули в різний час під час переправ або бойових сутичок. Але хто слухає старожилів?
Турбіну встановили прямо на порозі, що складався з лави та груд каміння. Від нього до берега вів хисткий дерев’яний місток. Пристрій був американського виробництва а потужність — аж 120 кінських сил. Прямо скажемо, не турбіна, а турбінка.
Установка та введення в експлуатацію турбіни коштували 32 тисячі карбованців, з яких 20 тисяч пішли на саму турбіну, а решта – на адаптацію приміщень і механізмів. Це була значна сума, але експлуатаційні витрати виявилися набагато меншими, ніж у парових машин. На кожну кінську силу витрати складали 14 карбованців на рік, що було значно дешевше від парової тяги, яка потребувала 150 карбованців на рік лише на паливо.
Професор Альбицький висловлював сміливу ідею використання потужності Дніпрових порогів для розташування сотень фабрик на його берегах. Він вважав, що водяна енергія здатна забезпечити потреби багатьох підприємств, що могло спричинити значну індустріалізацію регіону. Його думку підтримував і колишній міський голова Катеринослава Іван Езау, який перед Першою світовою війною також розглядав ідею широкого використання дніпровської енергії для промисловості.
На щастя, ці плани не були реалізовані, і Дніпро не перетворився на суцільну фабричну зону. Індустріалізація в такому масштабі могла б завдати катастрофічної шкоди природі та екосистемі річки. Згодом, уже в радянський період, були побудовані великі гідроелектростанції, які змінили вигляд Дніпра, знищили пороги та затопили історичні місця.
Щойно міні-ГЕС вступила в дію, як навколо неї розгорілася сімейна драма. Під час запуску під лопатою впав син виконроба, який жив під Чаплями, і його затягло під воду. Знайти тіло, незважаючи на порівняно невелику глибину біля порога (2,5 м), так і не змогли. Чи його забрало вниз за течією, чи заволокло між камінням. Після цього випадку жителі, що приходили по воду або ступали по містку, запевняли, ніби раз у раз бачили у воді утопленика – синього, роздутого і обліпленого раками, що в’їлися в тіло. Але найстрашніше було в тому, що він розплющував очі і ворушив чорними руками, ніби кликав до себе.
Сміливці знову обстежили дно, але нічого не знайшли. Найбільше сумувала за братом сестра. Вона щодня приходила до турбіни і, дивлячись у каламутну воду, що кружляла, лила гіркі сльози. Люди давно шепотілися про дивні стосунки, що панували в родині, що трималася на відшибі. Згадували про те, як рік тому зникла дружина виконроба, з якою він часто лаявся, і тепер гадали, чи не втопив він її годиною поблизу цього порога. А тепер, мовляв, потонула поступово забирає своїх дітей.
Але ходила і така поголоска. Наче брата і сестру з дитинства поєднувала не тільки дружба. Коли вони досягли зрілого віку, остання, природно, переросла у кохання, яке вони тривалий час тримали у секреті. І лише пастухи, які бачили їх то біля річки, то в полі далеко не в дружніх позах, здогадувалися, в чому річ. Коли ж мати дізналася про ганьбу, яка спіткала її сім’ю, то спробувала роз’єднати дітей.
Сина записала до якогось полку, а дочка збиралася відправити на навчання до міста. Але закоханим така перспектива була не до вподоби. Можливо, вони намагалися переконати матір дати їм спокій. А коли це не вдалося, заманили її до річки та втопили, заваливши тіло камінням. Там же знайшов спокій і плід забороненого кохання, що з’явився на світ через півроку – чи то умертвленим, чи то спочатку мертвим.
І все б зійшло з рук, але під час будівництва турбіни батько, обстежуючи дно для встановлення опор, виявив тіло зниклої дружини і одразу все зрозумів. Він вирішив не розголошувати справу, а відновити справедливість самому. Невідомо, чи говорив він із сином чи вважав це справою марною.
Але, згідно з чутками, він і штовхнув сина під час запуску, мабуть, вважаючи, що це єдиний вихід із ситуації. Якось пізно навесні 1910 року, так і не зумівши подолати горе, під лопаті кинулася і його дочка, щоб возз’єднатися з братом, нехай у іншому світі. Тіла її також не знайшли. З того часу, каже поголос, час від часу парочку зустрічали під водою. А всі утопленники на кілька верст довкола – їхніх рук справа.
Історія першої турбіни на Дніпрі має загадкове завершення. За переказами, після певного часу експлуатації вона була залишена і затоплена неподалік села Чаплі. Місцеві жителі розповідають, що в березні, коли вода особливо чиста, її можна побачити з човна на дні річки. Це залишки експериментального проєкту, який міг змінити промисловий ландшафт Дніпра, але залишився лише в історичних документах і спогадах очевидців.
