Для сучасного Дніпра ця будівля, що знаходиться в першому кварталі вулиці Михайла Грушевського, є унікальною. Для свідків її зведення воно такою зовсім не була. Але що робити, колись будівлі такого типу зводилися у досить великих кількостях, а сьогодні нічого подібного у місті просто не лишилося.
Затвердженим 1792 року планом міста Катеринослава величезна площа у центрі його Низинної частини (у сучасному місті її кордони проходять вулицями Центральної, Московської, Короленка, Червона площа, К. Лібкнехта та Ширшова) призначалася для розміщення щоденної торгівлі промисловими товарами.
У повній відповідності до призначення площі тут уже в 1793р. починається будівництво перших торгових рядів. Оскільки місцеве купецтво просто не могло повністю освоїти територію величезної площі, то іноді на ній з’являлися і споруди, не пов’язані з торгівлею.
У 1840-х роках праворуч від Троїцької церкви з’явився дерев’яний двоповерховий будинок Міської думи та магістрату, який простояв на цьому місці близько 20 років. З 1860-х років Троїцький базар починає поступово розширюватись та облаштовуватись. У 1872 році вже було затверджено проект ринку, що охоплює всю територію площі; під дерев’яні та кам’яні лавки виділялося понад 200 ділянок, визначалися місця для привезення та товкучки.
На відміну від перших торгових рядів, земля під будівництво лавок не продавалася, а здавалася в оренду з деякими обмеженнями. Так, орендар мав право побудувати лавку лише за наданим містом проектом, а продати її міг лише після спеціального дозволу. Наскільки повно було реалізовано цей проект, невідомо, тому що в 1874 році ринок був повністю знищений пожежею. Як компенсацію торговцям у 1876 році Міська Дума ухвалила рішення про встановлення терміном на 35 років орендної плати за лавки у розмірі 25 карбованців на рік.
У 1877 році було прийнято новий проект базару, яким було побудовано сім торгових рядів у кварталі навколо Троїцької церкви. Серед збудованих був і кам’яний торговий ряд із восьми одноповерхових лавок, поставлений уздовж Казанського проїзду базару. Новий торговий ряд, що складається з лавок №№ 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, отримав назву «2-й Мануфактурний» (перший стояв на місці сучасного «Будинку архітектора»). Номери лавок згодом кілька разів змінювалися, і на 1910-ті роки до 2-го Мануфактурного вже входили лавки під номерами 53 – 60.
Неодноразово змінювалися і власники крамниць, не кажучи вже про те, що найчастіше власник крамниці здавав її в оренду. Знайти кінці в цьому поєднанні взаємних зобов’язань не завжди вдавалося навіть у разі судових розглядів. З нашого часу можна тільки більш-менш встановити, коли і що було збудовано на базарі, а от розібратися, хто і чим тут володів, уже не вдасться.
Сумнівів немає лише у власнику землі. Місто Катеринослав не випускало право власності на землю, незважаючи на найпривабливіші пропозиції щодо її продажу. Понад те, хоча економічна ситуація кардинально змінилася, місто, зміцнивши серце, дотримувалося рішення 1876 року про фіксовану оренду.
У 1900-х роках фіксована оренда не тільки завдавала шкоди міському бюджету, а й заважала розвитку самого ринку. Термін її закінчувався 1 січня 1911 року, і власники 206 крам не поспішали модернізувати торгівлю, очікуючи остаточного рішення влади. Зрозуміло було, що оренда зросте, але її розмір, ні терміни, ні додаткові умови відомі були.
Питання вирішилося лише 3 грудня 1910 року. Було знову затверджено довгострокову оренду, але за вищими ставками. Крім того, місто залишило за собою право на підвищення оренди один раз на п’ять років. Саме з цього моменту починається стрімке перетворення Троїцького базару.
За лічені роки тут замість одноповерхових лавок було збудовано кілька десятків двох-трьох-поверхових торговельно-конторських корпусів, які вражаюче змінили як вигляд, так і характер базару, що почав трансформуватися в повноцінний sitу європейського зразка.
2-й Мануфактурний не залишився осторонь нових віянь. На 1915 рік у його складі лише лавка № 56 залишилася у первісному вигляді. Лавка №53 була надбудована до двох поверхів. Замість лавок № 57-59 було збудовано зовсім новий триповерховий корпус за проектом Д. Тіссена, аналогічний корпус був побудований і замість лавок № 54 і 55. У 1914 році дуже ефектний корпус був збудований замість кутової лавки №60.
У 1920-ті роки весь комплекс Троїцького ринку виявився не дуже потрібний місту. Магазини та контори збереглися приблизно у половині корпусів. Ряд великих будівель, у тому числі корпус № 54/55, були пристосовані під житло. Багато будинків були зайняті складами і навіть підприємствами, яких до революції у цьому районі не спостерігалося.
Саме в цей час у корпусі №57/59 розмістився основний цех артілі «Індшвейпром». На початку 1930-х років артіль перетворюється на «Швейпромкомбінат», якому додатково передаються корпуси №56 і 60. До 1941 року ШПК вже має назву Дніпропетровської трикотажної фабрики. Вже після війни фабрика отримує у своє розпорядження решту корпусів 2-го Мануфактурного ряду і додаткову ділянку під розширення цехів.
Перетворений на цех торговий ряд був повністю перепланований, дещо змінився і його зовнішній вигляд. Але, з іншого боку, саме ДТФ, яку не було куди переносити, врятувала будівлі під час знесення Троїцького базару під будівництво комплексу площі ім. Леніна. Сьогодні ця будівля по вул. Володимира Грушевського, 4 залишилася найбільшим уламком Троїцького базару. В подальшому там деякий час працювала кондитерська фабрика.
Зараз будівля виглядає доглянутою. Зелений, бежевий, ніжно-рожевий — у такі кольори забарвлений будиночок. Мимоволі звертаєш увагу на казкові будівлі. Довгий час використовувався лише перший поверх будівлі. Судячи з квитанцій, що валялися всередині, ще 1995 року воно функціонувало, як кондитерська фабрика, але останні десятиліття лише занепадало.
Навесні 2018 року на будинок звернули увагу інвестори, які взялися до реновації (реставрацію без порушення цілісності конструкції). Зокрема, оновили та упорядкували фасад, відновили покрівлю та провели ремонтні роботи всередині будинку. За два роки роботи завершилися і тепер городяни можуть подивитися на оновлену пам’ятку архітектури.
