Протягом 1932 – 1933 рр. Ігренська лікарня отримала статус власне обласної, тоді як раніше вона лікувала хворих також з інших регіонів УСРР. Радянська влада зберегла status quo щодо Ігренської лікарні, залишивши їй дореволюційний статус, а саме – колонії. Дніпропетровська психлікарня на той час була доволі визначною навіть в союзному масштабі.
Важливим аспектом у контексті історії Ігренської колонії 1930-х рр. є стан психічнохворих та особливості їхнього лікування. Однією з головних цілей радянської психіатрії тих років стало повернення пацієнта до «свідомого трудового життя».
Ігренська психіатрична лікарня у той час була обладнана кузнею, швейною та лозово-плетінною майстернями. На досить значних сільськогосподарських угіддях висаджувались озимі культури, овес, просо, ячмінь, баштан тощо. Проте такі досягнення не завадили появі докорів у матеріалах партійної перевірки щодо відсутності у штаті лікарні працетерапевтів.
Відсоток зайнятих працею хворих у Ігренській колонії дорівнював 57 %, що було дещо вище середнього показника у загальноукраїнських масштабах. На жаль, через відсутність документальних свідчень складно відтворити медикаментозну сторону лікування психічно хворих. У джерелах лише мається вказівка на гостру потребу наповнення аптеки лікарні сильнодіючими наркотичними препаратами на початку 1930-х років. Особливості медикаментозного лікування пацієнтів у той час стисло висвітлюються авторами книги «Очерки истории. Из века в век». Так, в Ігренській колонії часто використовувались «активні методи» боротьби з загостреннями у неспокійних хворих: інсулін, сон та конвульсивна (електрошокова) терапія.
Дані про смертність в Ігренській психіатричній колонії збереглися лише за 1931–1933 рр. та за передвоєнний рік. У середньому цей показник становив 14–15 % від загальної кількості пацієнтів. Проте, як зафіксували матеріали партійної перевірки у червні 1933 року, за останні п’ять місяців розглянутого періоду смертність у лікарні підвищилася до 27,4 %.
Цьому факту влада, однак, знайшла власне пояснення. З точки зору укладачів документів партійної перевірки лікарні, з трьох сотень померлих на «фактично» психічно хворих припадало лише 196 осіб. Іншу частину показника смертності (104 особи) поділили між собою «соціально паразитуючий елемент» та виснажені пацієнти, привезені з Харкова. При тому, що точна смертність серед останньої групи не називалась, а лише вказувалося про двадцятьох померлих на кожну сотню хворих (сама кількість «виснажених» невідома). Причиною значного зростання смертності у лікарні в документі називалось саме «виснаження».
Статистична фіксація «фактично» хворих також мала певні недоліки. Зокрема, щодо сорока померлих осіб не було встановлено їх класової приналежності. Повертаючись до «хворих з Харкова», слід зазначити, що практика перевезення пацієнтів існувала на українських теренах
ще в царський період. Радянський Союз звертався до подібної процедури лише за умов повної відсутності в адміністративній одиниці психіатричного закладу, як це активно провадилось, наприклад, у Чувашії протягом 1930-х років. А у Харківській області на той час існувала велика психіатрична установа – відома ще з імперських часів «Сабурова дача».
На жаль, матеріали партійної перевірки не фіксують причин перевезення «виснажених» хворих у лікарню сусідньої області. Невідомою залишається й доля «соціально паразитуючого елементу» Ігренської психіатричної колонії, котрий «не мав там перебувати».
Понаднормову смертність у лікарні, яка саме у 1932–1933 роках офіційно перестала приймати пацієнтів з сусідніх областей України, можна пояснити фактом Голодомору – Геноциду. Характерно, що напередодні нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз смертність у колонії стабілізувалася на позначці у 4,7 %.
Звісно, лікарня не була виключенням, і тут теж намагались проводити кадрові чистки. Так, протягом червня 1933 року дніпропетровська психіатрична колонія проходила перевірку діяльності за завданням міського партійного комітету. За радянською традицією одним із проміжних результатів огляду стану лікарні стало створення списків «ворожого елементу».
Вони налічували від 15 до 18 працівників різних професій: санітарок, кочегарів, лікарів, різноробочих. До переліку навіть потрапив головлікар Богуслав Бернгард, котрий вже затримувався ОДПУ в 1931 році. Його та інших зазначених у списках осіб вирішено було «непомітно знімати з роботи за різними причинами». Проте вже у 1937 р. прізвище випускника Київського психоневрологічного інституту Богуслава Бернгарда фігурувало в офіційних листах лікарні до партійних органів. Наступного року головлікар з невстановлених причин переїхав до Тули, а під час Другої світової війни став видатним польовим хірургом.
Категорія «ворожого елементу» утворювалась через зв’язки працівників із репресованими, «петлюрівцями», куркулями тощо. На кожного малась стисла довідка про підстави внесення до списку. Цікаво, що серед таких осіб чи не найменшою групою були власне лікарі. В Ігренській колонії протягом 1930-х рр. у середньому налічувалося лише два медика на один павільйон, тому будь-які репресії проти цієї групи могли викликати серйозну інституційну кризу. У результаті такої «партійної роботи» станом на червень 1933 р. було звільнено 23 особи з числа персоналу колонії.
У центрі уваги перевірки знаходилася взаємодія партійного осередку та керівництва Ігренської психіатричної колонії. Як повідомляють документи, між директором лікарні товаришемКнязевим та секретарем партійної секції товаришем Пушкарьовим склалися «нездорові стосунки». Останній нібито часто робив зауваження з приводу моральних принципів керівника колонії. Князев постійно знаходився у відрядженнях, зловживав алкогольними напоями та проживав зі співробітницями лікарні.
Наприклад, бюро партійної секції прийняло таке рішення: «Попередити тов. Князева, щоб забув про всілякий алкоголізм, хоча воно і відбувається у вільний від роботи час». Засідання з приводу поведінки керівника лікарні часто закінчувались гучними перепалками з секретарем партійного осередку, який займався висміюванням любителів спиртного та «обвалами» їхніх зібрань. У роботі бюро секції КП(б)У під час перевірки також виявилася «низка недоліків»: відсутність передплати партійної преси, мала кількість засідань, замовчування факту збільшення смертності серед пацієнтів колонії.
В атмосфері тотального бюрократизму виникали постійні проблеми з постачанням, що впливало на часткову дегуманізацію лікування (брак білизни, перевантаження деяких відділень хворими тощо).
