На сьогодні «Український дім» залишається однією з архітектурних пам’яток Дніпра. Ми розкажемо про її автора, а також про те якою будівля була першопочатково. Повірте, і те і інше варте гідної розповіді, бо цікавих фактів дуже багато.
Петро Фетісов народився у Москві в 1877 році. Оскільки походив він з купецької родини, то отримав гарну освіту. Спочатку він вчився в реальному училищі (це назва учбового закладу, не жаргон), а вищу освіту поїхав отримувати до столиці, в Санкт-Петербург. ВУЗ називався «Институт гражданских инженеров», і це було справді топовий на той час учбовий заклад з архітектурного профілю.
Але це був не останній учбовий заклад. Згодом Фетісов закінчує «Академию художеств» у тому ж Петербурзі. Там його науковим керівником був відомий у той час архітектор Леонтій Бенуа, який виховав чимало визначних архітекторів свого часу.
Почав працювати архітектором Фетісов у Москві. Першим місцем роботи його була міська управа. Згодом архітектор працював та викладав у різних учбових закладах та установах Москви та Санкт-Петербургу. У тодішній столиці Фетісов спроектував кілька великих доходних домів.
Катеринославський талановитий інженер і за скромним сумісництвом мільйонер Володимир Хрєнніков був, поміж всім, ще і поборником усього українського. Хрєнніков разом із відомим краєзнавцем та вченим Дмитром Яворницьким видавав газету та приймав участь у роботі «Просвіти».
Черговим кроком з популяризації всього українського став задум побудови нового доходного дому, прикрашеного в українському стилі. Для цього і запросили Фетісова, як визнаного спеціаліста з побудови саме такого типу будівель.
Зведення будівлі було розпочато в 1911 році. Для прискорення процесу будівництва використовувався баштовий кран (доречі, вперше в історії міста). Всі роботи могли закінчити вже у грудні 1913 року, але через забобони (мовляв, нещасливе число) відкриття перенесли на січень 1914 року.
Фасади «Українського дому» уявляли собою новаторську для того часу стилізацію. Автори декору об’єднали елементи українського бароко та стародавньої дерев’яної архітектури. Наприклад, головна вежа нагадувала силует традиційної української дерев’яної церкви. Шестикутні вікна та рішення дахів взято з дерев’яних будинків Правобережної України. Оформлення вікон на рівні третього поверху дуже нагадує архітектуру західноукраїнських міст.
Особливою окрасою стали майолікові панно, сюжети яких також взяті із народної творчості. Навершшя вежі, що піднімалася над усім навколишнім простором, зображало козака та турка, що зійшлися у смертельному поєдинку.
Нажаль, дім до нас у своєму першопочатковому вигляді не дійшов. Події другої світової війни не пройшли повз нього. Будівля частково вигоріла, і потребувала реставрації. Її виконували за проектом архітектора Зуєва. Напевне, це не вина Зуєва, що проект реставрації було суттєво спрощено: наприклад, зникли дві бокові вежі. Затверджувало його високе начальство, тому оригінальний вигляд будинку зберігся лише на фотографіях.
Наступним містом, де довелося попрацювати Фетісову, став Київ. Тут він проектував храм на Братському кладовищі. За задумом, церква повинна була виглядати у модному тоді в імперії неоруському стилі. Споруду майже закінчили будувати, але сталася катастрофа. Поруч здетонував склад боєприпасів, і храм було частково зруйновано, від нього залишилась лише «коробка».
У той же час розгортались події Першої світової війни. Фетісов, окрім архітектури, мав і ще один хист, а саме іноземні мови. Саме це і робило його цікавим для військової розвідки. Наразі не існує точних даних, де саме і у якій якості він проходив службу у 1916-1917 роках.
Але відомо, що з початком революційних подій Фетісов обрав бік монархістів. Розпочавши служити в армії Денікіна, згодом переходить на службу до британської армії. Саме на службі у британців Фетісов підхопив малярію, завдяки якій вчасно покинув простори колишньої імперії, в яку більше ніколи не повертався.
Пройшовши лікування в Салоніках, Фетісов почав визначатися, де продовжувати життя. Для військової служби він більше згодитися не міг, та і вакансій для нього не було. Післявоєнна Європа була перенасичена відставними військовими, тому цей шлях він відкинув одразу.
Залишалася архітектура. Фетісов вирушає до Югославії. Балканська країна активно надавала притулок білоемігрантам, намагаючись використати їх знання та досвід у розбудові власної країни. У минулі часи між Росією та Сербією були сильні культурні та політичні зв’язки, тому такий розвиток подій аж ніяк не є дивним.
Першим місцем роботи на чужині для Фетісова став Белград, але швидко він перебрався до Загреба. Саме тут архітектор і працював останні роки. Окрім проектування багатьох будівель Загребу, він читав тут лекції з архітектури Стародавнього Сходу.
Окремим захопленням Фетісова було малювання. Мабуть, давалась взнаки художня освіта. По собі він залишив багато замальовок різноманітних місцевостей і будівель. Зокрема, відомі замальовки з Галичини (у час служби в імператорській армії), а також створив серію замальовок старого Загреба.
Помер архітектор у 1926 році. Похований на одному з найвідоміших кладовищ міста – Мірогой. Так закінчилося життя цієї неординарної людини, що навік залишила свій слід в історії та архітектурі нашого міста.
