Земствами до 1917 року називались місцеві органи влади. Давайте разом подивимось на їх діяльність під час Першої світової війни, які перед ними ставились завдання і як їх намагались виконувати. Заразом і подивимось, які функції земства виконували тоді на території області.
Пріоритетними напрямками земської діяльності, відповідно до «Положення про земські установи 1864 року», були питання фінансового, продовольчого, поштового та благодійного характеру. Медицина, освіта та економічні заходи займали одне з останніх місць у списку підвідомчих земств
справ.
У віданні земських установ знаходилося стягування штрафів на користь благодійних установ. Також управи визначали умови та розміри виплати грошової допомоги знедоленим.
У ситуації, коли державна політика в організації опіки вичерпала себе, влада розраховувала на зняття соціальної напруги в країні з допомогою громадськості. Саме тому урядові органи делегували земствам благодійну діяльність.
Ще раз наголосимо, що громадська опіка, на відміну від медицини та освіти, належала до обов’язкових повинностей земств. Водночас, діяльність земств у цьому напрямі була тісно пов’язана
з іншими земськими повинностями, які вважалися необов’язковими (освіта, медицина), і багато в чому визначали соціальну спрямованість їхньої роботи.
Зокрема, основними напрямами благодійної діяльності Катеринославського губернського земства виступали: допомога малозабезпеченим та «ситуативним» нужденним – тим, які опинилися у складному становищі у зв’язку з певними обставинами; відкриття шкіл; призначення стипендії учням; підтримка розвитку медицини.
Відомий російський історик того часу Б. Б. Веселовський у своїй чотиритомній праці «История земств за сорок лет» зазначав: «Екатеринославское земство это – типичное земство аграриев». Проте з початком Першої світової війни спостерігається розширення повноважень і функцій земства. Царський уряд передав до рук земств частину повноважень місцевої адміністрації, а саме: військовопромислові заготівлі, допомогу біженцям, лікування поранених тощо.
Уже від самого початку війни діячі земства усвідомлювали, яких колосальних зусиль необхідно докласти, щоб зберегти господарство губернії від повного занепаду та підтримати армію усім необхідним. Тому чільне місце серед задач, що постали перед земством з початком Першої світової війни, зайняло надання допомоги родинам селян, які були мобілізовані. Тим більше, що в Катеринославській губернії мобілізували 51,9 % працездатного чоловічого населення.
Виходячи з вищезазначеного, не викликає сумніву і той факт, що сім’ї мобілізованих не могли самостійно зібрати врожай. Тому Земське зібрання вже 1 серпня на надзвичайному засіданні прийняло постанову про виділення матеріальної допомоги для проведення сільськогосподарських робіт у розмірі 200 тис. руб.
Не всі гласні були «за» і тому голосування не вийшло одностайним. Втім, рішення все одно прийняли.
Ще складніші завдання стояли перед земством із початком весни 1915 року. Низка повторних мобілізацій призвела до значної нестачі робочої сили. У зв’язку з цим на 49-й сесії Губернського Земського Зібрання, яка тривала протягом 19 – 28 січня 1915 року, було ухвалено таке рішення: просити уряд імперії дозволити Управі організувати довідкове бюро для найму робітників. Довідкове бюро планувало наймати робітників із районів, що постраждали від воєнних дій, та тих районів, де спостерігався неврожай. Таким чином, вищевказана організація одночасно вирішувала два завдання:
Тим більше, що проблема біженства стояла досить гостро для Катеринославської губернії. Притік біженців до губернії розпочався із серпня 1915 р. З кожним днем, місяцем війни потік емігрантів із фронтових територій у тилові райони збільшувався. Окрім того, Катеринославщина прийняла на своїй території найбільшу кількість біженців у порівнянні з іншими губерніями Російської імперії.
Тим не менш, головний уповноважений Російського товариства Червоного Хреста князь М. П. Урусов вважав, що ресурси губернії не повністю задіяні для задоволення потреб біженців. Проте губернія виявилася погано підготовленою до того напливу біженців, тим паче, що піклування про цю категорію населення на місцях покладалося безпосередньо на земські та міські управи, а також на громадські організації такі як: Всеросійський земський союз та Всеросійський союз міст.
У губернії було організовано розселення біженців по повітах, налагоджено лікування в міських і земських лікарнях, діти мали змогу продовжити навчання тощо. Однак забезпечення життєво необхідних потреб переселенців із зони бойових дій створило цілу низку проблем, які до кінця так і не були розв’язані. Так, організовані управою пункти прийому біженців мали низьку пропускну спроможність, що заважало чіткій фіксації даних, а також призводило до загромадження залізничних шляхів сполучення.
Війна внесла суттєві корективи і в зміст допомоги нужденним, що здійснювалася через органи місцевого самоврядування. Поряд із звичними, обов’язковими для земств напрямами і формами піклування про соціально незахищені прошарки населення з’явилися нові, які вимагали значних зусиль. Це, зокрема, допомога родинам воїнів, котрі були мобілізовані на фронти Першої світової війни, а також сиротам, які втратили батьків.
Окрему нішу зайняла допомога біженцям. Незважаючи на непросте соціально-економічне становище губернії, органи місцевого самоврядування прагнули надати біженцям допомогу і забезпечити їх існування на новому місці. Допомога була не тільки фінансова, а й соціальна: пошук роботи для працездатного населення, надання можливості продовжити навчання для дітей.
Значення діяльності органів місцевого самоврядування для країни не можливо переоцінити, особливо щодо вирішення питань господарчого і соціального значення, якими безпосередньо займалися земські управи, котрі прагнули надати посильну допомогу населенню губернії у справі забезпечення його усім необхідним в часи нестачі товарів першої необхідності та неймовірної дорожнечі.
