Правнук Шевченка, який навчав студентів у Дніпрі

18:11  |  30.12.2023
Дмитро Красицький, Дніпро

Сьогодні ми разом пригадаємо Дмитра Філімоновича Красицького. На жаль, ця непересічна особистість, її внесок в організацію навчального і наукового процесу як на історичному факультеті, так і в університеті в цілому, підготовці перших повоєнних випусків істориків 1945–1946 років тривалий час залишилась призабутою.

Народження та навчання

Д. Ф. Красицький народився у 1901 р. в родині селян-бідняків у с. Зелена Діброва на Черкащині. Генеалогічне дерево Д. Ф. Красицького свідчить, що його прабабкою була Катерина Григорівна Шевченко (1806–1850) – старша сестра геніального Кобзаря, яка в 1823 році взяла шлюб з Антоном Григоровичем Красицьким (1794–1848). У них народилося 12 дітей, з яких до повноліття дожило лише четверо: Федір, Степан, Яким та Максим.

Яким Антонович був дідом Д. Ф. Красицького по лінії батька Филимона Якимовича. У 1924 році Дмитро закінчив Київський Інститут Народної Освіти. У 1925 – 1927 роках заочно навчався у Комуністичному університеті імені Я. М. Свердлова. У 1922 -1927 роках – працює у Дніпропетровську завідувачем гарнізонної бібліотеки 89-го стрілецького Чонгарського полку. В 1928—1930 роках завідував літературною частиною театру «Шевченківці». А з 1931 по 1941 працював у системі народної освіти, викладав на кафедрі основ марксизму-ленінізму гірничого інституту.

Війна та перші роки після неї

Фото в часи війни

У роки Другох світової, з 1941 р. до листопада 1943 р., знаходився у лавах Червоної армії, був мобілізований. За час служби отримав звання майора. За проявлену мужність та героїзм Дмитро Филимонович був нагороджений орденом «Червоної Зірки».

У характеристиці Д. Ф. Красицького від 20 листопада 1946 р.,
яку підписав ректор Дніпропетровського державного університету
Л. Й. Сафронов, йшла мова про те, що 1 листопада 1943 р. по 1 березня 1946 р. Дмитро Филимонович працював у ДДУ в якості доцента і
завідувача кафедри історії народів СРСР. Зазначалося, що він викладав лекції «хорошим, популярным языком на высоком теоретическом
уровне», користувався авторитетом серед колег і студентів університету, нерідко виступав з лекціями перед трудящими міста та області.

Відповідно до нормативних вимог того часу перед дипломуванням студенти повинні були обов’язково складати державні іспити. Серйозним випробуванням для 16 випускників історичного факультету 1944/45 навчального року став державний іспит з дисципліни «Історія СРСР», який відбувся 12 липня 1945 р. Головою ДЕКу був доцент І. Кропотва, екзаменатором – завідувач кафедри історії народів СРСР доцент Д. Ф. Красицький. Протоколи засідань ДЕК 1944–1945 рр. свідчать, що всі без винятку питання в білетах були сформульовані Д. Ф. Красицьким українською мовою, яку він досконало знав ще з дитячих років як справжній патріот і нащадок Т. Г. Шевченка.

Проте переважна більшість студентів-істориків відповідала російською. Екзаменаційний білет
складався з трьох питань і хронологічно охоплював період від найдавніших часів до 1945 року.

Наукова робота

Саме в цей період Дмитро Филимонович працював директором Дніпропетровського історичного музею імені Д. І. Яворницького. У 1944 році він організував й очолив етнографічну експедицію по
Дніпру, до якої увійшли наукові співробітники музею і п’ять студентів ДДУ. У звіті про цю експедицію Д. Ф. Красицький підкреслював, що за п’ятнадцять днів під час пішої подорожі від Дніпропетровська до Запоріжжя було виявлено 700 знахідок, з них – 500 унікальних.

Зруйнована під час війни будівля ДДУ

Досліджуючи період перебування Дмитра Филимоновича Красицького в Дніпропетровському державному університеті 1943–1946 років, можна цілком вірогідно припустити, що вчений мав змогу не тільки ознайомитись, але й проаналізувати видання Т. Г. Шевченка, які виходили друком у 1884–1908 роках. Дмитро Филимонович Красицький стояв біля джерел історичного факультету ДДУ, його різноманітна науково-педагогічна і громадська діяльність сприяла як розвитку підрозділу, так і Дніпропетровського державного університету в цілому. У непрості часи (1943–1956) він залишався справжнім вченим, авторитетним керівником, наставником молоді, натхненним дослідником біографії та літературної діяльності свого прадіда.

Подальше життя

Подальша доля Д. Ф. Красицького склалася так. У 1946 році він оселився в Києві. Працював директором, а згодом – заступником директора з наукової роботи будинку-музею Т. Г. Шевченка. 23 роки був членом редколегії журналу «Людина і світ», членом методичної ради товариства «Знання», надрукував більше 500 статей і нарисів з літературознавства та шевченкознавства.

Одна з книг Красицького

У науковій бібліотеці Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара знаходиться частина праць Д. Ф. Красицького, які вийшли в період з 1956 до 1986 року. Особливий інтерес викликають роздуми Дмитра Филимоновича над словом Тараса Шевченка, ставлення поета до релігії, аналіз маловідомих фактів біографії.

Є автором десятка книг: «Дитинство Тараса», «Юність Тараса» (1960), «Смерть і похорон Шевченка» (1961), «Великий Кобзар у пам’яті народній» (1961), «Тарасова земля» (1962), «Дітям про Шевченка» (1962), «Роздуми над словом Шевченка» (1963), «Тарасові світанки» (1967), «Тарас — художник» (1971), «І оживе добра слава» (1986). Деякі книги вийшли в Москві в російських перекладах. .

Письменник охоче навідувався з Києва у Дніпропетровськ, де прожив тривалий час, де жили його сестри з сім’ями. Часто відправляв родичам кожну свою нову книгу з автографами. Помер і похований Дмитро Красицький в Києві у 1989 році.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: