До певного часу ця будівля була єдиною висотною в тогочасному Дніпропетровську. Своєрідний первісток висотного будівництва був великим викликом для будівельних організацій міста, що працювали в ті часи. Але поговоримо не тільки про саму будівлю, а і про установу, для якої вона передбачалася.
Свого часу в Москві було засновано проектну організацію, що займалася проектуванная об’єктів чорної металургії, зокрема металургійних заводів. Ця організація мала свої філіали по різних містах колишнього СРСР – Москві, Свердловську, Ленінграді, Челябінську та інших.
В Україні філіал Діпромезу з’явився вже протягом радянсько-німецької війни, а саме після вигнання німців з Дніпропетровська. Наше місто тоді було одним з флагманів чорної металургії СРСР взагалі, а в радянській Україні – тим більше.
Саме з цієї причини український філіал мав з’явитись саме в Дніпрі. Укрдіпромез виконав гігантський об’єм робіт з реконструкції існуючих в Дніпрі металургійних заводів. Тому його роль постійно зростала. Згодом було прийнято рішення про перетворення філіалу на повноцінний окремий інститут. У 1958 році з’явився «Украинский государственный институт по проектированию металлургических заводов», українською скорочено – Укрдіпромез.
Першопочатково філіал, а згодом і інститут розташовувались в будівлі за адресою вул. Воскресенська, 10. До наших часів на верху будівлі зберігся невеликий барельєф, на якому зображені заводські труби та напис «Гипромез». Це своєрідна пам’ятка, що символізує знаходження тут інституту.
Втім, дуже швидко стало ясно, що будівля не відповідає потребам інститут. Він виконував проекти не тільки по Дніпру та нашій області, а і по всій території України, та навііть і за кордоном – в країнах Африки, Кореї та Югославії. Тому потрібна була нова будівля, яка б дала змогу ефективно розмістити всі
Було вирішено розмістити нову будівлю на Набережній. У той час її якраз проектували та формували, щоб створити її майбутній зовнішній вигляд. Корпус було запроектовано 10-поверховим, що на той час було для Дніпра дуже новим. Будинків такої висоти ще у нашому місті не будували.
Проект був розроблений двома організаціями – власне Укргіпромезом, а також Гіпрогромадпробудом. Від Укргіпромезу будинок проектував Сергій Брусов. Біотшість дніпрян знайомі з його роботами за рестораном «Поплавок». У центральній частині розміщувався підвал, окремо було запроектовано 4-поверхове крило, у якому розміщувались додаткові приміщення – архів, бібліотека, їдальня, зала для зібрань і т.д.
Частину елементів металоконструкцій доставляли вже зібраними за допомогою автотранспорту, а частину збирали вже на місці. Взагалі процес монтажу чергового поверху виглядав наступним чином. Спочатку встановлювали основні колони, далі на колони «одягали» капітельні плити, вкладали плиткові прогони та за допомогою електросварки поєднували основні деталі. Далі встановлювалась арматурна сітка, а вже після поєднання між собою за допомогою зварки монтували стінові панелі.
Монтаж будівлі вівся у дві зміни. Загалом на будівництві показник був наступним: приблизно 24 м3 збірного залізобетону на місяць, що є доволі високим показником. Також допомогу надавали і два баштові крани, які були постійно зайняті на монтажі тих чи інших елементів конструкції. Простою у них майже не було. Якщо це був не монтаж плит чи інших важких конструкцій, то крани використовували на зведенні монолітних конструкцій, цегляних стін, сходів та інших елементів.
Заплановано було виконати більшість робіт до 1963 року, але трохи затримались. Всі роботи вдалося завершити лише у 1965 році. Після завершення ця будівля стала найвищою в місті. Вона дуже часто потрапляла на зразкові фото міста та на різноманітні листівки.
Інститут і далі працює за своїм основним фахом. Працівники проектують не лише окремі цехи заводів, а і окремі будівлі. Зокрема, саме вони проектували міський планетарій та корпус однієї з міських шкіл. Також за проектом Укргіпромезу було створено і 6-у дитячу лікарню.
Також працівники неодноразово їздили у відрядження, як по території колишнього Союзу, так і за кордон. Виконання іноземних замовлень було дуже важливим, оскільки за них розраховувались у валюті, а це давало змогу заробляти державі.
Окрім всього цього, Укргіпромез проектував і так звані цехи з вироблення «товарів народного попиту». В останні десятиліття на різних заводах СРСР було запроваджено практику вироблення якихось зразків товарів, які були не властиві основній продукції заводу. Наприклад, завод мав за основний план вироництва сталь, а у «суміжному» виробництві ТНП він виробляв якісь кухонні набори, іграшки або просто сталеві відра. Ось такі цехи теж проектував Укргіпромез.
Будівля благополучно стояла на своєму місці та виконувала відповідні функції. Темні часи наступили лише у 1990-х роках. Роботи у інституту майже не стало, бо підприємства стрімко закривалися, а про розбудову нових можна було навіть і не думати.
У 1999 році Укрдіпромез було визначено головним інститутом з комплексного проектування металургійних заводів. Поступово обсяг замовлень збільшується, але згодом з’явився нюанс. В Дніпрі зареєстрували ТОВ «Діпромез», профіль якого повністю співпадав з профілем державного підприємства. Як писали місцеві жкрналісти, навіть штат обох установ майже повністю співпадав.
Звісно, зараз в Дніпрі вже багато висотних будівель. Але важливо, що найпершу таку будівлю проектували наші, дніпровські спеціалісти без запрошення колег з інших міст. До того ж, подібного досвіду не було. Але з цією амбітною задачею наші інженери та будівельники справились, що стало запорукою подальшосю успішною розбудови як міста, так і його промисловості.
