Досі є суттєві проблеми з літочисленням нашого міста, витоки якого в російський імперський період штучно пов’язувалися з діяльністю Катерини ІІ, яка нібито заснувала місто на Дніпрі (Катеринослав) у 1787 році. Не набагато відрізнялася хронологічно від зазначеного й радянська інтерпретація заснування нашого міста (тоді Дніпропетровська), урбогенезис якого безпідставно пов’язували з 1776 року.
В обох випадках визначальними для датування міста були політико-ідеологічні, а не наукові чинники. В період Російської імперії це слугувало утвердженню державно-політичного панування російської імператриці Катерини ІІ на інкорпорованих землях колишніх Вольностей Війська Запорозького Низового, а за радянських часів – проведенню 200-річного ювілею міста і формального відмежування від «старої» імперської дати, яке не виходило за межі другої половини ХVІІІ ст.
У такий спосіб з процесу урбогенезису міста фактично вилучався цілий козацький період в його історії, нібито і не було впродовж кількох століть на цих теренах української етнічної людності з рідною мовою, культурою, етнографічними звичаями і релігійними традиціями, своєрідним адміністративно-територіальним устроєм, самоврядними засадами громадського життя, нібито в цьому краї розкинулося запустіле «Дике поле», яке не мало торгівельно-економічних контактів з європейським світом. Відтак час Катерини ІІ утверджувався як період «цивілізаційної місії».
І такий підхід був насправді вигідний не тільки російському імперському режиму, який замість Запорозьких Вольностей утверджував у цьому краї російський адміністративно-територіальний устрій, дворянський соціум, що ґрунтувався на кріпосницьких відносинах, російську мову, освіту, культуру і церкву, а й радянському, котрий ідеологічно вже обґрунтував концепцію «нової історичної спільноти» – радянського народу. Як бачимо, в обох випадках козацький період урбогенезису нашого міста був просто непотрібний.
Ситуація почала змінюватися в період незалежної України. Це пояснюється суспільно-політичною необхідністю встановлення науково неупередженої історії генези одного з найпотужніших мегаполісів сучасної України й використання цієї проблематики для ширшого усвідомлення минулого південної України в домодерні періоди.
Не менш важливою передумовою постановки проблеми перегляду літочислення нашого міста стали досягнення археологів ДНУ ім. Олеся Гончара, які на початку ХХІ ст. суттєво розширили
першоджерельну базу дослідження.
Для спростування російської імперської та радянської версій початків нашого міста, датованих останньою чвертю ХVІІІ ст., вельми важливим є розгляд місця і ролі в проблемі міського літочислення Нового Кодака, який представляв собою ранньомодерне українське місто.
Дослідження Ф. Макаревського та Д. І. Яворницького ще в дореволюційний період утверджували думку, що Новий Кодак – старовинний козацький міський центр, відомий ще з 1645–1650 рр. і важливий вже у першій половині ХVІІІ ст., тобто за кілька десятиліть до символічного заснування Катеринослава.
Безсумнівно, підкріплюють такий висновок дані Ф. Макаревського, за якими близько 1750 р. Новий Кодак у всіх паперах іменувався вже «містом паланочним», тобто адміністративно-політичним та торговельно-ремісничим центром з усією відповідною інфраструктурою. Тут розміщувалися адміністративні будинки, де діяв паланочний полковник, військова канцелярія, осавул; були побудовані громадські місця, соборна церква зі священниками.
Мешканці ранньомодерного міста, а це в 1783 році 287 дворів та 17220 десятин землі, займалися ремісництвом і вели розвинуту торгівлю. Відтак до появи губернського Катеринослава в цій місцевості розвинувся паланочний Новий Кодак, який цілком невипадково у 1783 р. набув статусу повітового міста, де діяв місцевий городничий та Новокодацьке громадське правління.
У ХVІІІ ст. цей населений пункт трансформувався на українське козацьке місто ранньомодерного типу, яке впродовж 1734–1775 рр. представляло собою місто-фортецю, адміністративно-територіальний центр Кодацької паланки, а в 1783 р. стало повітовим містом. У 1795–1796 рр. Новий Кодак приєднався до губернського Катеринослава. Подальша історія свідчить про їх урбогенетичний зв’язок.
Для усвідомлення проблеми літочислення м. Дніпро особливе значення мають згадки козацьких літописів ранньомодерного періоду, які писалися за свіжими слідами подій і містили достовірні
дані. Так, у Літопису Самовидця під 1688 р. йшлося: «А військо московское, не йдучи под городки, але прийшовши до ріки Самари, город уробили над рікою Самарою».
Наступні згадки Літопису Граб’янки показують, що Самара являло собою не якесь заштатне містечко, а важливе в той період ранньомодерне місто. На користь цього є літописний запис від
1689 р., який сповіщав про Другий Кримський похід московського князя В. В. Голіцина та гетьмана І. Мазепи, що разом з кількома боярами, зокрема В. Д. Долгоруким, О. С. Шеіним та ін., «всіма основними силами і обозом» добралися до Самари.
У квітні того ж року спільна російсько-українська армія розташувалася в зазначеному місті, добре відпочила, привела в порядок обоз і до Св. Трійці підійшла під Перекоп. Не менш важливим літописним доповненням є й те, що після невдалого Другого Кримського походу спільне російсько-українське військо повернулося до Самари.
Отже, дані літописних першоджерел, історіографічна традиція надають всі цілком вірогідні підстави вести мову про те, що сучасне місто Дніпро на лівобережжі має історичний вік не менше як 329 роки. Наприкінці ХVІІ ст. місто Самара представляло важливий промислово-торгівельний населений пункт стратегічного характеру. Тому включення його в концепцію урбогенезису міста Дніпра уявляється науково доцільним із погляду як на непоодинокі літописні свідчення, так й історіографічні факти.
Втім, і це ще не межа. Археологічні знахідки дають ще більш цікаву інформацію. Наявність масової й різнорідної за походженням нумізматики, зокрема литовсько-польської, прусської, шведської і московської, лише підтверджує те, що міський населений пункт Стара Самарь уже ХVІ – у першій половині ХVІІ ст., тобто навіть більше, ніж за півстоліття до будівництва міста Самара та Богородицької фортеці, перебував на перетині торгівельних шляхів і різних цивілізаційних контактів, являв собою торгівельний населений пункт.
Знайдені артефакти свідчить, що з ХVІ ст. у Старій Самарі вже наявні міжнародні торгівельні обміни та соціально-економічне життя. Це неспростовно підтверджує факт існування населеного пункту Стара Самарь як міського торгівельного, а не сільського типу.
Знахідки торгівельних пломб періоду 1520-х рр. та монет, які могли бути використані теж у тому ж десятилітті, незабаром після карбування в ході торгівельних операцій, наводить на думку про вірогідність існування пізньосередньовічного населеного пункту міського типу Стара Самарь уже в 1524 році.
Таким чином, історія Дніпра має набагато більше років. Відраховувати її від заснування Катеринослава за часів російської імператриці є абсолютно нелогічним та неправильним.
