Цей чудово прикрашений будинок на перехресті вулиць Шевченко та Січових Стрільців бачила більшість дніпрян. Але старожили пам’ятають, що далеко не завжди ця будівля приваблювала жителів міста своєю красою. Десятки років більшість дніпрян воліла потрапити подалі від цього міста.
Фердінанд Андерегг був шведом за походженням. Він мав гарну технічну освіту, що стало йому в нагоді, коли він розгорнув свою діяльність в Катеринославі. У Андерегга тут був власний цегляний завод, продукція якого користувалась великим попитом.
Тому дозволити собі доволі шикарну будівлю підприємець міг без проблем. Будівництво маєтку тривало приблизно 10 років, з 1880 по 1890-і роки. Тут проживала уся сім’я Андерегга, зокрема і двоє його дітей — Георгій та Фердінанд. Це був будинок в стилі неоренесансу. На цеглинах можна побачити позначки «F. A.», тобто ініціали власника, а також ще одне клеймо – «Андереггъ», згідно орфографії тих часів.
Доречі, в інтернеті можна зустріти свідчення, що відома свого часу в Ленінграді театральна артистка Олена Андерегг була дочкой нашого, катеринославського Андерегга. Вони і дійсно родичі, але Олена була онукою Андерегга-старшого.
Сім’я Андереггів після 1904 року переїхала в інше місце, а згодом і зовсім поїхала з Катеринослава. Подальша їх доля простежується дуже пунктирно, зокрема відомо що деякий час вони жили у Владикавказі та працювали на одному з місцевих заводів. У 1910 році Андерегг проживав вже в Одесі, був членом місцевого товариства «Просвіта» і після його заборони став головним засновником культурно-політичної організації «Український клуб». На квартирі Андеррегга на вул. Новосільського, 65 в Одесі 11 квітня 1910 р. навіть відбулося установче засідання організації із 58 осіб, а потім там розміщувалася її канцелярія. Подальша доля будівельника будинку точно не з’ясована.
Спочатку кут будівлі прикрашала вежа, чимось схожа з вежею на готелі «Пальміра». Біля входу в будинок розташовувалися два невеликі леви, що лежали. На розі будинку перший поверх прикрашений напівциркульним вікном, другий — балконом з ажурним куванням і скульптурами двох каріатид.
Двоповерховий маєток із напівпідвальним поверхом прикрашала багата ліпнина та
скульптурне оформлення фасадів. Усі стіни оздоблені каменями з грубо отесаною лицьовою
поверхнею, тобто рустовані. Вікна обрамлені пілястрами коринфського типу, а балкони
прикрашені ажурними ґратами.
Вхід до будівлі прикрашали дві невеликі скульптури лежачих левів, які були прибрані на початку 1950-х років. Із вулиці Січових Стрільців в стіні фасаду є дві ніші. У ніші на другому поверсі розташована скульптура, а ніша першого поверху пустує – можливо, колись у ній теж була якась скульптура.
Не менш вишукана будівля і зсередини – приміщення прикрашені багатими ліпними
орнаментами по стелі та стінах.
У 1904 році земська управа запропонувала хазяїну будинку кругленьку сумму за нього. Повітова управа охоплювала територію Катеринославського повіту – приблизно половина території сучасної Дніпропетровської області на правому березі Дніпра, від сучасного Дніпропетровська до Нікополя і Марганця.
А в будинку розмістилась земська управа. Певний час будинок залишався без суттєвих змін, але у 1912 році будинок довелось трохи розширити. Тоді і з’явилась невелика прибудова до нього в стилі модерн.
Управа працювала тут до 1917 року. Це був виборний орган місцевого самоврядування. До складу повітової земської управи входили голова та два члени, які обиралися на три роки повітовими земськими зборами. Обраний земським зборами голова повітової земської управи затверджувався на посаді начальником губернії.
Займалась земська управа будівництвом та утриманням громадських будівель, споруд, піклуванням про місцеву торгівлю, промисловістю, страхуванням, сільським господарством, продовольством, питаннями громадськості, охорони здоров’я, народної освіти.
Після революції та встановлення влади більшовиків система земств була ліквідованп, а будинку з’явились нові господарі.
Після встановлення Радянської влади та заміни земств політичною системою Рад господарем будинку повітового земства спочатку став артилерійський дивізіон, а в 1922 році в ньому розмістилася спеціалізована венерологічна поліклініка, реорганізована 1923 року в губернський, потім окружний, а з 1933 року – обласний шкірно-венерологічний диспансер.
У зв’язку з тим, що працівники диспансеру не тільки займалися лікувальнопрофілактичною діяльністю, а й проводили активну науково-дослідницьку роботу, диспансер у 1932 році було перетворено на філію Харківського українського науково-дослідного шкірновенерологічного інституту. Інститут цей проіснував до 1941 року.
Під час Другої світової війни більшість працівників диспансеру служила в Радянській Армії. Будинок руйнацій не зазнав, але диспансер в окупованому місті було закрито, а його устаткування рішенням міської управи передано іншій лікарні. У самому ж приміщенні розмістилася німецька установа.
Після звільнення міста в жовтні 1943 року діяльність диспансеру було відновлено. Понад двадцять років (з 1957 по 1978) диспансер слугував клінічною базою кафедри шкірних і венеричних захворювань Дніпропетровського медінституту.
Що ж стосується самого будинку, то він, за винятком знесеної невеликої кутової вежі, незважаючи на всі катаклізми в країні в ХХ ст., зберігся без істотних змін. На жаль, унікальна будівля довгий час залишалася без серйозної уваги та ремонту. Рік за роком споруда ставала ще більш занедбаною: обсипалася штукатурка зі стін, відвалилися фрагменти ліпнини. У жалюгідному стані балкони та скульптури маєтку. Найсумніше те, що в останні роки навіть на тримальних стінах будівлі з’явилися тріщини.
Чергова сторінка історії цієї цікавої будівлі стала більш приємною. У 2013 кожвен відселили, а вже у 2016 будівлю передали Українській православній церкві Київського патріархату.
У цьому особняку розмівся єпархіальний центр УПЦ КП, і у будівлі розпочались ремонтні роботи. Їхнім темпам доводилося лише дивуватися. Будівельники замінювали прогнили віконні отвори, двері, відновлювали внутрішні інтер’єри. Серед них особливу увагу і дбайливість було приділено ліпнині.
Вже у 2017 році більшість робіт було завершено. Тут залишилися паркет, двері, ліпнина, які пам’ятають ще старий Катеринослав. Напевно, простіше було збудувати нову будівлю, ніж відреставрувати це. Але завдяки допомозі благодійників вдалось все це зробити та відновити. Відбудовано було усе від фундаменту до даху, а також храм та велику недільну школу.
Тепер колишній особняк Андерегга – одна з окрас міста. Тут тепер скоріш не лікарня для тіла, а лікарня для душі. Але навіть якщо ви належите до іншої конфесії, або не є релігійною людиною – просто приходьте сюди на насолодіться красою цього старовинного будинку.
