Кожен з нас робить щось звичне кожного дня, задовольняє якісь свої потреби, робить покупки тощо. Так було і більше ста років тому, звісно, з певними нюансами та особливостями, що притаманні певній епосі. Давайте подивимось, як це все відбувалося.
Необхідно зазначити, що прибутки городян Катеринославщини неабияк позначалися на їх побуті, і перш за все – на раціоні та якості харчування. Так, еліта міського суспільства регіону повністю задовольняла свій денний раціон, вживаючи у повній мірі різноманітні продукти високої якості. Дворянство, заможне купецтво, яке завжди прагнуло йому уподобитися, та навіть представники вищого духівництва нерідко снідали, обідали та вечеряли в найдорожчих закладах громадського харчування – ресторанах. В Катеринославі таким закладом була «Европа».
Як правило, обідня трапеза в ресторанах супроводжувалася оркестровою музикою та грою в більярд. В асортименті була різнонаціональна кухня, а обід коштував у середньому від 75 коп. до 3 крб (значно більше, ніж денний заробіток робітника чи прислуги). Кава та шоколад, пунш, грог, лимонад, мед, оршад, вина (мускат-люнель, портвейн, каберне-лафіт), омари, устриці, котлети, голубці були цілком звичними стравами та напоями в тогочасному меню.
Середні верстви міського суспільства краю – дрібне купецтво та заможне міщанство – харчувалися більш дешевшими продуктами, відповідно до рівня їх матеріальних статків. Із закладів громадського харчування вони в основному відвідували трактири, паркові буфети, кав’ярні та їдальні. Зокрема, у Катеринославі завдяки помірним цінам на обіди завжди була переповнена їдальня «Аракс». Разом із тим серед цих груп населення популярністю користувалися й ресторани з доступнішими цінами: «Орел» та «Париж».
У свою чергу денний раціон незаможних городян Катеринославщини був значно обмеженішим. Робітники, чорнороби, прислуга, ремісники – переважно вихідці із селянського середовища – через дефіцит власного бюджету зазвичай змушені були задовольнятися харчами низької якості.
Так, представники незаможних верств населення міста часто вживали недоброякісну, але достатньо дешеву базарну продукцію. Зокрема, стакан квасу коштував на міському базарі 1 коп., пара вареників – 1 коп., 3 пампушки – 2 коп., глечик молока – від 5 до 10 коп. Серед домашнього денного раціону популярність мав так званий борщ із собачкою (тобто борщ без навару), «неголені галушки» (галушки з грудками непровіяного борошна) і тому подібні.
Важливою складовою у визначенні умов побуту населення міста є також рівень задоволення їх потреб в одязі. У зв’язку із цим зазначимо, що прибутки городян суттєво позначалися на особливостях їх одягу та взуття. Так, заможні городяни, одягаючись у дороге вбрання, тим самим хизувалися своїми матеріальними статками.
Для бідних верств населення одяг був, скоріше, черговою життєвою потребою, позбавленою будь-яких естетичних уподобань та смаку. Тож учорашні вихідці із села, які посідали найнижчу соціальну сходинку в міському соціумі, одягаючись за міською модою, нерідко виглядали просто карикатурно. «Важко уявити щось більш жалюгідне, ніж молодця, – писав про таких «городян» публіцист ХІХ ст. А. І. Левітов, – який йде у своєму щойно придбаному сюртукові з талією, що болтихалася аж по п’яти; у чоботях, у які запхані обірвані штани… та обмотаною тричі на шиї краваткою».
Специфіка одягу та взуття міського населення Катеринославської губернії кінця ХІХ – початку ХХ ст. залежала не тільки від соціального походження та прибутків, а й від сезонності, вікової та статевої приналежності, професійної зайнятості тощо.
Так, серед верхнього чоловічого одягу популярними були розраховані на будь-яку пору року пальта. Їхня ціна різнилася від 25–30 крб (літнє) до 100–150 крб (хутряне) [24, с. 2]. Не меншу популярність у чоловіків мали фуфайки (від 50 коп.), кожухи (10– 15 крб) та сюртуки (близько 50 крб). Поступово в моду входили піджаки та піджачні костюми, які в місті коштували в середньому від 6 до 14 крб. Натомість піджачні костюми, пошиті за останньою берлінською та паризькою модою, для представників еліти коштували вже від 15 до 45 крб.
Влітку городяни носили легкі бавовняні сорочки, жилети та брюки, вартість яких була досить помірною – від 2 крб 75 коп. до 8 крб 50 коп. Представники чиновництва Катеринославщини навіть пов’язували краватки (за ціною від 10 коп.).
Жіночий одяг був більш різноманітним. Із верхніх речей назвемо демісезонні пальта (від 25 крб), саки та напівсаки (літні від 5 крб, зимові від 10 крб) [9, с. 4]. У менш забезпечених осіб були поширені тужурки та фуфайки. Теплої пори року жінки вдягали спідниці, блузки, сорочки-полотнянки й сукні, а восени та ранньою весною – манто і костюми з міцного полотна.
У середовищі заможних городянок в моду входили розкльошені спідниці, блузки з пишними рукавами, спідниці-шаровари, панчохи. Натомість корсети поступово відходили в минуле.
Стосовно головних уборів слід зазначити, що чоловіки носили шапки, картузи, котелки та капелюхи, вартість яких, залежно від якості матеріалу, становила від 1 до 7 крб. Серед жіноцтва поширеними були капори й капелюхи різних фасонів: для свят, прогулянок, повсякдення.
Представниці панівних станів суспільства відрізнялися тим, що носили вуалі, дорогоцінне каміння, ексклюзивне пір’я та інші прикраси, які, звичайно, не могли придбати жінки з бідного середовища. Модним у міському середовищі було імпортоване з Америки взуття торговельної марки «Епгем». Утім придбати його могли лише забезпечені особи, адже коштувало воно 13–14 крб за пару.
Вкрай проблемним в організації побуту населення міст Катеринославської губернії було питання житлового забезпечення. Заможні городяни з високим рівнем доходів проживали у просторих квартирах чи великих маєтках. Так, понад 62 % власників дво- та триповерхових житлових будинків за своєю становою приналежністю були купцями, 26 % належали до дворян та чиновництва і лише 12 % становили представники міщанського стану, у власності яких здебільшого були нашвидкуруч збудовані флігелі.
Слід зазначити, що вартість житла була різною, зазвичай залежала від якості та місця розташування, від рівня благоустрою. Зокрема, за квартири у шість кімнат та більші платили 120–1300 крб на рік. Квартири середніх розмірів у 4–6 кімнат коштували дешевше, до 900 крб.
Ціна на квартири, у яких було до 4 кімнат, складала від 60 до 300 крб на рік. За більш помірковану вартість (10–20 крб на рік) можна було винаймати окремі кімнати із включенням сюди і харчування. Таким чином, на межі ХІХ–ХХ ст. житло в місті було досить високої вартості. Проте і завищені ціни далеко не завжди гарантували всі зручності проживання. Антисанітарія була недоліком не лише найдешевшого житла, а й мала місце в дорогих квартирах.
Характерно, що військовим, службовцям поліції, а також іншим категоріям держслужбовців додатково крім заробітної плати виплачувалися і кошти на житло. Натомість некваліфікованим робітникам, через неспроможність за браком коштів орендувати житло, доводилось мешкати у спеціально побудованих казармах або землянках чи напівземлянках із глинобитними стінами та малими вікнами. Незважаючи на те, що вартість проживання в них була доволі прийнятною (50 коп. – 3 крб на місяць), фактична відсутність найнеобхідніших побутових умов нерідко ставала причиною багатьох хвороб та інвалідності.
У заможних сім’ях річні витрати на харчування становили приблизно 40 % їхніх доходів, на одяг та
взуття – біля чверті, на житло та комунальні послуги – близько 20 %. Натомість середньорічні витрати робітничих сімей у відсотковому відношенні щодо їхньої заробітної плати дорівнювали:
харчування – 56 %, одяг і взуття – 12,3 %, житло та комунальні послуги – 25,6 %.
Таким чином, побутові умови міського населення Катеринославщини наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. переважно залежали від його матеріального статку. Тож чим вищим був рівень доходів, тим
кращі умови життя могли забезпечити собі городяни і навпаки.
