Наше місто за свою більш ніж 245-річну історію, окрім епідемій, окупації, багаторазових змін влади, пережило ще й цілу низку важких повеней. Повені, як і епідемії, були однією з головних напастей для мешканців нашого міста. І хоча повені не переслідують наше місто вже близько ста років, тема ця цікава і заслуговує на спеціальну розповідь.
Майже тридцять років місто неспішно будувалося. Через фінансові міркування забудову нагірної частини було зупинено. Весь Катеринослав зосередився у низинній частині, саме на місці кварталів слободи Половиці. Як наслідок – постійна проблема підтоплень та повеней. Ця тенденція проявила себе вже у першій половині ХІХ століття.
У квітні 1820 року в Катеринославі сталася сильна повінь, рівної якій не було з 1789 року. Віце-губернатор Шеміот у спеціальному донесенні повідомляв херсонському військовому губернатору графу Ланжерону про неймовірне лихо. Дніпро, що вийшов з берегів, затопив повністю низинну частину міста аж до лінії сучасного проспекту Яворницького. У Катеринославі були затоплені та майже зруйновані:
«…упокорливий будинок [в’язниця], м’ясні та тріскові (тобто для продажу виробів з дерева) ряди, пивоварний завод, лісова пристань і понад 100 обивательських будинків… Одне передмістя цього міста, Нові Кайдаки, зазнало збитків на 75 тисяч рублів».
Рівень підйому води становив щонайменше 2-3 метрів. Точна кількість руйнувань та збитків невідома.
У середині XIX століття на місці «Озерки» було важкопрохідне болото. У 1860–1870-х роках вище сучасного ринку утворилося стихійне селище, назване Підгірною слобідкою. Тут жили «неблагонадійні елементи», висловлюючись мовою того часу. Поступово міська влада перейнялася долею цієї ділянки. І в 1885 році на місці Болотної площі були збудовані перші м’ясні лавки.
Вже наприкінці ХІХ століття тут шумів найбільший міський ринок. Воду з колишнього болота спустили до озера у Міському саду (нині парк Лазаря Глоби). Однак місцевість, як і раніше, залишалася і залишається сирою. Після кожної великої зливи вода через Аптекарську балку та навколишні вулиці витікала (і витікає) на велику низину, перетворюючи її на деякий час на озеро. Звідси назва знаменитого ринку. Періодичне затоплення – своєрідна карма «Озерки», втілена навіть у її назві.
12 червня 1891 року в Катеринославі вибухнула сильна злива. Тривала вона лише дві з половиною години, але викликала сильну повінь. Аналогічне лихо повторилося навесні 1892 і у травні 1893 року.
Внаслідок цих повеней було затоплено всі напівпідвальні поверхи будівель у нижній частині міста. Цілі квартали дерев’яної забудови, заселені бідняками, стали непридатними для житла. У районі нинішнього ЦУМу рівень води в червні 1891 досяг півтора аршина (107 см). Повністю затопило і заснований 1885 року міський ринок «Озерка». Жертвами повені 1891 року, за офіційними даними, стали 15 осіб, за неофіційними – набагато більше.
Парадокс, але ця катастрофа зробила хорошу службу місту, змусивши приймати кардинальні містобудівні рішення. З ініціативи міського голови Олександра Толстікова було засновано новий міський район «Нові Плани». Це квартали із простим геометричним плануванням, де виділялися ділянки на пільгових умовах. Так з’явилися квартали вище вулиці Свєтлова, між вулицями Виконкомівської та Короленка, до безвиході 4-го трамвая. Це був величезний за величиною район, з огляду на масштаб тодішнього Катеринослава.
Втім, це не позбавило місто від повеней. Вони ставалися у 1907, 1908 і 1917 роках. Рівень води підіймався щонайменше на два метри. Це дозволяло майже плавати містом на човні, як у Венеції.
За іронією долі, природа вирішила залишити останнє нагадування перед закінченням «епохи повеней» внаслідок побудови Дніпровської ГЕС.
Пік прибуття води у Дніпропетровську припав на 7–10 травня 1931 року. Газета «Зоря» писала 7 травня, що «майже вся берегова смуга від Широкої (зараз – Княгині Ольги) вулиці до Шевченківського парку залита водою».
На деяких ділянках вода сягала проспекту Яворницького. У травні 1931 року вода стояла просто біля входу до будівлі Державного Банку (нині відділення Нацбанку) на розі проспекту та вулиці Леніна (зараз – Воскресенській). Збереглися історичні фото 1931 року, де човни пливуть біля театру імені Шевченка та нинішнього Театрального бульвару.
На лівому березі найбільше постраждав Амур. На низинному піщаному лівобережжі енергійно почали будувати греблі. Однак це не врятувало ситуацію. На Амурі працювали на облаштуванні греблі близько 2000 чоловік. Вода Дніпра прорвала греблі, завдавши місту серйозних збитків.
Наслідки повені 1931 були опубліковані в газеті «Зоря» від 13 і 21 травня 1931 року. Було затоплено 1657 квартир та 715 дворів. Потерпілими від повені було визнано 8319 осіб, а всього було переселено на нове місце 13578 городян.
З пуском ДніпроГЕСу 1932 року та утворенням водосховища повені більше не турбували місто. Проблема затоплень у низинній частині повністю відпала після будівництва Набережної у 1960-х роках, гранітний парапет якої повністю зафіксував берегову лінію.
Однак у 1977 році несподівано місто пережило сильну повінь, легенди про яку і досі передають з вуст до уст. Варто відзначити, що шок від стихії ще більше посилився тому, що 1970-ті роки – найстабільніша епоха життя міста XX століття. За рік до того Дніпропетровськ відзначив свій 200-річний ювілей із небувалим розмахом.
Катастрофа 1977 року укоренилася в пам’яті тисяч мешканців і стала небаченою за всю другу половину ХХ століття. У четвер, 28 липня 1977 року, місто захлеснула найсильніша злива, що тривала всього дві години, з 16:30 до 18:30. Цього часу вистачило, щоби повністю затопити нижню частину міста.
Потоки води рушили з міських пагорбів до центральних районів. Рівень підйому води у центральній частині становив до півтора метра. Тут було затоплено всі напівпідвальні приміщення. Десятки вулиць втратили асфальтове покриття. За свідченнями очевидців, на проспекті Карла Маркса (Яворницького), в районі ЦУМу, шар бруду становив кілька десятків сантиметрів. Жахливу картину представляла територія перед в’їздом на «Новий» міст. Десятки машин, що стояли тут, були затоплені майже по самий дах, всі вони зав’язнули в тоннах бруду.
Не вдалося уникнути людських жертв. Згідно з чутками, які циркулюють до нашого часу, кілька людей затягнуло в каналізаційні люки. На жаль, точні дані невідомі. У місцевій пресі тоді опублікували лише репортажі про суботники із розчищення міста та їх рекордні результати. А загиблі точно були, але «завдяки» статусу закритого міста про них ніхто не говорив.
Крім іншого, повінь знищила частину зелених куточків, яких було зроблено рівно 200 до 200-річного ювілею міста. У тому числі, повінь зашкодила фонтану «Муза» біля оперного, який відкрили в 1974 році і називали «музична феєрія». Кольорова музика потім не працювала.
