Приклад для сучасності: як відновлювали Дніпро та область після війни

17:41  |  16.12.2023
Відбудова Дніпра

Втрати під час війни житлового фонду були дуже значні. Лише у Дніпропетровську за воєнні роки було зруйновано 28 % житлового фонду. По області в цілому цифри були ще гіршими. Таким чином, обсяги роботи були доволі значними.

Роль влади

Відбудовчі роботи розпочиналися відразу після звільнення області за двома напрямами: ремонту вцілілих будинків і будівництва нових. При цьому керівництво області вдавалося до звичних агітаційномобілізаційних заходів. Так ще до закінчення війни було оголошено про розгортання соціалістичного змагання між трудящими Дніпропетровська та Харкова за найшвидшу відбудову та благоустрій обласних центрів. У 1946 р. до цієї прапагандистської акції долучився Львів. Перебіг змагань між «містами-побратимами» регулярно висвітлювався у місцевій пресі. Утім зрозуміло, що такого роду заходи не могли бути вирішальним фактором розгортання трудового ентузіазму дніпрян, адже люди мали достатню мотивацію піднімати з руїн рідне місто.

Якщо партійні органи здебільшого опікувалися відбудовою промисловості та ідеологічною роботою в трудових колективах, то пріоритетним у діяльності міської та районних рад депутатів трудящих стало об’єднання зусиль багатьох підприємств, організацій і установ у відбудові складного міського господарства, залучення всього населення до благородної справи відродження рідного міста. Не буде зайвим зауважити в цьому зв’язку, що переважна більшість жителів щиро підтримувала усі відповідні ініціативи міської ради, яку з 1944 і до 1963 року (з невеликою перервою) очолював М. Є. Гавриленко.

Процес відбудови

Над проектом реконструкції центру Дніпропетровська працювали архітектори О. М. Душкін, В. І. Білозерський, Л. М. Вєтвицький, І. Р. Заіченко, П. В. Шевченко, Ф. М. Дервін, В. В. Самодрига, В. Є. Горбоносов та ін. Проспект К. Маркса разом із вулицями, які перетинали його, мав перетворитися на єдиний урочистий архітектурний ансамбль, що мав наочно демонструвати торжество Перемоги і здійснення сподівань дніпропетровців на щасливе життя.

При цьому і керівникам міст, і зодчим вистачало мудрості залишити як прикрасу архітектурного ансамблю куточки старого Катеринослава, зокрема будинки губернатора, генерала Інзова, підприємця Хренникова та інші.

Найбільш упорядкованого і охайного вигляду набули вулиці нагірної частини Дніпропетровська. Побудовані у повоєнні роки багатоповерхові житлові будинки з квартирами підвищеної комфортності на вулицях Дзержинського, Ворошилова заселяли здебільшого
сім’ями партійних і радянських функціонерів, господарських керівників, інших представників номенклатури.

Суботники та підприємства

Упродовж 1945–1950 рр. дніпропетровці безкоштовно і майже добровільно відпрацьовували на суботниках і недільниках, після основної роботи, близько 30 млн людино-годин. Вони розчищали завали, будували, ремонтували приміщення шкіл, клубів, дитячих шкільних установ, упорядковували вулиці, налагоджували комунікації, висаджували дерева і клумби тощо. Відтоді така практика отримала назву народних будов, стала регулярною і широкомасштабною. Утім навіть для відновлення довоєнного вигляду міста ентузіазму жителів було замало.

Зруйновані будівлі, пам’ятники, куточки відпочинку вимагали значних коштів, яких місцеві адміністрації практично не мали. Тому визначальна роль у відбудові міста належала все ж таки промисловим підприємствам і відомствам, котрі відновили і побудували протягом п’яти років понад 360 тис. кв. метрів житла. Порівняймо: місцевими радами за цей же період було введено до ладу
6,2 тис. кв. метрів житла, що дорівнює довоєнному рівню.

Забудова міста Дніпропетровськ відбувалася за відповідно затвердженого генерального плану міста. Проводилася забудова Автозаводом (Південмаш) кварталів Нижнього і Верхнього селищ капітальними дво-, три-, чотириповерховими будинками з проведенням благоустрою (дороги, тротуари, озеленення) та інженерного обладнання (водопровід, каналізація, електроосвітлення тощо), а також до цієї частини міста було проведено трамвайну лінію з маршрутами трамваїв № 11 і 12.

Проблеми з ремонтом

Державні органи надавали кредити для спорудження власного житла трудящим та допомагали покращити житлові умови колишнім фронтовикам, надаючи їм і членам їхніх сімей квартири (10 % від державного житлофонду), а також через відділ соцзабезпечення (тим, що мали індивідуальне житло) постачали будівельні матеріали для ремонту (шифер, цемент, рубероїд тощо).

Як свідчать архівні документи, відповідальні за ремонт і будівництво жител будівельні організації не завжди сумлінно виконували свої обов’язки. Особливо тяжке становище склалось у царині капітального ремонту державного житлофонду. Так, комісія міської ради міста Павлоград у 1950 р. відзначала, що місцева ремонтно-будівельна дільниця зволікала щодо робіт по ремонту житлофонду та благоустрою міста.

Вона допускала через недостатній контроль з боку техперсоналу неякісне виконання робіт, внаслідок чого окремі роботи по декілька разів перероблялись. Комісія також відзначала і наявність «штурмівщини до якоїсь дати, коли роботи йдуть і вдень і вночі», що
вочевидь не покращувало якість ремонту.

Проблеми населення

Повоєнне суспільство було суспільством обездолених війною людей. Серед основних його ознак: різке скорочення населення країни, дитяча бездоглядність, жебрацтво калік, безправність репатрійованих, невлаштованість фронтовиків. Війна не тільки потрясла його до самих підвалин, а й оновила. З’явилося багато людей, які, опинившись через певні обставини на територіях європейських країн, ознайомилися з життям інших народів. Чимало було тих, хто, пізнавши гіркого досвіду фашистської окупації, по-новому оцінив і суть сталінського режиму.

Психологічний стан і настрої мешканців міст були тривожними, а прагнення спрямовані лише в одному напрямі – на виживання. Продовольча криза, відсутність житла, нестача одягу і взуття, загострення кримінальної ситуації, постійна загроза репресій та інші проблеми повоєнної повсякденності робили людей особливо вразливими. Проте зазначені складнощі не змогли вплинути на емоційне піднесення міських жителів та їх прагнення покращити мирне життя.

Однією з найсерйозніших проблем, з якими зіткнулося міське населення після війни, була нестача житлового фонду. Вирішити житлову проблему влада намагалася, в першу чергу, шляхом відновлення найменш зруйнованих будівель, а вже потім – шляхом нового житлового будівництва. Проте навіть в 1955 р. середня житлова площа на одну людину на Дніпропетровщині складала лише 6 кв. м. (у 1945 р. цей показник становив 5 кв. м.), що було в 1,5 рази менше встановленої санітарної норми.

Ліквідація руйнувань, завданих війною установам комунальнопобутового обслуговування, розпочалася відразу після звільнення України. Вже з перших повоєнних років була налагоджена газифікація міст; споруджувалися нові водогони й артезіанські свердловини; зростала кількість побутових служб і майстерень, розвивалася транспортна система.

Однак навіть на кінець 1950-х більшість мешканців міст використовували зріджений газ, печі й груби; споживання води однією особою в невеликих містах була вкрай недостатньою.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Популярное за неделю
Нові плани масштабного будівництва у Дніпрі

Хоч і продовжується кривава та масштабна війна, в Дніпрі не припиняють складати плани на подальший розвиток міста. Серед них як будівництво окремих об’єктів, так і більш масштабної забудови. Все це періодично розглядається на різноманітних архітектурних…

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: