23 квітня світ відзначав Міжнародний день книги, і Дніпро має чим пишатися в цій царині. У 1883 році, коли наше місто ще називалося Катеринославом, тут сталася подія, яка заклала фундамент української книговидавничої традиції на Придніпров’ї. У скромній брошурі під назвою “Жар-птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи” побачила світ перша книга українською мовою, видана в місті.
Її поява – це історія про талант, наполегливість і любов до рідної культури трьох людей: Адріана Кащенка, Івана Манжури та Олександра Єгорова. Ця книга, хоч і не викликала гучного резонансу в свій час, стала безцінним раритетом і символом початку українського книговидання в регіоні. Давайте дізнаємося, як народилася “Жар-птиця”, хто стояв за її створенням і яка доля спіткала цей унікальний твір.
Уявімо Катеринослав 1883 року: губернське місто на берегах Дніпра, яке готується до “індустріального буму”. За рік буде відкрито залізницю, вокзал і величезний міст, але поки що життя тече розмірено. Інтелігенція – вчителі, духовенство, дворяни становила відносно невелику частину населення. Книговидання було розвинене слабко, адже кілька місцевих типографій друкували переважно офіційні відомості та урядові видання.
Українська мова, пригноблена Емським указом 1876 року, дозволена була для друку лише в російській транскрипції, та й то здебільшого для етнографічних творів, як-от казки чи легенди. Саме в таких умовах з’явилася “Жар-птиця” – невелика брошура, якуможна назвати своєрідною “книгою-метеликом” для народу.
Ця фольклорна казка з повчальним змістом і стала найпершою українською книгою, виданою в Катеринославі. Перший тираж (хоч і невеликий) розійшовся швидко, і вже наступного року вийшло друге видання , вже у друкарні М. Я. Павловського. Сьогодні оригінал “Жар-птиці” – рідкісний раритет, один примірник якого зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького.
Дістала з історичного забуття цю книгу науковиця Наталка Василенко, яка в 2009 році підготувала її перевидання з науковим коментарем. Чому ж саме казка стала першим українським виданням у місті? Справа у тому, що подібна література з уклоном в етніку була чи не єдиною можливістю видавати українське, через встановлені валуєвщиною обмеження.
Автором “Жар-птиці” вважається Адріан Кащенко, який підписав брошуру псевдонімом “А. Торішній”. Народився письменник на хуторі Веселий біля села Московки (це сусідня Запорізька область. Кащенко походив із козацької родини. Його дитинство минуло серед української природи та культури, хоча в родині спілкувалися російською. Однак інші хлопчики в селі говорили рідною мовою, тому і українську Адріан знав відмінно.
Спочатку Кащенко обучався у Катеринославській гімназії, але згодом залишив її заради навчання у юнкерському училищі. Після військової служби він змінив напрямок кар’єри, попрацювавши контролером на Катеринославській залізниці, а згодом – у Москві, Пермі, Петербурзі та Туапсе. А згодом знов змінив курс, зайнявшись літературою. Першим кроком Кащенка і стала “Жар-птиця”. Ця казка, видана 1883 року, ознаменувала його дебют у фольклористиці, та і загалом у серйозній літературі.
Через кілька років він надрукувався ще раз. На цей раз це була легенда про кургани в “Екатеринославском юбилейном листке”. Кащенко умів романтизувати історію, роблячи її доступною для широкого читача, і “Жар-птиця” стала гарним початком цього шляху. Його внесок у “Жар-птицю” полягав у літературній обробці фольклорного тексту, але за основу він узяв запис Івана Манжури, про якого мова піде трохи нижче.
Потім, під час Першої світової, Кащенко остаточно повернувся до Катеринослава. Тут він продовжує творити. Його історичні твори про Запорізьку Січ — “Оповідання про славне військо Запорозьке низове”, “Над Кодацьким порогом”, “Зруйноване гніздо” стали одними з перших книг про славетне козацьке минуле. У 1917 році він заснував “Українське видавництво А. Кащенка”, видавши близько 40 своїх творів. Щоправда, часи тоді були, звісно, не надто сприятливі.
Ще одним батьком-письменником “Жар-птиці” був Іван Манжура — поет, етнограф і фольклорист, який записав казку в селі Мануйлівка під назвою “З паном не дружи, жінці правди не кази, а сироти у прийми не бери”. Манжура народився 1851 року в Харкові в родині зубожілих дворян, тому доля його одразу була непростою. На додачу, Іван рано втратив матір і поневірявся з батьком по селах Харківської та Катеринославської губерній.
Раз за разом його виганяли — із гімназії та ветеринарного інституту — за “непокірність” і політичні погляди, Іван вів бродяжницьке життя, подорожуючи селами й записуючи пісні, казки та легенди.
У 1884 році Манжура оселився в Катеринославі, зокрема в слободі Мануйлівка. Тут він розвинув активну літературну діяльність, співпраючи з місцевими газетами “Екатеринославский листок” і “Степь”. Його поема-казка“Трьомсин-богатир” прославила запорозьких козаків, а пізніше з’явився ще і збірник віршів “Степові думи та співи”. Манжура в ходы своїх поїздок зміг зібрати безцінний фольклорний матеріал, частину якого опублікували різноманітні видання та товариства. І от саме його запис однієї з казок став основою для “Жар-птиці”, яку Кащенко пізніше адаптував для друку.
Видавання “Жар-птиці” стало можливим не лише завдяки Кащенку та Манжурі, але й меценату Олександру Єгорову – юристу, журналісту й краєзнавцю. Саме він і був тією людиною, яка за свій кошт організувала видання книжки. Єгоров народився у Катеринославі у 1850 році, потім закінчив Харківський університет і працював на батьківщині у окружному суді. Поступово він почав потроху друкуватись у місцевих газетах, а в 1885–1886 роках був редактором і видавцем тижневика “Степь”. Єгоров захоплювався фольклором і краєзнавством, видаючи різні твори про історію Катеринослава.
Трошки згодом Єгоров заснував книгарню на проспекті Дмитра Яворницького, 40, яка швидко стала культурним осередком міста. Тут збиралися інтелігенти, зокрема вищезгадані Манжура, Кащенко, Г. А. Залюбовський і М. В. Биков. Саме через цю книгарню і реалізовувалися твори Манжури, а згодом і книжки-“метелики” Кащенка. “Жар-птиця” стала одним із перших кроків Єгорова у книговиданні, але його внесок у культуру міста був значно ширшим. Адже він не лише фінансував видання, а й створив простір, де українська творчість могла розвиватися.
“Жар-птиця” не викликала серйозного резонансу під час своєї появи, але стала символом початку українського книговидання в Катеринославі. Вона проклала дорогу іншим авторам та видавцям. Трохи згодом звісно книгу призабули. Втім, до наших часів все ж дійшов один оригінал книги, як ми вже згадували раніше.
Троє творців “Жар-птиці” – Кащенко, Манжура й Єгоров – залишили глибокий слід у культурі Дніпра, але їхні долі були непростими. Манжура помер у злиднях у 1893 році й був похований у загальній могилі на Севастопольському кладовищі. Його могила втрачена , але в 1970 році в Севастопольському парку встановили кенотаф на його честь.
Єгоров помер у 1903 році, а на його похороні зібрався натовп вдячних городян. Люди дуже цінували його справедливість і меценатство.
Кащенко ж пішов із життя в 1921 році, і його поховання на тому ж кладовищі було навіть певною мірою громадським заходом. На нього прийшла суттєва частина свідомої української громади Катеринослава.
У радянські часи всі могили були знищені, а Севастопольске кладовище за типово-совковою звичкою перетворили на парк. От так сумно ми і закінчимо нашу історію, нажаль. Добре лише те, що про книгу пам’ятають, адже це наша культура та історія.
