Іноді саме життя змушує йти далі, ставити перед собою нові цілі та всіма силами добиватися їх досягнення. Так було й із Сергієм Назаренком: визнаний кумир дніпровської публіки, заслужений дніпрянин, просто дуже висококласний і не старий ще гравець змушений був прощатися з командою, якою залишався вірним з юнацтва – і коли та не приймала, і коли манили інші.
ародився Сергій Назаренко у Кіровограді (сьогодні — Кропивницький) 16 лютого 1980 року. Почавши займатися у школі місцевої «Зірки» у молодого тренера Михайла Каліти, десь у 14 років Сергій вирушив до знаменитого дніпропетровського спортінтернату, де займався у авторитетних місцевих наставників Сергія Собецького та Ігоря Ветрогонова. На початку 1998 року у друголіговій резервній команді дніпропетровського клубу Володимира Максимова змінив Микола Федоренко та почав оновлювати склад, підпускаючи хлопців 1980-81 років народження.
Так у 18 років юний Назаренко потрапив у Дніпро-2 разом із однолітками – Куслієм, Матвєєвим, Пасічниченком, Ротанем (Матюхін, Шершун були в команді ще з осені). Разом із досвідченішими гравцями, які потрапляли в резерв (Сосенко, Філімоновим, Валяєвим, Рикуном, Першиним, Калініченком, Перхуном) молодь отримала справжнє бойове хрещення.
Не можна сказати, що все йшло гладко — за Грозного Сергій був, можна сказати, списаний з рахунків і з горя збирався повернутися додому, щоб грати за Зірку. Лише підтримка Вєтрогонова та Тищенка допомогла Назаренко повірити у свої сили та продовжити чекати свого шансу.
Представився він, коли на старті сезону 1999/00 у тяжкій ситуації на чолі першої команди Дніпра Колтуна змінив Федоренко. Молодь, яка грала під його керівництвом у другій лізі, почала обкатуватись і у вищій, попутно здобувши золоті медалі Групи В з Петром Кутузовим.
Назаренко вперше у заявку вищолигової команди почав потрапляти ще восени 98-го, а дебютував в еліті 9 жовтня 1999 року у Донецьку, де Металург декласував Дніпро (5:1).
Хоча перший млинець вийшов комом, тренер продовжував довіряти юнакові, і в третій грі Назаренко забив свій дебютний м’яч, який виявився переможним у поєдинку із ЦСКА (2:1).
Втім, після яскравого дебютного сезону Сергій із низки причин знову вилетів з основної обойми і встиг із Дніпром-3 завоювати ще друголігову «бронзу» (у той час, як основний склад зійшов на п’єдестал у вищій лізі). Лише пізно восени 2001 року Назаренко поступово почав знову виходити на поле у вищій лізі, стабільно прописавшись в основній команді лише під час зимового антракту сезону 2001/02, коли Кучеревський змінив Федоренка.
Друга ера Кучеревського – дуже важлива віха історія Дніпра. Так, на відміну від першої «парафії «каденції» Мефодійовича, не було чемпіонств, і в лізі вище третього місця команда не піднімалася. Але завдяки мудрій селекційній роботі вдалося залучити до основного складу ціле покоління клубних вихованців, яким суттєво допомогли футболісти, чиї пригаслі зірки засяяли заново в місті над великою річкою.
Серед тих, хто визначав ігрову особу команди, одну з провідних ролей завжди займав Назаренко. Почавши у Кучеревського виходити зі старту, він більше жодного сезону не провів без забитих голів. Навіть більше: склалося враження, що після відходу Венглинського та перманентних проблем багатьох запрошених форвардів роль «Назіка» (як його називали фанати) лише зростала, і саме на ньому сходилися всі атакуючі дії команди. Незалежно від того, хто був тренером, і навіть що думав із цього приводу тренер.
Коли на піку форми Сергій вперше видав 10 голів за сезон, у команді з’явилося одразу кілька нових півзахисників – Ролан Гусєв, Осмар Феррейра, Максим Калініченко, це не кажучи про менш зіркові легіонери та підростаючих Кравченка, Лепу та Коноплянку.
Недбайливі «аналітики» вже встигли проголосити, що придбання роблять зайвим Назаренка, але зрештою справа так і не дійшла до того, щоб Сергій виявився некорисним для своєї команди. Пояснювалося це просто: Назаренко був найкращим. Хоча, чесно кажучи, і не до кінця оціненим при тому, що завжди демонстрував високий рівень гри, не опускаючись нижче за планку.
У його активі – лише одна бронзова медаль та нагорода за вихід у фінал Кубка країни. Жодного разу Сергій не завойовував титул Гравця року за версією референдуму УФ, натомість двічі досяг визнання в опитуванні «Команди» (2006, 2007).
З часів Кучеревського Назаренко утвердився у ролі автора важливих голів – нерідко забивав Динамо, Шахтарю, Металісту, Метадону, Чорноморцю, єврокубках. Головне ж – завдяки своїй різноплановості він постійно був готовий допомогти команді на будь-якій позиції у півзахисті, та й в атаці був дуже корисним та результативним (до речі, не лише завдяки стандартам – і з гри Сергій забиває нерідко).
У національній команді України Назаренко опинився вже за Блохіна, дебютувавши в першому матчі Олега Володимировича — 10 жовтня 2003 року в Києві проти Македонії (0:0). Тоді Сергій замінив на початку другого тайму Луценка та надалі грав під керівництвом цього тренера постійно. Щоправда, у відборі до чемпіонату світу-2006 півзахисник виступав небагато і, хоч і поїхав до Німеччини, жодної хвилини на Мундіалі не відіграв.
У Блохіна з’явився шанс виправитися вже в році домашнього чемпіонату Європи, адже досвідчений півзахисник повернувся до збірної після 2-річної перерви і забив один з найкрасивіших своїх м’ячів – німцям на відкритті Олімпійського (а який він забив англійцям – все ж пам’ятають!).
І Назаренко встиг відчути всю насолоду та напруженість великого турніру – на Євро-2012 він зіграв у всіх трьох матчах. Останню гру за національну команду найдосвідченіший півзахисник зіграв пізно восени 2012 року в Болгарії. У 56 матчах за Україну у 2003-2012 роках Назаренко відзначився 12 голами та 8 асистами.
До речі, у списку найкращих бомбардирів в історії збірної України Сергій – сьомий із 12 голами, поступаючись лише Гусєву (13), Яремчуку (13), Реброву (15), Коноплянці (21) Ярмоленко (46) та Шевченку (48). На момент завершення кар’єри у збірній був на п’ятій сходинці у цьому рейтингу.
Після закінчення строку чергового контракту, Назаренко не домовився з керівництвом клубу. Говорили пізніше, що Хуанде Рамос, тодішній тренер команди, висловив своє небажання продовжувати працювати з Назаренком, хоча сам Рамос пізніше це спростував. У своїх інтерв’ю Назаренко тільки сказав про те, що керівництво не виконало своїх попередніх обіцянок.
Тому гравець вирішив продовжити кар’єру у «Таврії» з Симферополя. На той час в цій команді зібрався ряд екс-дніпрян і добре знайомий Сергію по роботі у збірній наставник Альтман. Досвідчений півзахисник наче пережив другу молодість. 16 м’ячів за два сезони – статус лідера сімферопольської команди. І на новому місці заслужений майстер заслужив на визнання. А заразом – отримав необхідну напередодні чемпіонату Європи ігрову практику.
Загалом, незважаючи на сумне завершення історії «Таврії», Сергій може заносити собі в актив три сезони у Криму.
Саме тут він довів усім, що може бути успішним і за межами рідного Дніпра. А заразом – продемонстрував, що людині не варто заглядати у паспорт. Зрештою, саме вдалими виступами у складі сімферопольців Назаренко заробив путівку на Євро та – пізніше – запрошення до «Чорноморця».
Але в одеській команді пограти йому так і не довелося. Погравши трохи за «Металіст», наприкінці кар’єри Сергій зміг повернутись до рідного «Дніпра», і завершити кар’єру гравця саме у складі «біло-голубих». Надалі перейшов на тренерську роботу.
